WEB-ресурс научно-практических конференций

Кочетова І.Ю.

Національний університет кораблебудування ім. адм. С.О. Макарова, м. Миколаїв, Україна

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ВИНИКНЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

Реалії сьогодення характеризуються динамічними змінами: становлення глобалізаційних та інтеграційних процесів у світовому господарстві, підвищення рівня впровадження інновацій, стрімкий розвиток IT -технологій та мережі Інтернет, зміна політичних лідерів, часом непередбачувані дії міжнародних фінансових ринків призводять до диференційованих результатів та наслідків постіндустріальної епохи. У цьому випадку, доцільно вести мову про формування трансформаційних процесів.

Актуальність роботи обумовлена, перш за все, необхідністю дослідження першопричин економічних та соціальних зрушень, що відбувається у світі в цілому, та в Україні, зокрема. Отже, окреслення трансформаційних підходів сприятиме значному підвищенню рівня адаптацій у рамках практичної площини щодо їх впровадження.

У наукових колах категорія «трансформація» приймає багатоаспектну сутність трактування, зокрема як зміст переходу, як процес та як характеристику. На нашу думку, трансформація – сукупний процес змін стану будь-якої системи від існуючого до якісно-нового рівня, шляхом постійних ітерацій, що направлений на пристосування до умов зовнішнього та внутрішнього середовищ . З цього приводу, необхідною умовою стає формування уявлення щодо наявних концептуальних підходів у випадку здійснення трансформацій. Авторську класифікацію концептуальних підходів зображуємо на рис. 1.

З позиції цивілізаційного підходу, трансформаційні перетворення – це взаємодія різноманітних цивілізацій в умовах єдиного історичного процесу розвитку. Зокрема, А.Тойнбі виділяв п’ять локальних цивілізацій третьої серії за культурною ознакою; тоді як, С.Гантінгтон – шість локальних цивілізацій за релігійною ознакою та дві за географічною; основними принципами яких стадійність, полілінійність та домінуючий, – цивілізаційна унікальність.

Світ-системний

Рис. 1. Основні підходи щодо здійснення трансформаційних змін

Противагою виступає формаційний підхід за К.-А.Сен-Сімоном, центральна ідея якого – уявлення про трансформації на прикладі суспільно-економічних формацій, що носять революційний характер. Наприклад, К.Маркс виділяв первинну (архаїчну), вторинну (економічну) та комуністичну суспільно-економічні формації. На підтримку, Ф.Енгельс доводив, що «кінцеві причини усіх суспільних змін», – наголошував автор, – «потрібно шукати у зміні способів виробництва та обміні» [1, с. 278].

Зміст трансформаційних перетворень при інституційно-еволюційному підході залежить від взаємодії різноманітних інститутів, що протиставляються зовнішньому середовищу. На думку Т.Веблена, основоположника підходу, розглядав інститути, як «результат процесів у минулому часі, як наслідок – не знаходяться у поновному узгодженні з вимогами сьогодення» [2, с. 202]. Однак слід зазначити, що автор розглядав поняття «інститути» з позиції протиставлення їх. Більш глибокого проникнення у розуміння підходу відбулося завдяки Д.Норта, який зазначав: «суспільства, що розвиваються у часі та являються основою до розуміння історичних змін» [3, с. 18].

Наступний методичний підхід – інноваційний, який наголошує на циклічному розвитку, що відбувається за рахунок технічних інновацій. Автор інноваційної концепції Й.Шумпетер, зазначав, що динаміка розвитку економіки відбувається завдяки нововведенням, що «потребують створення нового обладнання (чи модернізації старого), багато часу та витрат» [4]. При цьому, тільки завдяки підприємцям-новаторам можливі створення даних змін, процес яких отримав «творчого руйнування».

Значення постіндустріальних перетворень вперше охарактеризував американський соціолог Д.Белл наступним чином: «перехід від індустріального до постіндустріального суспільства проникає в економічне, політичне та соціальне життя суспільства за допомогою технічної та прогресивно-наукової раціональності» [5]. Американський футуролог Е.Тоффлер, при цьому, виділяв хвилі розвитку цивілізації, зокрема третя хвиля цивілізації, зазначав автор, «пише для нас нові правила поведінки та веде за межі стандартизації, синхронізації та централізації» [6, с. 31-33].

Російський дослідник А.Мартинов наголошує, що у результаті постіндустріальних трансформацій «не відбувається зміна основних атрибутів існуючого соціального мироустрою» [7, с. 82]. Не погоджуємося з даною тезою, так як процес перетворення означає зміну усіх складових елементів системи, у тому числі і соціальний аспект, який розглядається як першооснова для процесів перетворення. Проте, при наявності різноманітних концепцій, таких як постіндустріальна, інформаційна, технократична та ін., слід відмітити, що спільним фундаментом у них виступають інформація та знання.

Наступним етапом розвитку постіндустріального суспільства стало виокремлення постекономічного підходу. В основі якого лежить поділ суспільства на доекономічне, економічне та постекономічне суспільство. Поняття «постекономічне суспільство» вперше було використано у працях дослідників Г.Кана та Д.Белла. На думку В.Л.Іноземцева, формування постекономічного суспільства виступає результатом пошуку місця людини у навколишньому середовищі [8, с. 24-34]. Тобто, засади для його зміни – це умови внутрішнього розвитку людини, тобто творча діяльність.

Спроба пояснити соціальну еволюцію не на рівні суспільств, а на рівні систем першим була зроблена істориком Ф.Броделем та отримала назву світ-системного підходу. На базі даного підходу автор виділяє «світ-економіку» у межах як однієї цивілізації, так і багатьох, що уявляє собою економічно-самостійну територію планети, внутрішні зв’язки та обміни якої утворюють організаційну єдність [9, с. 14]. Найбільшої популярності світ-системний підхід набув завдяки роботам соціолога І.Валлерйстана, який відокремлює мінісистеми, світ-економіку та світ-імперії, що є найвищим етапом розвитку системи. При цьому, автор асоціює сучасну світ-економіку та становленням капіталізму у XVI ст. з «двома сторонами монет» одного явища [ 10 , с. 23-25] .

Висновки. Дослідивши наявний доробок наукових підходів щодо виникнення трансформацій, акцентуємо увагу на наступні моменти: по-перше, відсутність універсального методичного підходу пояснюється багатоаспектністю предмета дослідження; по-друге, у динаміці розвитку концепцій та підходів спостерігаємо підвищення значення ролі людини у здійсненні трансформацій, не як економічного ( homo economicus ), а саме як творчого суб’єкту ( homo creator ).

Список використаних джерел:

1. Энгельс Ф. Анти-Дюринг / Ф. Энгельс // Переворот в науке, производимый господином Евгением Дюрингом. Государственное социально-экономическое издательство. – М . –Л . , 1931. – Т.14. – 270-290 с.

2. Веблен Т. Теория праздного класса / Т. Веблен; п ер. с англ. С.Г. Сорокиной; под общ. ред. д.э.н. В.В. Мотылева. – М . : Прогресс, 1984. – 367 с.

3. Дуглас Н. Институты , институциональные изменения и функционирование экономики / Н. Дуглас; п ер. с англ. А.Н. Нестеренко; предисл. и науч. ред. Б.З. Мильнера. – М.: Фонд экономической книги «Начала», 1997. – 180 с.

4. Scumpeter J. Business Cycles: A Theoretical, Historical and Statistical Analysis of the Capitalist Process / J . Scumpeter. – N.Y. – L., 1939. – Р . 68 .

5. Bell The Coming Post-Industrial Society / Bell , Daniel // A Venture in Social Forecasting, Basic Books, New York . – N.Y., 1973. – Р . 339-368 .

6. То флер Э. Третья волна / Э . Тофлер. – М . : ООО «Фирма «Издательство АСТ», 1999. – 261 с.

7. Мартынов А. Постиндустриальная модернизация и будущее постсоциализма / А. Мартынов // Общество и экономика. – 2003. – №9. – С. 77-96.

8. Иноземцев В.Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы / В . Л. Иноземцев. – М .: Логос , 2000. – 189 с.

9. Бродель Ф. Время мира / Ф. Бродель // Материальная цивилизация, экономика и капитализм, XV - XVIII вв.: в 3-х т. – Т.3. – М.: Прогресс, 1992. – 677 с.

10.   Валлерстайн И. Анализ мировых систем и ситуация в современном мире / И. Валлерстайн; п ер. с англ. П.М. Кудюкина; п од общ. ред. к.п.н. Б.Ю. Кагарлицкий. – СПб.: Университетская книга, 2001. – 416 с.