WEB-ресурс научно-практических конференций

Шпак Н.Г.

Одеський національний морський університет, Україна

ОСОБЛИВОСТІ ТА ТЕНДЕНЦІЇ СУЧАСНОГО РОЗВИТКУ ПРОТЕКЦІОНІЗМУ ТА ЛІБЕРАЛІЗМУ У ЗОВНІШНІЙ ТОРГІВЛІ

Практично для всіх країн характерні фундаментальні дилеми в сфері організації становлення відкритості до зовнішнього світу ринкової системи, і зокрема кардинальне питання: протекціонізм чи вільна торгівля?

У класичному розумінні протекціонізм (від лат.  protectio  – покровительство, захист) трактується як «державна політика, спрямована на заохочення вітчизняної економіки, її захист від іноземної конкуренції, на розширення зовнішніх ринків». В історичному розрізі політика протекціонізму широко застосовувалася на етапі початкового нагромадження капіталу, оскільки сприяла прискореному розвитку промисловості та концентрації капіталів [4]. Політика протекціонізму як різновид державної економічної політики здійснювалася й здійснюється всіма розвинутими країнами світу.

Сутність концепції вільної торгівлі узагальнено полягає в тому, що будь-яка країна, незалежно від рівня розвитку, структури та ефективності виробництва та інших чинників, включаючись в міжнародну торгівлю, отримує вигоду, якщо спеціалізується на виробництві та продажі товарів, відносно яких має порівняльну перевагу, тобто виробництво яких в країні коштує відносно дешевше [3]. Оскільки такі відмінності в національній продуктивності праці у розрізі окремих товарів вважались малорухомими і ніби такими, що природно склалися, то логічно напрошувався висновок: найкраща політика держави у сфері зовнішньої торгівлі – це політика повного невтручання. Парадоксально, що саме це трактування переваг вільної торгівлі і сьогодні часто фігурує як теоретичне обґрунтування необхідності швидкої лібералізації зовнішньої торгівлі.

Органічною складовою зовнішньоекономічної політики є політика зовнішньоторговельна, що можна визначити як курс дій урядових і владних структур, використання таких принципів, методів та інструментів впливу на розвиток торгівлі країни, завдяки яким забезпечується досягнення визначених цілей та реалізація національних інтересів.

Зміст, структура та напрями зовнішньоторговельної політики визначаються такими складовими:

· експорт та імпорт (товарна і регіональна структури, обсяг співвідношення, динаміка);

· мито і митні податки (елементи митного тарифу – товарної класифікації тарифу, структура тарифу, методи визначення країни походження товару, види та рівень ставок мита, акцизного збору та ПДВ);

· кількісні обмеження (квоти, контингенти);

· нетарифні методи регулювання (технічні бар'єри, ліцензії, адміністративні формальності, валютно-кредитне регулювання тощо);

·   підтримка національного експорту (фінансова-кредитна, податкова, валютно-кредитна, організаційно-технічна політика тощо).

Національний рівень характеризується розгалуженою системою інструментів регулювання міжнародної торгівлі, які застосовуються при реалізації зовнішньоекономічної та зовнішньоторговельної політик. За економічною природою, цілями і впливом на структуру, обсяги та динаміку зовнішньої торгівлі вони поділяються на дві великі групи: протекціоністські та ліберальні [1].

Кожна країна для регулювання зовнішньої торгівлі, а саме експортних та імпортних потоків товарів і послуг, застосовує певну кількість торговельних обмежень, як тарифних, так і нетарифних. Ці обмеження, в свою чергу, характеризуються ся певним рівнем (розміром) – мінімальним, середнім або максимальним. Оскільки в світі немає жодної країни, яка б не використовувала протекціоністські інструменти в торгівлі, то прийнято вважати, що для кожної національної економіки існує рівень обґрунтованого протекціонізму (оптимальна кількість обмежень торгівлі у поєднанні з прийнятним їх рівнем). Таким чином, обґрунтованим можна вважати такий рівень захисту внутрішнього ринку, який, з одного боку, не входить у протиріччя з національними інтересами та імперативами національної безпеки, а з іншого – забезпечує нормальний, неускладнений доступ конкурентоспроможних зарубіжних товарів та послуг на ринок даної країни. Зменшення кількості та рівня обмежень у зовнішній торгівлі, як порівняно початковою точкою обґрунтованого протекціонізму, так і в цілому прийнято називати процесом лібералізації зовнішньої торгівлі. І навпаки, їх збільшення, як до межі обґрунтованого протекціонізму, так і вище неї, свідчить про посилення протекціоністських тенденцій у зовнішньоторговельній політиці держави.

Залежність національних економік від міжнародної торгівлі доки утримує уряди від радикального протекціонізму. Але хоча масштабних торгівельних воєн доки удається уникнути, захисні заходи застосовуються все ширше, а протекціоністський інструментарій стає усе більш всіляким.

На лондонському саміті країни-учасниці підтвердили своє прагнення боротися з протекціонізмом – щоб не дати світу скотитися до торгівельних воєн і уникнути повторення сценарію Великої депресії. Але не дивлячись на гучні заяви, практично всі учасники зустрічі постійно ці обіцянки порушують.

Одним з найбільш популярних захисних заходів стало використання субсидій для підтримки на плаву деяких галузей. Причому субсидії, а не митні тарифи в основному використовують розвинені країни, тоді як ті, що розвиваються застосовують простіші способи захисту своїх ринків. Галуззю, що найбільш же субсидується, виявилося автомобілебудування. По оцінках Усесвітнього банку, загальне число оголошених субсидій на підтримку автомобілебудівників склало 48 млрд. доларів, при цьому левова частка цієї суми припала на розвинені країни [2].

Та все ж ситуація не настільки погана, як може здатися. Цілий ряд чинників зменшили тиск протекціоністських заходів. Країни світу сьогодні значно більш взаємозв'язані економічно через те, що технологічні ланцюжки, часто в рамках одних і тих же компаній, охоплюють відразу багато країн. Сучасні економіки залежать від імпорту сировини, комплектуючих і навіть послуг. Інтереси експортерів сьогодні значно важливіші для держав, чим інтереси галузей, які конкурують з іноземним імпортом. А внутрішні виробники теж дуже залежать від імпорту [5]. Сьогодні об'єм міжнародної торгівлі складає 96 відсотків світового ВВП. При цьому більше половини міжнародної торгівлі доводиться не на кінцеві товари, а на сировину і компоненти для їх виробництва.

Те, що в ході кожної кризи виникає спокуса звернутися до протекціоністських заходів, не нове явище. Новина в тому, що сьогодні протекціонізм охоплює абсолютно нові області – державні субсидії, обмінні курси, регулювання іноземних інвестицій і мобільності ринку праці. Нові типи протекціонізму все сильніше охоплюють ті країни, які на словах продовжують різко засуджувати протекціоністські заходи, а саме розвинені країни, перш за все країни Євросоюзу.

Таким чином, від протекціонізму виграють підприємства галузі, що захищається, і держава (від митних платежів), і програють споживачі, притому, що важливе, втрати споживачів перевищують сумарний виграш виробників і уряду. Тобто в загальній сумі добробут країни знижується.

Список використаних джерел:

1. Мэнкью Н.Г. Принципы в экономике / Н.Г. Мэнкью . – СПб ., 2005.

2. Europe’s Capital Markets // Economist . – 2009. – December , 16. – P. 5.

3. Миклашевская И.А. Международная экономика / И.А. Миклашевская , А.В. Холопов . – М., 2008.

4. Цыганкова Т.М. Міжнародна торгівля: навч . посіб . / Т.М. Цыганкова , Л.П. Петрашко , Л.П. Кальченко. – К.: КНЕУ, 2007.

5.   Дахно І.І. Міжнародна економіка / І.І. Дахно, Ю.А. Бовтрук . – К.: МАУП, 2002.