WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н . Приймачук Т.Ю., Штанько Т.А.

Інститут сільського господарства Полісся НААН, м. Житомир, Україна

ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ РЕГІОНУ

Аналіз динаміки процесів, які визначають рівень життя сільського населення на сучасному етапі, вказує на незадовільний стан соціального розвитку сільських територій, для яких в даний час характерні глибока демографічна криза, відсутність мотивації праці, безробіття, відтік трудових ресурсів, занепад соціальної інфраструктури і поступове «вимирання» населених пунктів.

У 2010 році поселенська мережа Житомирської області налічувала 1613 сільських населених пунктів, що вже на 6 населених пунктів менше, ніж у 2009 році. На 1 січня 2010 року в області проживало 1285,8 тис. осіб, з них 742,2 тис. осіб (57,7%) мешкало у містах та селищах міського типу (у 1939 році – 20,5%) та 543,6 тис. осіб – у сільській місцевості. За останні п'ять років чисельність сільського населення скоротилась на 45,2 тис. осіб або на 7,6%. Сільська молодь у віці 20-29 років становила 13,0% до всього сільського населення, що говорить про відтік її активної частини. Найбільший відсоток проживаючих у селі становить населення у віці 70 і старше років – 16,6%. Статевий склад населення характеризується перевагою чисельності жінок над чоловіками на 96,4 тис. осіб. На кожну тисячу жінок припадає 861 чоловік, при цьому з віком диспропорція поглиблюється [1].

Хоча в останні роки й спостерігається збільшення кількості народжених, як у сільських так і в міських поселеннях, проте цей показник майже у 1,5 рази менший за показник кількості померлих – не відбувається навіть простого відтворення. Характерним є те, що смертність на селі зростає значно швидше, ніж у місті: якщо за 2005-2009 роки число померлих на 1 тисячу населення на селі складало 2,2 чоловіка, то в місті – 1,0 чоловік. За ці роки смертність на селі перевищувала смертність в місті на 65,7-69,9%.

На формування чисельності сільського населення значно впливають міграційні процеси – у 2009 році сальдо міграції за всіма напрямками становило мінус 1513 осіб, найбільшим є сальдо міжрегіональної міграції (-1632 особи). Головною причиною міграції сільського населення є високий рівень безробіття, що спонукає до пошуку роботи поза селом. Як для сільського, так і для міського населення характерним є вищий рівень зайнятості серед осіб віком 35-39 років, на другому місці вікова ланка 30-34 роки.

За даної ситуації в країні, коли прямі інвестиції в сільське господарство, мисливство та лісове господарство у 2009 році складали лише 3,9% (що на 0,4% менше, ніж у 2008 році (4,3%)) до загального обсягу (промисловість 83,5%), неможливо говорити про створення достатньої кількості нових робочих місць для сільського населення, яке традиційно працювало на аграрних підприємствах.

Зважаючи на низьку забезпеченість сільських поселень дільничними лікарнями, дитячими закладами, загальноосвітніми школами, на тлі депопуляційних процесів, міграційного відпливу сільської молоді, кількість зайнятих у сільському господарстві (у віці 15-70 років) за останні десять років значно зменшилася. Якщо у 2000 році цей показник становив 134,7 тис. чол., то у 2009 році – 78,3 тис. чол. (на 58,1% менше). Крім того, 15,4% до облікової кількості штатних працівників мають неповну та базову вищу освіту і лише 7,8% – повну вищу освіту.

Вкрай низькою залишається мотивація до праці сільськогосподарських товаровиробників. Середньомісячна заробітна плата найманих працівників у сільському господарстві у 2009 р. становила 797 грн., в промисловості – 1607 грн. або 53,3% та 107,6% до середньообласного показника (1493 грн.), відповідно. Частка заробітної плати у структурі сукупних доходних ресурсів сільських сімей в середньому по області становила лише 25%. Для населення старших вікових груп характерним є прикладання праці в особистих селянських господарствах, які забезпечують хоч і невисокий, але достатній для прожиття рівень доходів. Це говорить про непрестижність роботи в даній галузі, яка до того ж є й низькооплачуваною.

В таблиці 1 наведені основні показники роботи сільськогосподарських підприємств регіону за 2000-2009 роки. Якщо проаналізувати рентабельність усієї діяльності сільськогосподарських підприємств за десять років, то маємо наступну картину: у 2001-2003 роках вона взагалі була збитковою і лише з 2004 року намітилась тенденція до зростання. Але, з 2007 року вона знову йде на спад і у 2009 році становила лише 1,3%, що на 12,5 п.п . менше 2000 року [1].

Таблиця 1. Основні показники роботи сільськогосподарських підприємств регіону

Спостерігаємо різкі скачкоподібні коливання, що є вкрай негативним явищем, яке веде до дестабілізації розвитку. Поряд з цим частка збиткових підприємств за останні три роки майже досягла рівня 2000 року. Тривожним є показник працюючих в сільському господарстві – у 2009 році, в порівнянні з 2000 роком, він зменшився у 5 разів. Незважаючи на позитивну динаміку росту середньомісячної заробітної плати у минулих роках, її розмір в області на 20-30% відставав від середнього показника по Україні.

Однією з головних проблем на селі залишається забезпечення нормальних житлових умов для його мешканців. У 2009 році з 1613 сільських населених пунктів регіону лише 179 мали водопровід, 27 – каналізацію, 520 – газифіковані.

У незадовільному стані в селі знаходяться об'єкти освіти, здоров'я і культури. Наявна матеріальна база культурно-побутових об'єктів не задовольняє норми, в більшості випадків вони не мають сучасного технічного обладнання для навчання, не вистачає педагогічного персоналу, а рівень його професійної освіти нижчий, ніж у місті. Забезпечення дітей у селі дошкільними закладами у 2009 році складало лише 28%, в той час як у місті – 68%. Введення в експлуатацію нових дитячих дошкільних закладів відбувається дуже нерівномірно і повільно.

До негативних наслідків у соціальному плані призводить руйнування інфраструктури сільських лікувальних установ. Потенціал сільських дільничних лікарень з року в рік скорочується, практично припинені виїзні форми медичного обслуговування, знизилися обсяги і якість профілактичних медичних заходів. Чисельність культурних закладів клубного типу в сільській місцевості скоротилася в порівнянні з 1990 роком на 30%. Вкрай низький сучасний рівень соціальної інфраструктури села створює реальні передумови для погіршення соціально-демографічної ситуації в сільській місцевості. Подолання проблем, вимагає безпосереднього втручання держави шляхом фінансування конкретних цільових програм соціального розвитку села.

Ситуація із зайнятістю на селі прямо залежить від ефективності державної політики. Для сільської місцевості особливе значення має розширення сфер зайнятості, яке можна досягти шляхом розвитку підсобних промислових, переробних підприємств, докорінного поліпшення соціальної інфраструктури села та підтримки розвитку фермерства й підприємницької діяльності.

На перший план повинна висуватись не економічна парадигма господарювання , а людина з її духовними , культурними , господарськими та іншими потребами . Територіальний індивідуальний підхід в політиці розвитку сільських територій повинен бути спрямований на диверсифікацію сільської економіки, що сприятиме вирішенню таких проблем, як безробіття, низький рівень доходів тощо. При цьому необхідно враховувати територіальні ендогенні чинники: фізичні ресурси, людські ресурси, діяльність підприємств та робочі місця, територіальну культуру та ідентичність, зовнішні відносини. Необхідно забезпечити еволюцію наявних ресурсів та збереження багатогранності сільської території як середовища життя та діяльності людини.

Прагнення України до інтеграції в ЄС потребує невідкладної корекції ситуації , яка склалася на селі , i швидкого прийняття рішень у цій сфері розвитку людського потенціалу нашої держави .

Список використаних джерел:

1. Житомирщина у цифрах у 2010 році: стат. збір. / за ред. Г.А. Пашинської . – Житомир: Головне управління статистики у Житомирській області, 2011. – 152 с.