WEB-ресурс научно-практических конференций

Харченко С.В.

КНЕУ імені В. Гетьмана, Черкаський державний бізнес-коледж, Україна

СТАНОВЛЕННЯ СТРАТЕГІЧНОГО ПІДХОДУ В УПРАВЛІННІ ДІЯЛЬНІСТЮ МОЛОКОПЕРЕРОБНИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ

У 2008-2010 роках короткострокове планування стає необхідністю для бізнесу, оскільки кризові явища порушують сценарії розвитку підприємств молокопереробного сектору, змушують реструктуризувати асортимент на користь традиційних продуктів. В умовах нестабільної економіки менеджмент надав перевагу оперативним антикризовим рішенням у площині тактичних напрямків розвитку підприємств. Поступово тактичне планування звільняє місце стратегічному з більш «далеким горизонтом бачення». На думку провідних аналітиків та експертів, 2011-2012 стануть роками повернення до довгострокових стратегій, що спрямовані на створення фінансово-економічних умов для модернізації та інноваційного розвитку підприємств.

За даними « Bain & Company » стратегічне планування протягом 10 останніх років залишається на першому місці в десятці найбільш корисних інструментів управління (його використовують 88% компаній у всьому світі). За результатами опитування газети « Бізнес» симпатії українських керівників в питанні найбільш актуальних бізнес-технологій співпали з симпатіями зарубіжних колег (цим інструментом користуються 78% вітчизняних компаній).

Аналіз особливостей становлення стратегічного підходу в управлінні діяльністю та розвитком молокопереробних підприємств дозволяє виділити декілька періодів. Більшість вітчизняних молокозаводів створювались до
1990 року в соціалістичний період з ідеологією гарантованого планового надходження сировини при відносній дешевизні енергоресурсів і робочої сили. У 80-х роках ХХ ст. в молочній галузі домінувала державна ідеологія крупного і дуже крупного виробництва з директивним управлінням «зверху» стосовно рішень різного роду: організаційних, технічних, фінансових. Інновації фінансувались зверху та вибірковим принципом. В середині підприємств (в технічній частині) поле інновацій віддавалось переважно раціоналізаторським пропозиціям. Така політико-економічна система в Радянському Союзі до кінця 80-х років ХХ ст. виявилась настільки не відповідною об’єктивним сучасним вимогам, що її руйнування було за історичними критеріями миттєвим. Однак, молокопродуктові підприємства, що створені на основі уявлень вчорашнього дня, не зникли з огляду на відсутність своєчасної заміни більш кращими.

Усвідомлений етап кардинальних технологічних змін в діяльності молокопереробних підприємств розпочався після 1996 року, коли виробники нарешті стали управляти власністю. Приватизаційні процеси стали відправною точкою розвитку вітчизняних підприємств, при цьому істотних позитивних результатів було отримано від приходу закордонних інвесторів та реалізації технологічної та інноваційної стратегій. Характерною рисою виробничої стратегії для багатьох крупних підприємств стало використання потужностей інших виробників (як одного із способів використання їх непропорційного розвитку). Таким чином, поступова концентрація молочного ринку в Україні починається з купівлі великими операторами районних заводів з метою збільшення ринкової ніші та для поглиблення спеціалізації. Найбільші обсяги переробки молока та виробництва молочної продукції характерні для Київської, Вінницької, Харківської, Черкаської, Запорізької та Житомирської областей, що пояснюється присутністю в цих регіонах найбільших виробничих потужностей.

В період 1997-2000 рр. лідери галузі здійснили докорінну реконструкцію обладнання. Згодом, у зв’язку з посиленням конкуренції, керівники зрозуміли, що стратегічний успіх полягає не тільки у виробництві якісної сучасної молочної продукції, але й умінні її продати. Тому починаючи з 2000 року молокопереробні підприємства активізують свою роботу у сфері маркетингу. З цього ж самого періоду, відчувши гострий дефіцит сировини, почалася активна робота зі створення сировинних зон (молочних ферм). Характерною особливістю стратегії реалізації продукції даного періоду було активне завоювання регіональних ринків за рахунок співробітництва з місцевими дистриб’юторами. Фокусування на зв’язках зі споживачами по регіонах забезпечується шляхом розмежування центрального та регіонального менеджменту завдяки реструктуризації існуючих бізнес-підрозділів. За даним принципом працюють найбільші підприємства в усьому світі.

Сучасний етап розвитку молокопродуктового ринку потребує від виробників нестандартних рішень стратегічного характеру, адже глобальні зміни в світовій економіці – це величезний стрес для будь-якого бізнесу і одночасно це і нові можливості. Можна говорити про своєрідність «генетичної особливості» вітчизняних молокопереробних підприємств, які працюють за принципами минулого століття. Посилення конкуренції із зарубіжними виробниками в зв’язку зі вступом України до СОТ у 2008 році стало стимулом для вітчизняних підприємств. Молокопереробна промисловість України об’єднує близько 270-280 заводів, однак реально діючих з них не більше 230. Значна частка підприємств працює збитково або ілюструють низьку прибутковість . У порівнянні з розвинутими державами вітчизняні підприємства витрачають значно більше теплової і електричної енергії, питної води, існує значне перевищення загальної чисельності заводського персоналу в декілька разів вище сучасних нормативів трудовитрат при гірших умовах праці, екологічні показники незадовільні. За таких умов власники повинні створювати всі необхідні умови для підвищення ефективності, що в свою чергу буде забезпечувати державну підтримку товаровиробників. Перспективи розвитку молокопереробної промисловості закладені також у подальшому розширенні асортиментної лінійки (випуску оригінальної продукції з наголосом на здоров’ї). Вдале проведення якісних перетворень у виробництві позитивно впливатиме на природній розвиток бізнесу, експорт вітчизняної продукції і чергові етапи його диверсифікації.

Активізація технологічних змін стратегій з використанням всієї повноти аналітичних розрахунків передбачає диференціацію стратегічних дій (техніко-технологічних, інституційних, маркетингових, інноваційних) та формування різних форм стратегічної лінії поведінки, що дозволить успішно освоювати нові сегменти ринку, створювати бар’єри для потенційних конкурентів.