WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Химинець В.В.

Ужгородський національний університет, Україна

ЕНЕРГОСПОЖИВАННЯ З ПОЗИЦІЙ ЕФЕКТИВНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Сучасна людина, наділена можливістю мислити, аналізувати, прогнозувати підпорядкувала і, в значній мірі, змусила всі природні екосистеми працювати на свої потреби, нещадно вичерпуючи їх ресурси та можливості. Розширення енергетичної і, як наслідок, еколого-економічної сфери впливу людини до всепланетарних масштабів стало основною причиною втрати рівноваги між природними системами підтримки життя та індустріальними, технологічними і демографічними потребами урбанізованого суспільства. Науковці і спеціалісти, що працюють у галузі вивчення і прогнозування наслідків незворотних, експоненційно наростаючих процесів руйнування "сфери життя", стверджують, що розв’язати створені людством упродовж тисячоліть проблеми, через розроблення та впровадження екологічно чистих, енерго- і ресурсозберігаючих технологій вже неможливо. Зумовлено це тим, що за останні десятиліття внаслідок демографічного вибуху і росту урбанізованих потреб кожної людини, загальна величина природної продукції, яку споживає людство, зросла в десятки, а в окремих випадках у сотні, разів. В той же час можливості природи – вичерпні і саме тому, в розділеному на багатих і бідних світі, точиться неперервна боротьба за розподіл та використання природних ресурсів, насамперед енергетичних, яка чим далі набуває все більших масштабів і в недалекому майбутньому може набути навіть характеру внутрішньовидової боротьби за існування.

Споживання енергоресурсів у всьому світі безперервно зростає. Нині на одну людину припадає в середньому в США – близько 7 т енергоресурсів, у Японії – 1,5–5 т, а в країнах, що розвиваються, – 0,15–0,3 т у нафтовому еквіваленті. З 1850 по 1950 рік споживання енергії збільшувалося на 2,5% щороку, а з 1970 – на 9% і більше [1].

Для економіки сучасної України характерна вкрай низька ефективність використання енергетичних ресурсів. Такий стан справ є наслідком низки причин, зокрема, структури промислового виробництва з перевагою енергоємних галузей – чорної металургії і хімічної промисловості, а також виробничо-технічної бази, яка збереглася здебільшого ще з радянських часів і орієнтована на тодішні низькі внутрішні ціни на нафту і газ. За останні роки для України питання підвищення ефективності енергоспоживання, реалізації політики енергозбереження, створення й удосконалення енергоринку та підвищення ефективності функціонування енергетики в цілому набули особливої актуальності. На відміну від країн Заходу, де енергозбереження є елементом економічної та екологічної доцільності, для України це питання виживання.

Теоретичні і практичні проблеми у сфері енергозбереження та енергоспоживання досліджувалися багатьма провідними спеціалістами та науковцями в даній сфері . В той же час внаслідок недостатньої уваги і як результат відсутності належних практичних заходів, проблема енергоспоживання та енергозбереження залишається досить актуальною.

Особливої актуальності набуває енергетична проблема у зв’язку з переходом світової спільноти до принципів стійкого розвитку. У концепції стійкого розвитку сучасної світової спільноти, сформульованій на конференції ООН у 1992 році в Ріо-де-Жанейро, приділено суттєву увагу питанням енергозбереження на шляху подальшого розвитку цивілізації. Учасниками конференції визначено і прийнято 27 загальних принципів, дотримання яких є обов ’ язковою умовою переходу суспільства до сталого розвитку. Зауважимо, що уряди країн (а це 179 країн із 185 членів ООН), які підписали документи цієї конференції, зобов ’ язалися розробити й прийняти національні концепції сталого розвитку. В їх основу, згідно прийнятої "Програми дій", мають бути закладені наступні обов ’ язкові правила [4] :

- забезпечення психічного розвитку та здоров ’ я людини с основним завданням життєдіяльності кожного суспільства;

- визначення розумної й достатньої межі задоволення власних матеріальних потреб людини;

- прагнення охороняти основні екосистеми Землі та опановувати знаннями про управління природними ресурсами;

- прийняття концепції відкритої економічної системи та засад справедливої торгівлі;

- узгодження національних екологічних політик та створення міжнародних проекологічних структур;

- розвиток прав й активності громадян.

Для фінансової підтримки нового соціально-економічного розвитку світової спільноти конференція в Ріо-де-Жанейро запропонувала всім країнам виділяти 0,7% річного валового національного доходу.

Усвідомлюючи тенденції розвитку і можливі наслідки катастрофи, що насувається світове товариство змушене задуматися над пошуками радикальних змін пріоритетів свого розвитку. Сьогодні вже всім зрозуміло, що будь-яке техніко-технологічне нововведення вимагає додаткових витрат енергії та сировини. Тому в основу природоспоживацькоі діяльності людства потрібно поступово закладати новий світогляд – еколого-економічну парадигму – ідею сталого розвитку. Така ідеологія висуває новий погляд на взаємовідносини людства і довкілля. Головним тут є – визнання залежності кожної людини і людства в цілому від біосфери та її можливостей. В таких підходах акценти у розвитку науково-технічного прогресу потрібно змістити з техногенно-економічного на гуманістично-екологічне спрямування.

Вчені підрахували, що для задоволення всіх потреб усередненого жителя сто років тому назад із надр Землі потрібно було добувати 0,5 тони різної сировини. Для задоволення всіх потреб однієї людини сьогодні із надр Землі вже потрібно видобути 27,5 тон різних корисних копалин. На початку ХХ століття на планеті проживало 1,2, а сьогодні – майже 8 млрд. чоловік. Простий підрахунок показує, що потужності втручання людської маси в надра Землі за останні сто років зросли в триста разів [5].

Проблема ускладнюється тим, що, якщо людство хоче через десять років мати екологічну ситуацію еквівалентну до сьогоднішнього дня (не кращу, а еквівалентну), то в світові проекти по збереженню чистоти повітря, води, їжі потрібно вкласти майже 30 трильйонів доларів США. Зрозуміло, що таких коштів світова спільнота не має.

Як відомо, Україна належить до країн, тільки частково забезпечених власними енергоресурсами. Їх енергетична залежність від імпортних поставок упродовж 2000–2004 років становила понад 60% від загальних обсягів використовуваного палива. Імпортується здебільшого природний газ, світова ціна якого зростає і, на думку фахівців, зростатиме у найближчому майбутньому (до 600 дол. США за 1000 м ³ у 2015 р.) [2].

Загальновизнаним у світі показником ефективності використання енергетичних ресурсів є їхня витрата на одиницю виробленого валового внутрішнього продукту (ВВП). Всі первинні енергетичні ресурси (виробництво, сальдо експорту й імпорту, зміна запасів) переводяться в умовний нафтовий еквівалент. При цьому розраховується, скільки кілограмів палива в цьому еквіваленті витрачається на 1000 дол. виробленого ВВП. Причому, що важливо зазначити, порівняльні дані переводяться з національних валют у долари США не за офіційним валютним курсом, а за найбільш правильними для міжнародних порівнянь паритетами купівельної спроможності (ПКС). Ці паритети враховують реальні співвідношення цін на всі товари і послуги, а не лише за зовнішньоторговельними операціями, на які переважно орієнтовані офіційні валютні курси. У країнах із розвиненою ринковою економікою різниця між співвідношенням національних валют за ПКС і офіційними валютними курсами незначна (плюс-мінус 5-10%). А в країнах, що розвиваються, і країнах із перехідною економікою, включаючи Україну, ВВП у перерахунку за валютним курсом виявляється меншим, ніж за ПКС, до п’яти разів. Але саме за офіційним доларовим курсом Україні доводиться розплачуватися за імпортовані газ, нафту і нафтопродукти.

За останніми даними в Україні ефективність використання енергоносіїв в 2,4 разу нижча, ніж загалом у світі, у 2,6 рази менша, ніж у 26 країнах-членах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), і в 3,1 рази нижча, ніж у 27 країнах Євросоюзу. Україна за ефективністю витрати умовного нафтового палива відстає (за даними 2003 року) від Польщі в 2,4 рази, Словаччини – 1,95, Угорщини – 2,9 рази. Відставання від великих західноєвропейських країн ще більше: від Франції – у 3,1 рази, Італії – 4,3. Показники енергоефективності нашої країни набагато нижчі, чим навіть у найбільших країнах світу, які розвиваються, – Китаї, Індії, Бразилії [3].

За сучасних умов Україні необхідно орієнтуватися на реалізацію інноваційних проектів із залученням вітчизняних та іноземних інвестицій для створення сучасних конкурентоспроможних, швидкоокупних, енергоефективних й енергозберігаючих екологічно чистих технологій та установок, що потребують порівняно невеликих капіталовкладень і термінів будівництва (не більше 2-3 років).

В Україні частка нетрадиційних джерел енергії (НДЕ) хоча й зростає, проте все ще незначна. До останнього часу найбільша частка вироблялася на ТЕС, проте вже в 2005 році частка виробництва на АЕС стала більше (47,75% проти 45,66%). Проте обидва цих типи електростанцій використовують вичерпні ресурси для виробництва електроенергії: ТЕС – різні види палива, найбільше – вугілля, природний газ та нафту, АЕС – ядерне паливо. Частка електростанцій, що використовують невичерпні джерела енергії в Україні в 2005 р. така: ГЕС – 6,53%, нетрадиційні джерела енергії – 0,06% , всього – 6, 59%.

Необхідність розвитку в Україні НДЕ зумовлена:

- дефіцитом традиційних для України енергетичних ресурсів ;

- дисбалансом у розвитку енергетичного комплексу України, орієнтованого на централізоване тепло - та енергопостачання і на значне виробництво енергії на АЕС при фактичній відсутності виробництв ядерного палива, підприємств для утилізації та переробці відходів, а також виробництв з створення і модернізації обладнання діючих АЕС;

- наявністю науково-технічної та промислової бази, придатної для виробництва практично всіх видів устаткування нетрадиційної енергетики ;

- гарними клімато-метеорологічними умовами для використання основних видів НДЕ.

Виходячи з географічних, науково-економічних і екологічних факторів, для України доцільно розглядати використання таких НДЕ, як енергії сонця, вітру, біомаси, малих рік, геотермальної енергії.

Список використаних джерел:

1. Миколюк О.А. Сучасний стан та перспективи розвитку енергоспоживання та енергозбереження в Україні / О.А. Миколюк // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. – 2008 . – № 4. – Т.3. – С. 82 - 85. – Хмельницький, 2008. – 230 с.

2. Козин  Л.Ф. Современная энергетика и экология: проблемы и перспективы / Л.Ф. Козин, С.В. Волков. – К.: Наукова Думка, 2006. – 773  с .

3. Ревенко А. Енергоресурси і макроекономіка. ЭСКО [ Електронний ресурс ] / А. Ревенко . – 2007. – №8. – Авг . – Режим доступу: http://esco-ecosys.narod.ru/2007_8/art072.htm

4. Бюлетень ЮНЕСКО- ООН з освіти в галузі навколишнього середовища. – 1991. – Т.16. – № 4. – 1992. – Т.17. – №1.

5. Химинець В.В. Енергоефективність та еколого-економічні проблеми в контексті сталого розвитку Закарпаття / А.В. Химинець // Енергоефективність та екологічно прийнятне енергозбереження з позицій християнської відповідальності за творіння. – Ужгород: Говерла, 2010. – С. 124-133.

6. Химинець В.В. Еколого-економічні проблеми в контексті сталого розвитку Закарпаття / В.В. Химинець // Природно-ресурсний потенціал збалансованого (сталого) розвитку України: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 19-20 квітня 2011 р.): у 2т. – К.: Центр екологічної освіти та інформації, 2011. – Т.1. – С. 285-290.