WEB-ресурс научно-практических конференций

Антонюк С.М.

Хмельницький національний університет, Україна

ДИТЯЧЕ МОВЛЕННЯ В ЛІТЕРАТУРНОМУ ДИСКУРСІ

Вивчення мовлення дітей вже протягом багатьох років привертає увагу лінгвістів, психологів, соціологів, педагогів та інших вчених, що працюють у галузі гуманітарних наук. “Дитячий” матеріал достатньо специфічний і потребує   особливого підходу, обумовленого необхідністю прослідкувати будь-яке мовне явище у його динаміці, розвитку, становленні,   індивідуальній своєрідності.

  Слід зазначити, що в дитячому мовленні різних народів існують загальні стратегії і типи номінації. Матеріал автономного дитячого мовлення досить різноманітний в різних мовах, але є значна кількість загальних фонологічних та граматичних моделей модифікації, які викликають інтерес, наприклад: спрощення поєднань приголосних, заміна [ r ] іншим приголосним; шиплячі приголосні замінюються свистячими.

  На думку С.Н. Цейтлін, дитяча граматика більш послідовна, ніж та, якою користуються дорослі [ 3 ]. Ця граматика, як зауважує авторка, спирається на більш загальні закономірності, морфологічні надмоделі. Створена таким чином система не зазнає винятків і логічних невідповідностей, зокрема в ній немає перешкод, які накладаються на носіїв мови граматичною нормою. Ненормативні морфологічні форми дитячого мовлення нагадують продукти мовної гри дорослих, але різниця в тому, що мовна гра базується на свідомому порушенні норми, тоді як дитина створений оказіоналізм уважає єдиною можливою формою.

  Дитяч е мовлення на ранніх етапах відрізняється від мовлення дорослих своїм специфічним словником, який охоплює те нескладне коло понять, що ними оперують діти в перший період свого свідомого життя. Ще однією характеристикою автономного дитячого спілкування є редуплікація    як частин слова, так і цілих слів. Наприклад: “ boo - boo ” (“вава”), “ yum - yum ” (“ням-ням”), “ night - night ” (“спатки”). Можливо, редуплікацію слід розглядати як характерну ознаку автономного дитячого спілкування у всьому світі.

  Мовлення дітей характеризується значною кількістю інновацій та оказіоналізмів; сюди зараховують, з одного боку, унікальні слова, відсутні в нормативній мові і створені дитиною на основі комбінації відомих кореневих й афіксальних морфем за продуктивними словотвірними моделями (або за схожістю звукового складу) з чіткою внутрішньою формою, а з іншого боку, оказіоналізмами вважають загальновживані слова літературної мови, що набули в дитячому мовленні свого змістового наповнення, своїх семантичних характеристик, які виходять за межі традиційно закріплених [1].

  Від часів появи літературні тексти, адресовані дітям, розглядалися як “частина цілеспрямованих зусиль світу дорослих щодо формування образу дитини, як потужний інструмент соціалізації …” [ 2 ]. Тексти творів, призначених дітям, можна розглядати як комунікацію особливого ґатунку, під час якої адресат повідомлення апріорі опиняється у нерівноправному становищі щодо адресанта, що зобов’язує останнього – дорослого автора – вміти бачити світ дитячим поглядом, відчувати побачене і пережите по-дитячому.

  Аналіз текстів дитячих видань засвідчує, що часто автори відтворюють у них так званий стереотип регістру спілкування з дітьми. У текстах дитячої літератури автори реалізують своє уявлення про те, як спілкуються діти. В англійській літературі одним із таких авторів є Льюїс Керрол .   Опрацювання твору Льюїса Керрола   “Сільвія та Бруно” дає нам можливість зробити певні узагальнення щодо найвиразніших рис мови літературного дискурсу, спрямованого на юних читачів.

  Один із героїв зазначеного вище твору – маленький хлопчик Бруно. У художньому творі   Льюїса Керрола “Сільвія і Бруно” дитяче мовлення передається за допомогою фонологічних та граматичні помилок та лексико-стилістичних прийомів (гра слів, а літерація , дитячі оказіоналізми). Перше, на що звертає увагу читач, – це те, що Бруно не вимовляє деякі англійські звуки, а саме: [ j ], який часто вилучається: o o ( you ), o or ( your ); [ ? ], який замінюється на [ f ]: m ouf ( mouth ), froo ( through ),   bofe ( both ), toof ( tooth ); [?] , який замінюється або на [z]: wiz (with), wizout ( without ), або на [v]: uvver (other), anuvver (another), rarver (rather). Проте,     зазначимо, що переважають граматичні помилки, серед них – неправильні форми дієслова to be , подвійне заперечення,   неправильне утворення ІІ та ІІІ форм дієслова,   неправильне вживання допоміжних дієслів d o - does , додавання закінчення -( e ) s в Present Simple в 1-й та 2-й особі, помилки при утворенні часових форм дієслова та неправильне утворення ступенів порівняння прикметників.

  Чималу тематичну групу в творі “Сільвія і Бруно” становлять назви страв. Численні згадки про їжу в творі свідчать лише про прагнення Льюїса Керрола дати задоволення своїм маленьким читачам, оскільки діти цікавляться стравами, особливо смачними.

  Аналіз перекладу твору російською мовою (виконав Андрій   Москотельніков) засвідчив, що в основному звертається увага на стилістичні засоби, які використовує Льюїс Керрол. При неможливості знайти еквівалент перекладач застосовує прийом компенсації.

  Отже, дитяче мовлення не копіюється в літературних творах, а своєрідно відтворюється в них за допомогою стилістичних засобів. Особливості репрезентації дитячого мовлення залежать від образу персонажу, від тих художніх задач, які поставив перед собою письменник.    

Список використаних джерел:

1.    Крутій К.Л. Дитячі оказіоналізми як продукт мовної системи/ К.Л. Крутій // Дошкільна освіта. – 2009. – №4(26). – C.34-43.

2.    Кулешов Е.В. Предисловие/ Е.В. Кулешов // Детский сборник: Статьи по детской литературе и антропологии текста. – М., 2003. – С.8-15.

3.    Цейтлин С.Н. Язык и ребенок: Лингвистика детской речи / С.Н. Цейтлин  . – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. – 240 с.