WEB-ресурс научно-практических конференций

К.пед.н. Нагрибельна І.А.

Херсонський державний університет, Україна

САМОСТІЙНЕ ОПРАЦЮВАННЯ КОМПОНЕНТІВ КОМУНІКАТИВНОГО ЗМІСТУ НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ

Найважливішим завданням освіти в Україні на сучасному етапі є залучення молоді до національної культури на основі рідної мови. Перегляд загальнокультурних і соціолінгвістичних підходів до вивчення української мови, яка має статус державної, зумовлює посилення уваги до формування сучасної мовної особистості.

Означений процес відбувається поетапно та реалізується під час дошкільної, шкільної освіти. Окреме місце у формуванні мовної особистості посідає навчання студентів у вищих навчальних закладах, де приділяється гідна увага вивченню української мови. Проте розвиток мовної особистості не може обмежуватись тільки програмовими завданнями. Останнім часом все більше уваги приділяється самостійному опрацюванню лінгвістичного матеріалу як дієвому засобу вивчення державної мови. Таким чином особлива увага акцентується на аналізі компонентів комунікативного змісту навчання української мови як засобі формування мовної особистості.

Застосовуючи знання мови, людина розвиває навички вживання мови для мислення і спілкування. Цей процес тісно пов'язаний із засвоєнням норм літературної мови і опрацюванням компонентів комунікативного змісту навчання української мови.

Навчання мови не може бути зведене до самого тільки засвоєння інформації, до чисто раціонального, інтелектуального процесу. Для ефективності навчання необхідна оптимальна організація не тільки навчально-пізнавальної діяльності як такої, але й мотиваційно-емоційної сфери психіки студентів; соціально-психологічних процесів у навчальному колективі, всієї системи педагогічного спілкування. Мабуть, не можна протиставляти один одному процес навчання, спрямований нібито тільки на свідомість студента, і процес виховання, що має за об’єкт особистість: слід поставити питання про особисіснотвірну функцію навчання [3].

Щоб реалізувати подібні теоретичні уявлення, належить аргументовано, науково обґрунтовано відповісти на „вічні” питання методики – чого учити, як учити. Перше питання пов’язане з проблемою змісту навчання, друге – з методами навчання.

Діяльнісна, предметно-ситуативна реалізація спілкування на основі іншомовного мовленнєвого матеріалу (поряд з урахуванням факультативних засобів комунікації – парамови, предметно-ситуативного середовища і так далі) становить зміст навчання спілкування у формі моделей-зразків іншомовного спілкування (як статичного тексту у звуковій і графічній формі – продукту, так і динамічного зразка функціонування певної форми спілкування – діалогу, публічного монологу та ін., а також мовних засобів, що функціонують у них). У зміст навчання (і ширше – освіти) включаються цілі навчання, знання, навички, уміння і досвід творчої діяльності. Іноді в зміст навчання методисти включають й інші компоненти, наприклад, навчальні вправи (І.Л.Бім, І.Д.Салістра). Зміст навчання розуміється, – пише І.Л.Бім, – як „складна діалектична єдність, що оформлюється із взаємодії певним чином організованого навчального матеріалу (змісту навчального предмета) і процесу навчання його (функціонального аспекту педагогічного процесу)” [1].

Мовленнєва компетентність виявляється у виявленні вмінь кожної особистості користуватися усною і писемною літературною мовою, багатством її виражальних засобів залежно від мети висловлювань і сфери суспільного життя.

Компонентами комунікативного змісту навчання виступають: сфери спілкування, теми і ситуації, типи комунікативних завдань, мовленнєві дії, актуальні для виділених типів ситуацій [2].

Вони пов’язуються з необхідними для реалізації цих мовленнєвих дій уміннями, навичками, знаннями (мовленнєва компетенція) і мінімумом мовних засобів, що реалізують певні комунікативні завдання (мовний зміст навчання, мовна компетенція).

Таким чином, комунікативний зміст навчання, узгоджуючись з необхідними мовленнєвими навичками і уміннями, базуючись на відібраному граматичному, лексичному і фонетичному матеріалі, забезпечує діяльність мовленнєвого спілкування. Усвідомлюючи сказане, ми розуміємо, що в процесі самостійного опрацювання компонентів комунікативного змісту української мови посилюється і формування комунікативної компетенції.

Проблема комунікативного підходу до навчання мови не нова, вона тісно пов’язана з практичною діяльністю. Проте актуальним залишається аспект самостійного опрацювання структури комунікативного навчання. Він стосується цілої системи мовленнєвих умінь, над удосконаленням яких мовець здатен працювати самостійно: сприйняття та побудова усних і писемних монологічних і діалогічних висловлювань різних видів, типів, стилів і жанрів. Для формування комунікативних навичок мовця важливу роль відіграють мовленнєві ситуації.

У методичній літературі пропонуються найрізноманітніші класифікації ситуацій: реальні і уявні; реальні стандартні і нестандартні; уявні стандартні і нестандартні ситуації, що обслуговують навчальний процес і теж поділяються на стандартні і нестандартні. У кожному з названих типів проводиться добір комунікативних завдань і мовних засобів, що їх обслуговують.

Останнє має на меті озброїти научуваних різними синонімічними засобами, що вводять у кожну з виділених типів ситуацій і використовуються для вираження того самого комунікативного наміру.

Умови – чинники передмовленнєвого орієнтування – повинні бути задані і сформульовані достатньо повно, конкретно, щоб викликати у студента комунікативний намір, що реалізовується в задумі висловлення. Серед чинників передмовленнєвого орієнтування істотними є: соціальні (соціологічні характеристики учасників спілкування, суспільний і соціальний статус – стать, вік, рівень освіти, рівень інформованості про предмет спілкування та ін., і конкретні умови спілкування – місце, час); психологічні (психологічний клімат спілкування, емоційний настрій, стан, особливості характерів партнерів та ін.); дидактико-методичні (чітке і конкретне формулювання комунікативного завдання, пропоноване студентові, як правило, в певній ситуації, на зразок: поцікавтесь тим-то, запросіть того-то, розпитайте про те-то, розпитайте і запросіть, запропонуйте і так далі). Так, для повсякденно-побутової або соціокультурної сфер спілкування актуальні комунікативні завдання типу: привітайте телефоном українського колегу з подією в особистому житті, дізнайтеся адресу або телефон, запитайте (або розкажіть) про самопочуття, уточніть, де лежить такий-то предмет, висловіть здивування (жаль) з приводу якоїсь події (факту), попросіть колегу виступити на зборах (зустріти товариша в аеропорту), запросіть подругу в театр (кіно, на концерт), відмовтеся від виконання якої-небудь дії і так далі.

Аналізований матеріал не вичерпує усіх аспектів порушеної проблеми, а є перспективним напрямом дослідження процесу самостійного опрацювання компонентів комунікативного змісту навчання української мови.

Список використаних джерел:

1.    Бим И.Л. Методика обучения иностранным языкам как наука и проб­лемы школьного учебника: опыт системно-структурного описания / И.Л. Бим. – М.: Русский язык, 1977. – 288 с.

2.    Пентилюк М.І. Актуальні проблеми сучасної лінгводидактики: збірник статей / М.І. Пентилюк. – К.: Ленвіт, 2011. – С. 43.

3.    Федчик В.А. Співвідношення принципів комунікативності і системності в навчанні нефілологів української мови / В.А. Федчик // Материалы ІІ Международной научно-практической конференции „Европейская наука XXI века ? – 2007. – Т.6. –Филологические науки. – Д.: Наука и образование, 2007. – С. 10-17.