WEB-ресурс научно-практических конференций

Хілько І.Ю.

Волинський національний університет імені Лесі Українки,

м.Луцьк , Україна

ЖАНРОВА СПЕЦИФІКА УКРАЇНСЬКОЇ ЖІНОЧОЇ ПІСНІ

Родинно-побутова лірика – найпрезентабельніший пласт необрядової фольклорної лірики українців. Через свою пізню ґенезу, вона відобразила чимало рис побуту ХVІІІ – ХІХ ст., які не стали надбанням обрядових пісень, які начебто і встигали за життєвими змінами, котрі відбувались у суспільстві.

  Термін «жіноча пісня» незвичний для сучасної фольклористики, хоч усе ж він радше добре забутий, аніж новий. Без претензії на класифікаційні наміри вперше в українській фольклористиці   його вживає М.Костомаров, який зокрема пише: «Тип жінки в малоруській народній поезії змальовується найяскравішими фарбами саме через те, що половина малоруських пісень може переважно   називатися жіночою» [8, с.165]. Тим часом вислів «може називатися жіночою» не відкидає й можливості бачення вченим цієї назви в класифікаційному кадастрі. В сучасній українській фольклористиці одні автори класифікацій розглядають пісні, які відображають ліричні настрої жінки, як пісні про жіночу долю, інші – пісні про кохання, ще інші класифікують як вдовині. Якби тема кохання в тих чи тих його проявах не була основною для всієї лірики, то з цим недоліком, спричиненим   використанням   предметно-тематичного принципу класифікації, ще якось можна було б змиритися.   Та оскільки лірика завжди індивідуальна, то її природу головно визначає не тема, а ліричний герой. До прикладу, одна й та ж подія подружньої невірності, яка в жінки викликає почуття образи, пригнічення, рідше приниження, в чоловіка обертається злістю за приниження. А тема ж одна. І предметний ряд той самий – чоловік і жінка. Словом, як з погляду перцептивної естетики, так і герменевтики, які визначають сьогодні підхід до лірики загалом і до фольклорної в тому числі, предметно-тематичний принцип класифікації став атавізмом.

Упродовж ХІХ-ХХ ст. родинно-побутова лірика, зокрема й пісні, які   стосуються жіночих тем, вивчалися дуже плідно. Проте питання виокремлення окремим рядком пісень з чітко заманіфестованим жіночим сприйняттям сімейного життя так і не стало предметом хоча б дискусій про доцільність чи недоцільність розгляду пісенних текстів і з цього ракурсу. Особливої ваги це питання набуло в контексті герменевтичного методу, в якому постать реципієнта посідає особливе місце.

Найперші дослідження родинно-побутової лірики, до якої належать і пісні на жіночі теми, з’явилися в передмовах до збірників пісень. Упорядники вже перших таких видань наголошували,   що «…спроби прочитати будь-який фольклорний текст, легковажачи його жанровою належністю, приречені на неуспіх» [6, с.28]. Так, М.Максимович у збірнику « Малороссийские песни . Изданные М.Максимовичем» в основу поділу покладає тематичний принцип, у результаті чого класифікує наведені в ньому пісні на такі групи: мати й дочка; батько й діти; зять і теща; вдова і дочка і т.д. Як бачимо, фольклорист вбачав сенс у тому, що в класифікації родинних пісень зміст визначає основний концентр, виявлений у тому чи тому членові родини, між якими виникають колізії, які й провокують відповідні ліричні настрої. Питання, суголосні з нашою темою, автор порушує в   в праці «Дні та місяці українського селянина».   Заперечуючи В. Пассеку , який пісню про Ганну, що «пішла на Дунай по воду», відносить до купальських,   Максимович зауважує, що вона «…навіть не дівоча, а чисто жіноча; її співають переважно тещі на повесільних забавах, коли ховають кінця!» [10, с.112]. Попри сумнівність загального висновку, бо пісня таки справді купальська, принцип класифікації пісень, запропонований Максимовичем, сумнівів не викликає. Не можна не зауважити й того, що в основу такої класифікації автор кладе не ліричного героя пісні, дівчину, а виконавця. Правда й те, що хоч в проаналізованому тексті Ганна-утоплениця – однозначно дівчина, але прояв жалю, який визначає її ліричний характер, виходить з почуттів її матері, тобто все-таки жінки. Обрядовий підтекст зображуваних у пісні подій, який має в основі звичаєву практику, не дає підстав аналізувати її як суто ліричну. Однак підхід, запропонований Максимовичем, як спосіб визначення критеріїв класифікації в ранній стадії розвитку фольклористики, все-таки варто взяти до уваги.

Той самий принцип класифікації підтримує своєю рубрикацією пісень в збірнику «Пісні польські і руські люду галіцийського» В. Залеський . Від Максимовичевої вона відрізняється лише більш детальною структурою.

Початок сучасного предметно-тематичного принципу класифікації заклав А. Метлинський.   Класифікація пісенного фольклору запропонована в його праці « Народные южнорусские песни ( Издание Амвросия Метлинского )» зорієнтована на найголовніші етапи в житті людини: колискові, про кохання, весільні, родинні, поминальні. Посутньою вадою у цьому поділі є те, що   А.Метлинський   не розмежовує родинно-побутову та родинно-обрядову лірику.  

На думку сучасного фольклориста П. Будівського , «…справді по-науковому підійшов до розв’язання проблеми класифікації української родинної пісні П.Чубинський» [1, с.6]. І дійсно, використовуючи цінний багатий матеріал, відомий етнограф запропонував досить детальний поділ пісень, які стосуються сімейного життя. Проте в основу знову ж таки заклав тематичний критерій. Незручності такого поділу для аналізу фольклорних творів, виявляється, в тому, що спільні мотиви, як от: розлад з родом; заміжжя; згода в сім?ї ; тяжке становище жінки, чоловіка; взаємини жінки і сім’ї чоловіка; повторне заміжжя; діти – можна знайти в текстах одразу   кількох підрозділів.

Ще один фольклорист, який цікавився і зробив крок уперед у дослідженні пісень, їх естетичної вартості, – П.Куліш.   Аналізуючи «Думу про Марусю Богуславку» у праці «Записки о Южной Руси », автор   в коментарях до неї    зазначає, що « жиноцкихъ не поють козаки ( или вообще – мужчины ); козацьких не поють женщины …» [4, с.215]. Тим самим цією цитатою закладено головний принцип класифікації родинно-побутових пісень: домінування пісні залежить від її виконавця, а він так чи інакше є головним героєм фольклорного полотна, головним «носієм» почуттів.

Ф. Колесса у праці «Огляд українсько-руської народної поезії» (1905р.) усю родинно-побутову лірику іменує «піснями з житя родинного і особистого» [5, с.241], де поділяє усі ці фольклорні твори на такі «відділи»: весільні (як найдавніші зразки родинної лірики), приколискові пісні, «найбагатшим відділом» Ф. Колесса номінує любовні пісні. До цієї класифікації також входять «пісні про подружє », які «…оспівують переважно лиху долю замужної жінки і складаються на сумний образ жіночої неволі» [5, с.248]. Фольклорист зупинився за крок до того, аби дати назву цьому жанровому різновиду родинно-побутової лірики, хоча досить детально проаналізував і виокремив найголовніші мотиви жіночих пісень: «силуваний шлюб, брак любови між подругами, лихий муж, п’яниця, нелюб, лиха свекруха, неприхильна родина мужа, розлучниця…» [5, с.248]. Примітно, що у цій праці Ф. Колесса звертає увагу на недосконалість поділу пісень, зазначаючи, що «…не можна придумати такого докладного поділу пісень, щоб у найменьших подробицях відповідав пісенному материялови …» [5, с.260].  

І. Франко,   аналізуючи   пісні з мотивами жіночої долі у статті «Жіноча неволя в руських піснях народних», не претендуючи на науковість, образно називає такі фольклорні тексти «жіночими невольничими псалмами» [14, с.211].   Більшою мірою автор звертає увагу на деякі естетичні   критерії таких пісень, завважуючи, що «…між жіночими піснями руського   народу стрічаємо дуже багато так сумовитих, так жалібно болющих …» [14, с.211]. Вживаючи назву «жіночі пісні» саме в такому контексті,   І.Франко вже важить не на виконавців, а лише на героїв таких пісень, звертаючи увагу найперше на   емоційну пригніченість та сум їх головних героїнь.

Значний внесок у дослідницький набуток родинно-побутової лірики вклав новочасний фольклорист П. Будівський . Дослідник робить огляд праць-досліджень родинно-побутових пісень, де йдеться зокрема і про «пісні заміжньої   жінки», звертає увагу на історичні чинники, коли «постійні війни чоловічого населення далеко від сім’ї розвинули в жінок самостійність, вони стали головними виховательками молодого покоління» [1, с.30]. У праці автором вказано на спільність та відмінність між   «піснями заміжньої жінки» та дівочими, де в останніх присутньо «…менше суму, горя, більше оптимізму, бадьорості, щастя» [1, с.19]. У такий спосіб автор розвиває думку І.Франка, а крім цього робить спробу вирізнити мотиви пісень, у яких головною героїнею – жінка, та тих, де головною є   дівчина.

Принагідно цієї теми торкалися сучасні фольклористи С. Грица , Н. Шумада , А. Іваницький, Л. Копаниця, М. Дмитренко, О. Івановська, Р. Кирчів , Н. Пастух, О. Кузьменко, Я. Гарасим та багато інших.

Л. Копаниця, авторка найновішої монографії про ліричну пісню, вважає плідним «підхід як до систематизації народної лірики на основі визначальної одиниці – мотиву» [6, с.40]. Відстоюючи в такий спосіб   тематичний принцип поділу, дослідниця все ж розуміє, що ліричне полотно «…як і життя, важко втиснути у вузькі рамки окремої теми» [3, с.12]. Тому   авторка   справедливо стверджує, що «…в ліриці стабільною може бути тема   тільки в найзагальніших обрисах» [6, с.52-53].

Герменевтичний критерій класифікації родинної лірики, започаткований ще піонерами фольклористики, розвиває у своїх «Вибраних лекціях з українського фольклору» В. Давидюк .   На думку вченого, щоб уникнути повторів однієї теми (до прикладу –   кохання) в різних жанрових різновидах, критерієм для їх означення має бути головний герой, його життя з   переживаннями. Фольклорист   робить чи не першу спробу   класифікації лірики на рецептивному принципі. На думку дослідника, в залежності від того, хто виконує фольклорний твір, чиї думки, життєві перипетії та турботи у ньому відображені, усю родинно-побутову лірику варто класифікувати на дівочі, хлопчачі, чоловічі, жіночі пісні, тому «…варто відштовхуватися не від теми, а від того, від чийого імені вони співаються. Доцільніше було б говорити… не про пісні про жіночу долю, а про жіночі пісні» [2, с.233].

Правильність такого підходу випливає і з однієї з тез Л. Копаниці, яка вважає, що не певні історичні події, не обрядова тематика, а психологія людської душі лягає в основу лірики [7, с.18]. Коли йдеться про одні й ті ж почуття, які лягли в основу ліричних почувань героя, значення може мати психологічний стан героя, що визначається не так глибиною почувань, як статевим та родинним статусом героя. Робота над текстами переконує в тому, як багато значить, хто є носієм цих почувань:   дівчина чи хлопець, жінка чи чоловік. Це і має бути основним критерієм для визначення жанрових різновидів родинно-побутових пісень.

Отож, всі класифікації ліричних пісень, в основі яких лежить предметно-тематичний критерій, або ж географічний, музично-ритмічний принципи,   не вповні відповідають тим запитам, які ставляться до аналізу художнього тексту, особливо з погляду його рецептивної естетики.

В площині цих концептуальних акцентів, з нашої точки зору, й слід сьогодні розглядати пісні з жіночою тематикою.

Жанротворчі особливості цього виду пісень вже виписані фольклористами, проте вони розсипані по різних працях різних авторів, а тому потребують систематизації. На думку Л. Копаниці, будь-яка лірична пісня «під час свого виконання повинна відповідати ліричному настрою й своєрідностям «біографічних обставин» виконавця» [7, с.86].   Що у ліричному творі зовнішні події – не на першому плані, натомість цілком домінує внутрішній світ людини, її стан душі та емоції, переконливо свідчить такий текст:

Ой у полі конопельки,

Вершки зелененькі.

Чи і людям так горенько,

Чи лиш мені, молоденькій?

   («Ой у полі конопельки») [13, с.252-253].

Досить часто ліричні пісні мають лише одну героїню – жінку. Як наслідок, безсюжетність, а нерідко й відсутність діалогів підсилюють ліричність цих фольклорних творів, надаючи їм інколи своєрідного драматизму:

Як зелененькій коноплиночці

У болотечку гнити,

Так мені тяжко, так мені важко

На чужиноньці жити.

(«Ой нема, нема із сина добра») [13, с.83-84].

*     * *

Нехай же мої чорні очі

Щука-риба виїдає, –

Нехай же той нелюбонько

Кулаками не виймає.

(«Утопила мене мати») [13, с.99].

Як і переважна більшість ліричних пісень, жіноча пісня монологічна. На думку російського фольклориста С. Лазутіна ,   «пісня-монолог найбільше відповідає ліричному роду поезії…», саме в цій пісні функціонує спосіб «… безпосереднього вираження думок і почуттів ліричного героя» [9, с.53].У житті досить часто трапляється так, що людині й не обов’язково мати співрозмовника, який повинен знати всі порухи серця та душі. Жінка ж у пісні звертається до будь-чого, що її оточує, ділиться найпотаємнішим з тими речами, які ніколи не зможуть виказати її таємниці:

Гиля , гиля , сірі гуси,

Та на жовтий пісок;

Зав’язала голівоньку,

Я ж думала на часок.

Гиля , гиля , сірі гуси,

Та на бистру ріку;

Зав’язала голівоньку,

Та вже, мабуть, й довіку.

(« Гиля , гиля , сірі гуси») [13, с.82].

Те, чого не можна виказати людям, жінка іноді довіряє іншим суб’єктам живої природи, сподіваючись на їх співчуття:

Соловейку маленький, в тебе голос тоненький,

Защебечи ти мені, бо я в чужій стороні;

Бо я в чужій стороні, нема роду при мені,

Ані роду, ні родини, ні просвітлої години,

Ні отця, ні матусі, ні рідного брата

(«Цвітуть сади-виногради») [13, с.221].

Отже, інтимність почувань – ще один із важливих критеріїв цього жанрового різновиду

І все ж чи не найголовнішою жанротворчою ознакою ліричної пісні слід визнати жіночність почувань ліричного героя. Це не залежить ні від місця події, ні від родинного статусу героїні: чи то жінка - синова мати, чи свекруха, чи жінка-доньчина мати, чи то теща, сестра, братиха . Кожна з цих персонажів, виступаючи   головною у тих подіях, які зображені у пісні, наділена тими особливостями психічного стану, які іншим героям родинно-побутових пісень не властиві.

Вищенаведена особливість не означає відсутності диференціації жіночих персонажів залежно від їхнього сімейного статусу. Як слушно вважає Г. Довженок ,   «…якщо старшій жінці відведено у пісні роль матері по відношенню до свого сина, то характеризують її зовсім інші якості, ніж у випадку, коли вона ж виступає в ролі свекрухи…» [3, с.8]. Кожен образ жіночої пісні має ряд власних додаткових характеристик. Де й дівається колишня стриманість та покора колишньої невістки, коли вона набуває статусу свекрухи:

Та цить , невістко, та не розпускай губи,

Як бачиш коцюбу, то позбираєш зуби

(«Чи ти, невістко, сьогодні приведена») [13, с.61].

Незважаючи на наявність традиційних характеристик кожного сімейного статусу в   жіночих піснях, немаловажну роль у їх змалюванні мають індивідуальні характеристики.   Такі найчастіше подаються не від свого власного імені, а від інших учасників життєвої колізії. Часто причиною таких подається синтез особистого зі звичаєвим, як ось у такому тексті:

А велика сім?я

Та й ну річ говорить, (2 р.)

Мого мужа бранить , (2 р.)

Що не хоче мене бить

(«Ой ти, мамко моя») [13, с.61-62].

Де звичаєве не має вирішального значення, індивідуальні прояви жіночих характерів мають значно привабливіший вигляд, особливо – якщо вони цілком побудовані на самохарактеристиці:

Женись же, мій синочок, бери жінку любку,

Цілуй її, милуй її, як голуб голубку

(« Виряджала мати сина») [13, с.126].

Таким чином,   жіноча пісня – це жанровий різновид ліричної пісні, в основі якої лежать емоції головної героїні – жінки, її почуття, переживання, душевні прагнення,   побутові чи сімейні   перипетії. В залежності від того, хто є первісним творцем пісні, хто є головним носієм тих емоцій, і мусить визначатися різновид. Саме ці ознаки пісні і мусять бути визначальними для класифікації пісенного фольклору.    Це твердження є визначальним для поняття жанру. Якщо ж вести мову про жанрові різновиди, зокрема, про жіночу пісню, то тут, як вже зазначалося, мусить йтися про ту людину, яка є в центрі конфлікту.

Список використаних джерел:

1. Будівський П.О. Українська народна лірика про сім’ю та побут/ П.О. Будівський . – К.: Центр пам’яткознавства Академії наук України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, 1993. – 129 с.

2. Давидюк В.Ф. Вибрані лекції з українського фольклору (в авторському дискурсі). – 2- ге вид., виправл . й переробл . / В.Ф. Давидюк . – Луцьк: ПВД «Твердиня», 2010. – 448 с.

3. Довженок Г. Поетичний кодекс родинних взаємин (ред. стаття)/   Г. Довженок // Пісні родинного життя: збірник / упоряд ., авт. вступ. ст. та приміт. Г.В. Довженок ; відп . ред. І.П.Березовський. – К.: Дніпро, 1988. – 359 с.

4. Записки о Южной Руси : Издал П. Кулиш . – К.: Днипро , 1994. – 719 с.

5. Колесса Ф. Огляд українсько-руської народної поезії / Ф. Колесса // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. – 2009. – Вип. 47. – С.166–272.

6. Копаниця Л.М. Пісенні жанри українського фольклору: навч . посіб . / Л.М. Копаниця. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2004. – 222 с.

7. Копаниця Л.М. Поетичний текст в усній і книжній традиції: Питання поетики та художньої семантики: навч . посіб . / Л.М. Копаниця. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2004. – 222с.

8. Костомаров М.І. Слов’янська міфологія / М.І. Костомаров; упоряд ., приміт. І.П. Бетко , А.М. Полотай ; вступна ред. М.Т. Яценка. – К.: Либідь, 1994. – 384 с.

9. Лазутин С.Г. Поэтика русского фольклора: учеб. пособ . для филол . фак . ун-тов / С.Г. Лазутин . – М.: Вы сшая школа , 1981. – 221 с.

10.   Максимович М. Дні та місяці українського селянина: пер. з рос. / М.Максимович. – К.: Обереги, 2002. – 189 с.

11.   Мала енциклопедія українського народознавства / за ред. чл.-кор. НАН України, д-ра іст . наук, проф. С.Павлюка. – Л.: Ін-т народознавства НАНУ, 2007. – 832 с.  

12.   Пісні родинного   життя: збірник / упоряд ., авт. вступ. ст. та приміт. Г.В. Довженок ; відп . ред. І.П. Березовський. – К.: Дніпро, 1988.   – 359 с.

13.   Українські народні пісні. Родинно-побутова лірика. Ч.2. – К.: Дніпро, 1965. – 528 с.

14.   Франко І. Жіноча неволя в руських піснях народних/ І. Франко // Зібрання творів у 50 т. – Т. 26. – К., 1980. – С.210–253.