WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Кушнір І.В.

Академія фінансового управління, м. Київ, Україна

ГЛОБАЛЬНА ПРОБЛЕМА ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ

Досягнення певного рівня продовольчої безпеки було завжди основним завданням суспільства в цілому і конкретного індивідуума, тому що в основі цього лежить інстинкт самозбереження, на якому базується вся людська діяльність.

На початкових стадіях розвитку капіталізму ринковий механізм не виключав недоїдання і голоду в різних соціальних групах, згодом шляхом встановлення певних соціальних гарантій у найбільш розвинених капіталістичних країнах ці проблеми багато в чому були вирішені, хоча відмінності у рівні споживання існують до цих пір. Радянська історія дає приклад дії іншого механізму формування продовольчої безпеки – народногосподарського планування, яке також призначалося для вирішення цієї проблеми, але через виняткову складність об'єкта управління далеко не завжди справлявся з поставленим завданням. Переважний розвиток галузей важкої промисловості на шкоду сільському господарству, легкої та харчової промисловості привело до того, що вже на початку 60-х років ХХ ст. СРСР перетворився на імпортера зерна, м'яса та інших продуктів харчування. Тим часом проблема продовольчої безпеки до цього часу стала усвідомлюватися як категорія світового значення. Право на повноцінне харчування і на захист від голоду склало невід'ємну частину Міжнародного білля про права людини від 1948 р. і Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права від 1966 р. Це право також закріплено і в Конвенції про права дитини від 1989 р. і інших міжнародних правових актах.

Так, наприклад, в загальній Декларації прав людини, прийнятої ООН у 1948 р., стаття 25 говорить: «Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який необхідний для підтримки здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї та право на забезпечення на випадок безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини».

У Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права від 1966 р. не тільки вказується на фундаментальне право людини на свободу від голоду, але і ставиться в обов'язок держави забезпечення реалізації на практиці цього права. Зокрема, у статті 11 говориться: Держави-учасниці цього Пакту визнають право кожного на повноцінний рівень життя для нього і його сім'ї, включаючи повноцінне харчування, одяг і житло, і право на постійне поліпшення життєвих умов. Держави-учасниці цього Пакту, визнаючи фундаментальне право кожного на свободу від голоду, повинні вживати самостійно або за допомогою міжнародного співробітництва заходи, включаючи соціальні програми, які потрібні для того, щоб:

а) поліпшити способи виробництва, зберігання і розподілу продовольства за допомогою розвитку і реформування аграрних систем таким чином, який дозволяє домагатися найбільш ефективного розвитку та використання природних ресурсів;

б) беручи до уваги проблеми як країн, що імпортують продовольство, так і країн, його експортують, забезпечити справедливий розподіл світових продовольчих запасів відповідно до потреб.

Найважливішим міжнародним документом універсального характеру є Загальна декларація про ліквідацію голоду та недоїдання, прийнята Генеральною асамблеєю ООН 17 грудня 1974 р. вона, зокрема, говорить: «Кожен чоловік, жінка і дитина мають невід'ємним правом бути вільними від голоду і недоїдання для повного розвитку і збереження своїх фізичних і розумових здібностей ... ».

У Римі 17 листопада 1996 відбулася Всесвітня зустріч на вищому рівні з проблем голоду. Глави держав підписали Римську декларацію про всесвітню продовольчу безпеку і план дій всесвітньої зустрічі на вищому рівні з проблем продовольства. У ній, зокрема, сказано: «Ми підтверджуємо нашу політичну волю і наше спільне національне зобов'язання щодо досягнення продовольчої безпеки для всіх і продовження зусиль з викорінення голоду у всіх країнах, маючи намір не пізніше, ніж до 2015 року вдвічі знизити число тих, що недоїдають в порівнянні з нинішньому рівнем. Ми вважаємо неприпустимим, що більше 800 млн. людей по всьому світу, особливо в країнах, що розвиваються, не отримують достатньо продуктів харчування для задоволення своїх основних продовольчих потреб ...».

Суспільство вже на ранніх етапах свого розвитку і організації формує специфічні механізми і правила забезпечення мінімуму задоволення життєво важливих потреб. Однак рівень продовольчого забезпечення, його структура і механізми перебувають у прямій залежності від обсягів виробництва сільськогосподарських продуктів і тільки потім – від рівня розвитку переробних галузей, торгівлі. Довгий час, аж до кінця XIX ст., забезпечення необхідного рівня продовольчої безпеки регулювалося саме на основі традицій в рамках громад і натурального господарства. Держава на цьому етапі виконувала функції організації військової безпеки і лише в крайніх випадках втручалася в процес перерозподілу продуктів між соціальними групами і верствами суспільства. Формування основних запасів і резервів здійснювалося на мікрорівні домогосподарством, громадою, а в період феодалізму ці функції покладалися також і на поміщика. Рівень сільськогосподарського виробництва та нерозвиненість товарообмінних відносин могли забезпечити тільки мінімум споживання, а також порівняно просту структуру харчування, що відображала місцеві умови життя, національні та релігійні особливості. З розвитком капіталістичних відносин кардинальним чином змінюються умови існування людини. Перш за все на місце ізольованих замкнутих форм існування приходить відкрите суспільство, в якому внаслідок розвитку ринкових відносин створюється взаємозалежне суспільне виробництво, в рамках якого складається суспільство, що характеризується загальноприйнятими нормами і структурою споживання, створюється суспільний механізм забезпечення продовольчої безпеки.