WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н . Шадура-Никипорець Н.Т., к.е.н . Мініна О.В.

Чернігівський державний технологічний університет, Україна

РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІК В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

У своєму розвитку кожна країна, обираючи шлях, постає перед множиною альтернатив майбутнього результату. Звичайно, передбачити, яким буде варіант розвитку і тим більше результат обраної альтернативи однозначно неможливо, однак зниження ризику помилки цілком можливе за умов детального дослідження особливостей сучасних процесів, що відбуваються у світі, досвіду країн, що успішно пристосувалися і розвиваються в умовах ущільнення зв’язків та підвищення взаємної залежності в глобальних масштабах.

Аналіз сучасних розробок теорії глобалізації показує, що навіть стосовно часу виникнення самого явища, а також поняття, що його характеризує, немає єдиного підходу. Представники широкого підходу вважають, що глобалізація – це тривалий історичний процес поетапного формування загальнопланетарної цілісності, який супроводжував увесь процес цивілізаційного розвитку і почався в період Великих географічних відкриттів. Представники вужчого підходу розглядають глобалізацію як новітнє явище, пов’язане з ХХст. або останньою чвертю ХХст. [3; 4].

Вивчення проблем глобалізації показує, що вона має цілу низку переваг: полегшується господарська взаємодія між державами, створюються умови для безперешкодного доступу країн до передових досягнень людства в економічній та науковій сферах, нівелювання рівнів розвитку різних регіонів, об’єднуються зусилля людства у вирішенні глобальних проблем тощо. Водночас для багатьох країн глобалізація створює чимало труднощів і ризиків, серед яких можна виділити:

–прискорене зростання взаємозалежності країн робить вразливими національні економіки, оскільки порушення у функціонуванні економіки якогось великого учасника світового господарства спричиняє міжнародні наслідки, у тому числі поширення кризових явищ на інші країни (одним із прикладів може бути нинішня світова фінансова криза, що зачепила значне число країн);

–поглиблення нерівномірності економічного розвитку між країнами. Найбільшу вигоду від глобалізації отримують країни з високим рівнем доходів та розвинутими фінансовими системами, решта країн витрачає свої ресурси на те, щоб наздогнати прогресуючі країни або нейтралізувати негативні екстерналії глобалізації. Нерівне «співвідношення сил» нерідко змушує приймати правила гри сильніших учасників господарського обміну;

–надлишковість інформації. Надмірний обсяг інформації, швидкість її одержання і відновлення призводять до того, що людина не в змозі сприймати, відбирати, переробляти і реалізовувати її. Більше двох третин компаній у світі страждають від надміру інформації, тільки менше однієї третини можуть сприймати цю інформацію і реалізовувати її;

–нерівномірність розвитку у галузевому розрізі. Найбільші вигоди від глобалізації одержала фінансова сфера, оскільки з’явилися можливості величезного, миттєвого, а головне, неконтрольованого переливу фінансів з однієї країни в іншу. В решті галузей виграші від глобалізації значно менші, що поглиблює диференціацію розвитку;

–ускладнення проведення внутрішньої макроекономічної політики окремо взятої держави та зростання невизначеності її результатів через необхідність врахування надмірної кількості зовнішніх факторів розвитку;

–наявність стабільних екологічних та інших наслідків господарювання людини на планеті: небезпека відчутно близького вичерпання невідновлюваних природних ресурсів, вичерпання екологічної бази, що не прогнозується по наслідках.

Всі ці прояви стримують розвиток і, більш того, ведуть до деградації національних ринків. Тому на більш високому рівні розвитку глобалізація неминуче набуває форми економічної синергетики .

Глобалізацію синергетичного типу можна представити у вигляді багатополярного світу з різними регіональними лідерами. Багатополярний світ відповідає таким найважливішим принципам синергетики , як взаємодія і діалог в якості універсальної форми економічних відносин. Виникає складна система світової економіки, що включає національні ринки у вигляді самостійних компонентів. Відбувається трансформація раціональності простого конкурентного ринку в системну раціональність складної ієрархічної моделі глобальної ринкової макроекономіки, що базується на системоутворюючій функції фінансового капіталу [1].

Зрозуміло, що процес глобалізації не закінчився і на сьогодні знаходиться у точці зламу. Людство переходить на новий якісний рівень усвідомлення процесів, що відбуваються у світі. Глобалізація все більше набуває рис регіоналізації . В основу розвитку покладається принцип: «Думати глобально, діяти – локально». За визначенням В.Є. Новицького регіоналізація – процес пошагового формування загального ринкового і відтворювального простору географічно, історично та культурно спільних країн, який супроводжується уніфікацією умов торговельно-економічної діяльності, зниженням і ліквідацією взаємних обмежень з метою підвищення економічної ефективності і вирішення глобальних конкурентних задач [2]. Можна сказати, що регіоналізація – це глобалізація в обмежених масштабах. Вона є формою глобалізації, оскільки сприяє ліквідації обмежень в торгівлі та іншим формам міжнародної економічної діяльності, але у то й же час і суперечить їй, оскільки створює нові кордони і обмеження щодо руху товарів, капіталу, робочої сили.

За оцінками ООН, починаючи з кінця 80-хрр. ХХст., тенденції регіоналізації домінують. Регіон починає виходити на перше місце в інтеграційних процесах, оскільки, по-перше, регіон виступає стиковим простором інтересів держави, зовнішнього середовища та капіталу, мобільного на світовому рівні. По-друге, він є базою формування інтегрованих регіональних ринків, що можуть представляти інтерес для міжнародних корпорацій. По-третє, все більш ясною стає необхідність надання пріоритетного значення територіальному аспекту галузевого розвитку, як визначальній передумові процесу регіональної інтеграції. В умовах глобальної конкуренції саме регіон має бути привабливим для капіталу, сформувати свій статус як учасника глобалізаційних процесів.

На сьогодні вже зрозуміло, що глобалізація – процес безупинний, і завдання України не пристосуватися до нього, а обрати конкурентоспроможну стратегію розвитку, що базується на синергійному ефекті інтеграції в регіональному масштабі. За деякими футуристичними оцінками майбутнє світу будуть визначати не сучасні глобалізаційні тенденції, а саме регіоналізм , що весь світ буде поділений на декілька потужних регіональних утворень. Розвиток глобалізації та регіоналізації ставить перед окремо взятою державою задачу вибору свого місця в цих утвореннях.

Список використаних джерел:

1. Евстигнеева Л. Субфедеральные аспекты глобализации / Л. Евстигнеева , Р. Евстигнеев // Вопросы экономики .– 2003.– № 5.– С.50–66.

2. Новицкий В.Е. Национальная интеграция Украины в контексте цивилизационных детер­ми­нант и экономической глобализации / В.Е. Новицкий // Экономика Украины .– 2003.– №7.– С.12–18.

3. Пешко А. Процеси глобалізації та їх вплив на національні економіки/ А. Пешко // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України.– 2006.– №2.– С.133–138.

4. ШишковЮ. О гетерогенности глобалистики и стадиях ее развития / Ю. Шишков // Мировая экономика и международные отношения .– 2001.– № 2.– С.57–60.