WEB-ресурс научно-практических конференций

Д.е.н. Столярчук Я.М.

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», Україна

ХАРАКТЕР СТРУКТУРНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ СВІТОВОГО ВИРОБНИЦТВА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Структурні трансформації світового виробництва, які супроводжують його розвиток упродовж останніх століть, можна поділити на часткові та системні. Що стосується часткових змін, то вони обумовлені фрагментарним оновленням базових технологій, тож не охоплюють всієї економічної системи, а стосуються лише окремих видів економічної діяльності, галузей та секторів економіки і матеріально виражаються у зміні їхніх кількісних пропорцій у формуванні ВВП, зайнятості робочої сили, а також обсягах виробленої продукції та доданої вартості.

У свою чергу, системні зміни світового виробництва виявляються в якісних трансформаціях міжнародної економічної системи, тобто у формуванні нових її структурних елементів та зв’язків між ними, ускладненні внутрішніх взаємозв’язків та загостренні суперечностей між її структурними елементами, що свідчить про перехід технологічного базису суспільства на вищий щабель розвитку. В основі таких глибинних структурних перетворень лежить процес циклічної зміни технологічних укладів, як комплексу технологічних процесів, у межах якого здійснюється замкнений виробничий цикл та забезпечується найбільш ефективне поєднання матеріально-речового та особистісного факторів виробництва на тому чи іншому історичному етапі світогосподарського розвитку.

З огляду на це кожен технологічний уклад характеризується притаманними лише йому технологічним способом світового виробництва, виробничою галузевою структурою, структурними елементами міжнародної економічної системи, а також типом взаємозв’язків між ними.

Об’єктивна причина зміни одного технологічного укладу на інший – це суперечність між потребами зростання продуктивності праці й ефективності виробництва, з одного боку, та нездатністю наявних технологій їх забезпечити внаслідок вичерпання свого ресурсу, з другого. Коли ця суперечність досягає найвищого рівня, дальший розвиток світового господарства в рамках даного технологічного базису суспільного виробництва стає неможливим, а значить, відбувається його перехід до нового укладу, який супроводжується оновленням технологічної структури світового виробництва, зростанням продуктивності праці, змінами напрямів техніко-економічного розвитку суспільства та формуванням нових форм організації виробництва та суспільних інститутів.

Світовий досвід доводить, що кожен технологічний уклад зароджувався на хвилі радикальних інновацій, котрі, втілюючи якісно новий рівень розвитку науки і техніки, ставали найбільш адекватними щодо задоволення зростаючих технологічних потреб людства. І хоча соціальний попит на такі інновації завжди з’являвся в періоди технологічних та економічних криз, однак зміна технологічних укладів несе в собі потужний позитивний імпульс розвитку як національних, так і світової економічних систем через зниження загального рівня виробничих витрат та цін на товари і послуги, а також оперативне оновлення номенклатури промислової продукції з насиченням національних ринків країн десятками тисяч принципово нових та модифікованих товарів.

Разом з тим оновлення технологічних укладів не може відбуватися одночасно ні в масштабі національної економіки, ні тим більше в межах світового господарства, оскільки інноваційний процес не здатен охопити одночасно всі сфери, галузі економіки та країни. Це відбувається, як правило, асиметрично в часовому, галузевому та територіальному вимірах, що призводить до періодичного порушення рівноваги в інноваційному розвитку країн та їх передиспозиції на економічній карті світу.

На сьогодні у провідних країнах світу активно формуються галузі шостого високотехнологічного укладу, які пов’язані з біотехнологіями, аерокосмічною промисловістю, нанотехнологіями, створенням нових матеріалів, оптоелектронікою, системами штучного інтелекту, дистанційною освітою, формуванням мережних бізнес-співтовариств та ін. Саме ці галузі, маючи вирішальне значення в реалізації чергової фази науково-технічної революції та становленні постіндустріального технологічного способу виробництва, визначатимуть міжнародну конкурентоспроможність країн на період до 2050 р.

Водночас країни з низькими доходами й дотепер позбавлені необхідних фінансових і людських ресурсів для освоєння не тільки шостого, але й п’ятого, а часто і четвертого технологічних укладів. Їхнє технологічне відставання від провідних країн світу, невпинно зростає, а отже, процес модернізації їхньої технологічної бази, очевидно, розтягнеться на багато десятиліть.

Тож сучасний характер структурних трансформацій світового виробництва слід розглядати в більш широкому контексті поглиблення асиметричності глобального економічного розвитку. Ті держави, котрі володіють технологіями вищих технологічних укладів, стають лідерами глобальної економіки, мають вищий рівень суспільного добробуту та зміцнюють свої конкурентні позиції на світовому ринку, дедалі більше дистанціюючись від своїх суперників з менш розвинутим суспільним виробництвом. При цьому ті сектори їхніх економік, які найтісніше пов’язані з технологічним прогресом, виконують роль своєрідних «локомотивів» як національного, так і глобального економічного розвитку, оскільки саме вони визначають товарну структуру глобальної торгівлі та дозволяють державам-лідерам одержувати інноваційну ренту.