WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Басюркіна Н.Й.

Одеська національна академія харчових технологій, Україна

СУЧАСНИЙ КУРС АГРОПРОМИСЛОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Стан агропродовольчої сфери, її продуктивність, ефективність і екологічність функціонування є нині одним з головних оціночних критеріїв прогресу цивілізації. З метою подолання структурної деформації економіки України, держава прагне тепер надати вирішенню цієї проблеми першорядного значення, визначивши загальнодержавними пріоритетами стабілізацію і розвиток паливно-енергетичного комплексу, сільськогосподарського виробництва і всього АПК, а також високотехнологічних галузей промисловості, конкурентоспроможних на внутрішніх і зовнішніх ринках. Без цього досягнення надійної конкурентоспроможності національного товаровиробництва на вже поділених, жорстко контрольованих і здебільшого замкнутих міжнародних ринках є нереальним.

Аграрна і агропромислова політика, розвиток різних форм господарювання вимагають всебічно обґрунтованого і економічно виваженого підходу. Згодні з академіком І.І. Лукіновим, який зробив вагомий внесок в розвиток аграрної думки, досягнення продовольчої безпеки України і вважав, що науковою основою такої політики є моделювання процесу реформування виключно за критеріальною оцінкою приросту ефекту – збільшення виробництва і глибокої промислової переробки продукції, зниження її собівартості, формування на ринковій основі необхідних доходів для сплати податків, створення внутрігосподарських фондів накопичення і споживання, які є реальним фінансовим джерелом структурного і технологічного оновлення діючих і створення нових виробництв, поповнення бюджетних надходжень, розширеного відтворення під споживчий попит всього АПК. Так закладається надійний фундамент збалансованості внутрішнього продовольчого ринку і збільшення експортних можливостей [1].

Як свідчить досвід, спроби негайно реформувати АПК шляхом революційної трансформації господарських структур, не створивши елементарних економічних передумов для формування конкурентоспроможних нових, не дали позитивних результатів. Втрачено більше третини валового виробництва сільськогосподарської продукції, її товарність і доходність катастрофічно скоротились, зруйновано значну частину основних фондів громадського сектору. Продовольча безпека України в 2010 р. знизилась до небезпечного рівня. Загальний рівень продуктивності праці і платоспроможності аграрних товаровиробників внаслідок загострення цінових диспропорцій і неефективної діяльності національної промисловості, яка працює на сільське господарство, по всіх секторах різко знизився. Поступово стало збитковим тваринництво, доходність і інвестиційні можливості більшої частини господарств скорочено. За таких умов розраховувати на швидке економічне зростання ефективності сільського господарства і забезпечення продовольчої безпеки немає підстав. До того ж погіршилась агропромислова інтеграція всіх блоків АПК, зокрема катастрофічно скоротились випуск і продаж селянам необхідних матеріально-технічних і хімічних виробів, ціни на які штучно завищено. Переробна промисловість, яка суттєво відстає від західних конкурентів, штучно занижує ціни сільськогосподарської сировини проти рівня її реальної вартості. Таким чином стан АПК України можна характеризувати, як кризовий, але одночасно він має державні пріоритети. Така ситуація потребує здійснення невідкладних соціально-економічних рішень з боку держави, проведення активної агропродовольчої політики антиінфляційно-створювального характеру. При цьому розраховувати на інвестиційну допомогу з-за кордону немає вагомих підстав. Треба спиратись на власні ресурсні можливості. Укладення міжнародних угод з необмеженою лібералізацією імпорту, при одночасному блокуванні національної продукції, загрожує продовольчій безпеці держави, призводить до загального економічного занепаду держави.

Аграрний сектор є важливою складовою економіки України, але його частка в обсязі виробництва сільськогосподарської продукції країни в 2010 р. зменшилась до 8,2 % (у 2009 р. – 8,3 %), а обсяг сільськогосподарського виробництва у фактичних цінах становив 184,9 млрд. грн. (у 2009 р. – 154,2 млрд. грн.) [2]. Обсяг продукції харчової промисловості в загальному обсязі виробництва в 2010 р. склав 19,8% [3]. Капітальні вкладення в АПК зі всіх джерел фінансування за 1990-2009 рр. скоротилися більше ніж в 9 разів, в переробні галузі і соціальну сферу села – в 7 разів, а в сільське господарство – майже в 20 разів [2].

В умовах глобалізації агропродовольчий сектор повинен бути ефективно керованим сектором економіки, який динамічно розвивається. В більшості регіонів країни аграрна політика сприяла розвитку господарств населення і фермерських господарств [4 ; 5]. Але, на нашу думку, продовольчу безпеку держави в змозі забезпечити лише великі агропромислові підприємства. Необхідно розумне поєднання різних форм господарювання в агропромисловому секторі, дотримання пропорціональності в розвитку національної економіки.

Для забезпечення продовольчої безпеки України як члена СОТ, недопущення надконцентрації сільськогосподарських угідь, що створює загрози національній безпеці держави при знятті мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення, підтримуємо думку багатьох вчених, які вважають за доцільне внести відповідні зміни до Законів України «Про оренду землі», «Про оподаткування прибутку підприємств» та інших нормативно-правових актів.

Сучасний курс державної агропромислової політики треба спрямувати на виконання таких вимог:

- максимально ефективно використовувати накопичений раніше основний капітал, припинивши його руйнування;

- повернути економічний механізм регулювання доходів і витрат товаровиробника у напрямі забезпечення нормального відтворювального процесу темпами, які відповідають збалансованості ринкового попиту і пропозиції. Поряд з регулюючою функцією держава, у свою чергу, повинна посилити законодавче урегулювання і контроль через банківсько-фінансову систему за процесами грошового обігу, платіжною дисципліною, підтримкою розвитку пріоритетних сфер шляхом активного використання цінового, кредитного, податкового і бюджетного механізмів. Зокрема, за досвідом економічно розвинутих країн, ввести цінову підтримку доходів сільськогосподарських товаровиробників, усунувши цінові диспропорції у товарообміні між промисловістю і сільським господарством, між містом і селом;

- повернути національну промисловість на першорядне забезпечення потреб АПК, випуск конкурентоспроможних технологічних систем для землеробства і тваринництва в різних формах і умовах господарювання, а також випуск сучасних технологій для промислової переробки сільськогосподарської сировини. В цьому напрямі треба здійснювати активну політику розвитку ринкової інфраструктури специфічного, капітало- і наукомісткого продовольчого ринку;

- ввести чіткішу і жорсткішу систему макроекономічного регулювання і управління, враховуючи особливості АПК, зокрема, в сільському господарстві, а також систему мікроекономічного управління в усіх формах господарювання;

- активізувати політику захисту внутрішнього продовольчого і технологічного ринку від зовнішньої експансії, яка паралізує національне товаровиробництво. Зовнішньоекономічну діяльність доцільно спрямувати на створення національних виробництв за рахунок спільного або навіть іноземного капіталу на території своєї країни з випуском конкурентоспроможної продукції.

Список використаних джерел:

1. Лукінов І.І. Агропромислова політика у макроструктурних пріоритетах / І.І. Лукінов / Інститут аграрної економіки. – К.: ННЦ «Інститут аграрної економіки», 2007. – 816 с. – (Вибрані праці: у 2-х кн. – Кн. 1).

2. Сільське господарство України в 2010 році [Електронний ресурс] / Державний комітет статистики України. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua . – 2010.

3. Соціально-економічний розвиток України за 2010 рік [Електронний ресурс] / Державний комітет статистики України. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua . –2010.

4. Лукінов І.І. Про стратегію трансформації АПК і забезпечення продовольчої безпеки України / І.І. Лукінов / Інститут аграрної економіки. – К.: ННЦ «Інститут аграрної економіки», 2007. – 794 с.

5. Саблук П.Т. Основні положення нової економічної парадигми національної продовольчої безпеки України в XXI ст. / П.Т. Саблук // Економіка України. – 2002. – № 5 (478). – С. 54–61.