WEB-ресурс научно-практических конференций

Безвербна О.М.

Головне управління Державної казначейської служби України, м.Київ, Україна

ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВИЙ ПІДХІД ДО ФОРМУВАННЯ БЮДЖЕТУ

Ефективне планування бюджетних коштів є однією із важливих проблем, особливо в Україні, яка здійснює бюджетну політику в умовах обмежених бюджетних ресурсів. Першочерговими завданнями при цьому є визначення пріоритетів при розподілі фінансових ресурсів, джерел їхнього фінансування, контроль за цільовим, ефективним використанням бюджетних коштів розпорядниками.

Використання програмно-цільового методу в Україні відбувається відповідно до вимог Бюджетного кодексу, який передбачає складання і виконання бюджету в розрізі бюджетних програм. При цьому одна бюджетна програма може виконуватися лише одним головним розпорядником і відповідно не має аналогів. Видатки державного бюджету на реалізацію державних цільових програм, які мають багатогалузевий характер або передбачають виконання декількома центральними органами виконавчої влади, можуть передбачатися для кожного головного розпорядника – одного з виконавців державної цільової програми як напрям діяльності в межах його певної бюджетної програми, або як окрема його бюджетна програма, і призначатися на ту частину заходів державної цільової програми, яку безпосередньо повинен здійснювати такий головний розпорядник.

Разом з тим, бюджетні програми можуть бути співставними між собою за окремими ознаками (за належністю до одного головного розпорядника, одного підрозділу функціональної класифікації, а також за напрямами діяльності, тощо).

Згідно з міжнародною методологією та практикою зарубіжних країн система планування бюджету на підставі програм – це система прийняття рішень щодо розробки, аналізу, впровадження програм та розподілу ресурсів. Вона включає такі три основні етапи:

1) стратегічне планування – визначення та прогнозування довго- і середньострокових цілей, а також розробку стратегії заходів для їх реалізації. Обов’язковим елементом зазначеного етапу є відбір переліку відповідних напрямків і завдань, виходячи з фінансових можливостей. Це, як правило, визначається у вигляді програмних і прогнозних документів Уряду, до яких мають належати Програма діяльності Кабінету Міністрів України, Державна програма економічного і соціального розвитку на середньостроковий період;

2) формування програм – розробка, аналіз і відбір програм, які необхідно реалізувати головним розпорядникам для досягнення цілей, визначених на етапі стратегічного планування в програмних і прогнозних документах. На цьому етапі головні розпорядники розробляють програми, які вони повинні реалізовувати відповідно до програмних і прогнозних документів Уряду, визначають чіткі цілі, конкретні завдання та строки щодо їх реалізації (однорічні або багаторічні програми). Тобто, кожне міністерство, інший центральний орган виконавчої влади повинні мати проект чіткого плану своєї діяльності на короткостроковий (1 рік) та середньостроковий (від 3 до 5 років) періоди, який складається з окремих програм;

3) складання бюджету – визначення та аналіз ресурсів, необхідних для реалізації програми і досягнення поставлених цілей, та оцінка очікуваних результатів. На цьому етапі головний розпорядник на підставі плану своєї діяльності на коротко- та середньостроковий періоди більш чітко розподіляє людські, матеріальні та інші ресурси, необхідні для виконання певної програми, обраховує їх вартісну оцінку, і приводить у відповідність з можливостями бюджету. У результаті подається бюджетний запит Міністерству фінансів для включення відповідної програми до бюджету.

Під час визначення бюджетної програми необхідно чітке усвідомлення, насамперед, головним розпорядником, яким чином вимірювати результати реалізації такої програми. Це може бути кількість (обсяг) кінцевого продукту або послуг. У той же час, мета програми може бути надто складна та не піддаватися кількісному виміру. У такому випадку під «результатом» можна розуміти: а) можливість ефективно виконувати свої функції; б) безпосередній продукт (товари або послуги); в) корисність для суспільства або окремих категорій населення (молоді, пенсіонерів, тощо) від отримання кінцевого продукту; г) кількість або вид категорії населення – одержувачів кінцевого продукту; д) зміни, до яких може призвести реалізація бюджетної програми.

Це, у свою чергу, потребує розробки результативних показників, використання яких матиме важливе значення для планування бюджетних програм, оскільки дозволить чітко показувати віддачу від використаних бюджетних коштів, економічність і тривалість програми, її необхідність та відповідність поставленій меті, а також дасть можливість порівнювати бюджетні програми по роках, подібних установах в межах одного міністерства або між відомствами, з іншими країнами, і в кінцевому рахунку – відбирати найбільш ефективні бюджетні програми при розподілі обмежених бюджетних ресурсів. Результативні показники групуються за такими типами: 1) показники затрат; 2) показники продукту; 3) показники ефективності; 4) показники якості.

Крім того, посилиться спроможність головних розпорядників надавати пріоритет бюджетним програмам відповідно до основних завдань та поставлених цілей у своїй діяльності.

До основних елементів програмно-цільового підходу в бюджетному процесі також слід віднести оцінку необхідних та можливих бюджетних ресурсів для продовження бюджетних програм у наступних за плановим роках, макроекономічний аналіз впровадження цих бюджетних програм у середньостроковій перспективі, їх вплив на інші основні параметри соціально-економічного розвитку (стратегічне бюджетне планування).

Таким чином, підсумовуючи вищенаведене, програмно-цільовий підхід у бюджетному процесі загалом включає такі основні елементи:

- визначення загальної мети програми (на середньостроковий період); завдань програми на короткостроковий період; напрямів діяльності, які забезпечують реалізацію програми;

- середньострокове бюджетне планування (при визначенні видатків на бюджетну програму на плановий рік кожен головний розпорядник повинен оцінювати необхідні і можливі бюджетні ресурси для її продовження у наступних за плановим роках, очікуваний результат і вплив від впровадження бюджетної програми у плановому році на обсяг відповідних видатків у наступні періоди);

- приорітезація головними розпорядниками своїх бюджетних програм у повній відповідності до основної мети діяльності (місії) такого головного розпорядника відповідно до законодавства;

- визначення відповідального виконавця за виконання бюджетної програми у системі головного розпорядника, яким може бути або структурний підрозділ міністерства (відомства), або підвідомчий йому орган, або небюджетна організація, що безпосередньо управляє виконанням такої бюджетної програми і несе відповідальність за результати її реалізації;

- розробка критеріїв оцінки і аналізу результативності бюджетної програми щодо обсягів затрат, кінцевого продукту, ефективності і якості;

- формування і затвердження бюджетних призначень головним розпорядникам у розрізі бюджетних програм;

- регулярне звітування головних розпорядників за досягнуті результати в процесі впровадження відповідних бюджетних програм.

Для успішного використання програмно-цільового методу в Україні необхідно мати чітко визначені стратегічні програми уряду, запроваджувати елементи стратегічного бюджетного планування, розробляти й удосконалювати програми розвитку регіонів, розвивати систему показників виконання бюджетних програм.