WEB-ресурс научно-практических конференций

К.т.н . Джур О.Є.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна

НОВІ ОРІЄНТИРИ НАЦІОНАЛЬНИХ СТРАТЕГІЙ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

В умовах глобалізації сучасного світу транснаціональні корпорації (ТНК) є ключовими економічними факторами, які здатні створювати транснаціональні мережі в окремих секторах економіки і тим самим обмежують можливості національних урядів і національного капіталу.

ТНК формують реальну конкурентоспроможність тієї чи іншої країни оскільки визначають географію науково-дослідних та конструкторських робіт у світі через контроль над переміщенням основних компонентів інноваційної діяльності: венчурного капіталу, творчих лабораторій і висококваліфікованих кадрів.

Національні стратегії економічного розвитку формуються національними державами за умови збереження їх дієвості, тобто не находження до категорії не ефективних держав. Завдання, які стоять перед національними державами визначаються їх місцем в загальній ієрархії з огляду на ступінь їх залежності від (або впливу на) транснаціональних бізнес-угруповань, а саме:

1) колишні метрополії (США, Японія, Британія) – креатори ТНК (штаб-квартири розташовані на їх територіях, а менеджери ТНК є частиною національної еліти);

2) ФРН, Швеція, Канада та інші потенційні конкуренти ТНК, які водночас є ринком для них;

3) Індія, Китай, Бразилія, РФ – потенційні конкуренти ТНК, водночас найширший ринок діяльності корпорацій;

4) «Третій» світ (колишні колонії, постсоціалістичні країни) перебувають під контролем ТНК;

5) «Периферія світу ТНК». Це держави на південь від Сахари, окремі азійські та латиноамериканські держави, експлуатація яких є економічно невиправданою.

Геополітичний статус України (місце держави у світовому господарському комплексі) на сьогодні не визначений. За висновками фахівців залишаються перспективи забезпечення умов, необхідних для переходу країни до другої групи держав парадигми «світу ТНК», що забезпечить їй не попадання до групи периферійних країн.

В XXI столітті перед керівництвом держави постало завдання пошуку адекватних механізмів реагування на нові виклики реальності, серед яких проблема співіснування з інтернаціональними бізнес-угрупуваннями та виснаження світових природних ресурсів.

Для цього є об’єктивні передумови. Однією з ключових особливостей державотворчого процесу в Україні є суттєвий вплив іноземних економічних акторів. Наявні результати десятиріччя трансформації від радянської планово-адміністративної економіки до економіки сучасної – ринкової, соціально-орієнтованої не дозволяють поки що розглядати Україну в якості незалежного геоекономічного гравця. Необхідно визнати, що реальний стан вітчизняного господарського комплексу визначають наступні чинники:

1) Дефіцит довіри призводить до звуження горизонтів господарського планування економічних суб’єктів.

2) Не менше 70% ВВП контролюється декількома десятками олігархічних бізнес-структур. Відсутність розвиненого легального правового середовища в економічних процесах призвело до формування в межах цього осередку товаровиробників різного роду «тіньових» схем.

3) Таким симбіозом бізнесу, чиновників й «силовиків» і є на разі елітою нації, що реально приймає рішення й формує основні засади внутрішньої й зовнішньої політики. Корупція поступово інституціоналізується в якості одного з найдійовіших механізмів ведення будь-якої господарської діяльності.

4) Україна знаходиться на етапі, який відповідає змісту поняття «периферійний капіталізм». За аналогією з Бразилією, Індією чи Росією в країні не завершено формування інституту зрілого громадського суспільства.

Вихід України на світові ринки товарів і послуг пов'язаний з впровадженням у національну економіку визнаних у світі правил і норм ціноутворення, прийнятного рівня заробітної плати, інших соціальних виплат, дотримання екологічних стандартів виробництва та, найголовніше, створення рівних можливостей для діяльності іноземного й національного виробника, тобто створення прозорого конкурентного бізнес-середовища.

Для України завдання трансформації національного господарського комплексу до стандартів реальної конкурентоспроможності (Європейського Союзу – насамперед) ускладнюється необхідністю збереження економічного суверенітету. Перед Україною постає надскладне й суперечливе завдання.

З одного боку, необхідно зберегти прерогативу національного уряду на здійснення внутрішньої та зовнішньої політики в інтересах громадян України. З іншого, сучасний стан національної економіки, рівень розвитку Збройних Сил не дозволяють говорити про реальну політичну й економічну самодостатність України.

За всіх існуючих складнощів Україна має один з найповажніших у Європі структурно розгалужений промисловий комплекс. Особливо перспективним є агропромислове виробництво. На нашу державу припадає майже третина запасів чорнозему та 27% орної землі в Європі. Ми посідаємо шосте місце в світі з експорту сталі, сьоме – з експорту новітньої зброї, входимо у п’ятірку країн, які володіють найпередовішими космічними технологіями… Інша складова – геостратегічний потенціал держави: за своїми транзитними можливостями Україна посідає одне з провідних місць в Європі. Можна сказати про високий науково-освітній й технічний рівень кадрового потенціалу суспільства, сучасну мережу вищої школи.

Незважаючи на вкрай суперечливу ситуацію можна стверджувати, що в Україні все ще залишається шанс стати одним з впливових гравців світового економічного процесу. Україна зберігає реальні можливості здійснювати внутрішню та зовнішню політику виключно з огляду на національні інтереси, спираючись на конкурентоспроможну на світових ринках національну економіку.

Українська економіка є багатоукладною. Більшість з її секторів має реальну або потенціальну конкурентоспроможність на світовому ринку товарів і послуг. Головними завданнями стратегії економічного розвитку України, які можуть в ракурсі консолідації суспільства забезпечити оптимістичний сценарій розвитку держави, є:

- досягнення консенсусу політичних еліт стосовно стратегічних завдань держави;

- удосконалення чинного законодавства в забезпеченні економічного зростання;

- забезпечення необхідного освітнього рівня населення, який би відповідав постіндустріальному етапу розвитку світового господарства.

Реструктуризація промислового сектору в Україні зосереджує стратегічні пріоритети у таких сферах:

- розвиток високотехнологічних виробництв промислового комплексу, насамперед машинобудування (в тому числі авіа- та ракетобудування) та хімічної промисловості, що передбачає стимулювання виробництва імпортозаміщувальної продукції, зміцнення науково-технічного потенціалу підприємств, підвищення ефективності інноваційної діяльності, реалізацію політики енергозаощадження;

- реформування металургії, як стратегічно важливої для України експортоорієнтованої галузі, для чого необхідно забезпечити зменшення енергоємності металургійного виробництва, збільшення попиту на внутрішньому ринку на вітчизняну продукцію металургійної галузі, підвищення її конкурентоспроможності за рахунок технологічного оновлення та оптимізації структури продукції, стимулювання експорту вітчизняної продукції;

- реалізація потенціалу галузей, орієнтованих на внутрішній ринок, передусім легкої та харчової промисловості, удосконалення організаційно-економічних засад функціонування внутрішнього ринку та торгівлі;

- реалізація організаційно-правових форм господарювання у промисловості України шляхом проведення корпоратизації за участю держави, перегляду антимонопольної політики, формування інвестиційної інфраструктури та кластеризації промислового виробництва;

- удосконалення фінансових механізмів структурних змін у промисловості, що передбачає заходи зі стимулювання інвестування підприємствами промисловості власних коштів, підвищення ефективності використання капітальних видатків Державного бюджету на фінансування промисловості, активізацію банківського кредитування промисловості, заохочення іноземного інвестування.