WEB-ресурс научно-практических конференций

Хміль Н.В.

ННЦ «Інститут аграрної економіки» НААН, м. Київ, Україна

СТРАТЕГІЧНІ АСПЕКТИ УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ СТАЛИМ РОЗВИТКОМ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

Спрямованість сучасної національної аграрної політики продиктовані прагненнями України до інтеграції у світовий та європейський економічні простори, що спонукає при формуванні національної стратегії соціально-економічного розвитку враховувати пріоритети міжнародної та європейської спільнот. Так, Всесвітня Конференція ООН з питань навколишнього природного середовища та розвитку (1992 р.) ухвалила декларацію та визнала концепцію сталого розвитку домінантною ідеологією цивілізації у XXI столітті. Сталий розвиток став ціллю міжнародної політики, а з 1992 р. - і України, яка ратифікувала вказану декларацію та план дій «Порядок денний на ХХІ ст.». Зобов’язання дотримуватись імплементованих нормативно-правових актів та врахування визначених ключових принципів та положень ФАО ООН, САПООН, СОТ («сприяння сталому розвитку сільського господарства»), знайшло своє відображення у подальшому розвитку національної законодавчої бази щодо регулювання сталого розвитку, зокрема:

- «забезпечення сталого економічного зростання, … яке має супроводжуватися глибокими якісними перетвореннями, реалізацією завдань сталого розвитку, що визначаються світовим співтовариством як стратегія існування у ХХІ столітті» (Послання Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки», 2002 р);

- «… забезпечення сталого розвитку агропромислового комплексу та сільських населених пунктів» (Закон України «Про генеральну схему планування території України», 2002 р.);

- «підвищення рівня харчування та стандартів життя народів, … забезпечення зростання продуктивності виробництва та розподілу … сільськогосподарської продукції, … забезпечення свободи людства від голоду» (Статут Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН, 2003 р.);

- «вжити подальших заходів у напрямку завершення створення адміністративних структур і процедур для забезпечення стратегії планування сталого розвитку та узгодженості дій між відповідними задіяними сторонами» (План дій «Україна – ЄС);

- «основні засади державної аграрної політики спрямовані на забезпечення сталого розвитку аграрного сектору національної економіки на період до 2015 року» (Закон України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року», 2005 р.) ;

- «відносини у сфері торгівлі та економічної діяльності повинні бути спрямовані на підвищення рівня життя, …, розширення виробництва товарів … з одночасним забезпеченням оптимального використання світових ресурсів відповідно до цілей сталого розвитку, прагнучи як захистити, так і зберегти навколишнє середовище…» (Марракеська угода про заснування СОТ, 2008 р.).

Варто відмітити, що на національному рівні уже створені нормативно-правові передумови для переходу агарної сфери на принципи сталого розвитку, що відповідає світовим та європейським пріоритетам розвитку. Проте, фаза «переходу» на визначені принципи має досить затяжний характер і спрогнозувати завершення процесу інтеграції соціальної, економічної та екологічної складових, а також їх подальшого гармонійного розвитку, в тому числі і в агарній сфері, поки що не вдається. Однією з причин гальмування такого процесу є невідповідність системи державного управління агарною сферою вимогам часу, зокрема, її функціональної підсистеми. Тому, приведення системи управління сільським господарством до якісно нової, дозволить створити конкурентоспроможну систему управління, яка відповідає міжнародним стандартам менеджменту та вимогам СОТ і директивам ЄС. Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 р» (2007 р.) передбачається удосконалення та реформування системи управління в аграрному секторі, зокрема: чіткий та збалансований розподіл функцій і повноважень в діючій системі управління: центр–регіон–район .

На сьогодні функціональна підсистема галузевої системи державного управління має вигляд «перевернутої піраміди» (рис. 1), де основна кількість повноважень зосереджена на рівні Міністерства агарної політики та продовольства України, з подальшим їх поступовим зменшення у напрямі «зверху-вниз». Так, при організації управління сталим розвитком сільського господарства кількісне співвідношення функцій, спрямованих на регулювання його базових складових на центральному рівні (представлено галузевим міністерством) становить 56%, на регіональному (представлено Головним управлінням агропромислового розвитку обласної державної адміністрації та районному (Управління агропромислового розвитку районної державної адміністрації) складає відповідно 27,8% та 16,2%. Така ситуація призводить до неефективності державної системи управління сталим розвитком сільського господарства, адже центральний рівень «перевантажений» обов’язками, а районний рівень втрачає зв’язок з самим процесом виробництва. Враховуючи сформовану у даному випадку жорстку централізацію, не забезпечується зворотній зв’язок управлінської вертикалі у напрямі « знизу?вверх ».

Рис. 1. Концептуальна схема удосконалення функціональної підсистеми

державного управління сталим розвитком сільського господарства

В ідеалі схематичний вигляд функціональної підсистеми державного галузевого управління повинен нагадувати піраміду у класичному її вигляді, де основна маса функцій передаватиметься на рівень області та району (рис.1):

1) вершині відповідає центральний рівень управління з мінімальною кількістю стратегічних функцій, які в даному випадку регулюватимуть реалізацію основних (пріоритетних) напрямів державної агарної політики;

2) «середній» частині піраміди відповідає регіональний рівень управління, якому властива не тільки транзитивність функцій із попереднього рівня, а і їх кількісне та якісне розширення. В даній інтерпретації функціональної підсистеми повноваження галузевих органів державної виконавчої влади на регіональному рівні покликані вирішувати питання тактичного характеру;

3) основу піраміди складатимуть функції та повноваження районних органів управління агропромислового виробництва. Аналогічно з попереднім рівнем, повинна відбуватися транзитивність функцій з рівня області та наділення додатковими повноваженнями, що сприятиме вирішенню питань операційного характеру, які стосуються регулювання сільськогосподарської виробничої діяльності.

Проміжним етапом у приведенні функціональної підсистеми галузевого державного управління до «умовно ідеального» схематичного вигляду, за умов нинішньої функціональної перевантаженості центрального рівня, є транзитивність функцій з рівня центру до рівня району, з врахуванням міри участі кожного рівня. Схематичний вигляд, удосконаленої за цим принципом, функціональної підсистеми зображений прямокутником.

Удосконалення функціональної підсистеми у напрямі збалансування та розподілу повноважень між рівнями управління пропонується здійснювати поетапно (рис. 2). На першому етапі передбачається забезпечення транзитивності функцій з центрального рівня до рівня районного. Другий і третій етапи – стосуються функціональних повноважень районного рівня, де мають будуватися прямі та обернені зв’язки з обласним рівнем – «зверху-вниз» та «знизу-вверх».

Рис 2 . Етапи вдосконалення функціональної підсистеми

державного управління сталим розвитком сільського господарства

Четвертий етап передбачає приведення у відповідність функцій галузевих органів державної виконавчої влади регіонального рівня (з урахуванням функцій, які забезпечують прямий та зворотній зв’язок з районним рівнем), що будуть забезпечувати зв’язок з галузевим Міністерством, тобто має виконуватись схема взаємозв’язку «регіон-центр».

Висновок . Спрямованість сучасної національної агарної політики ґрунтується на пріоритетах держави та прагненнях України до інтеграції у світовий та європейський економічні простори. Тому, затверджені світовим співтовариством, в якості пріоритетних, базові засади сталого розвитку є основою формування стратегічних засад державної агарної політики. Проте, перехід сільського господарства на принципи сталого розвитку гальмує жорстка централізація та незбалансованість функціональної підсистеми управління агарною сферою. Усунення даних недоліків галузевої функціональної підсистеми пропонується здійснити шляхом узгодження та збалансування повноважень між рівнями управління: центр–регіон–район .