WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н . Перевозова І.В.

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу

К . е.н . Рудейчук С.В.

Івано-Франківський інститут менеджменту Тернопільського національного економічного університету

Плець І.І.

Прикарпатський національний університет імені В.Стефаника

ЗМІСТ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ В КОНТЕКСТІ СУЧАСНОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇНИ

Проведення реформ у різних сферах життєдіяльності держави, фінансуванні розвитку її інфраструктури, підвищенні якості адміністративних і соціальних послуг, в реаліях ХХІ століття, нерозривно пов’язано із потребою залучення додаткових джерел фінансування, як мобілізації коштів в середині країни, так і займи ззовні. У більшості випадків мова йде про сформований бюджет країн з дефіцитом, а відповідно, як наслідок, і виникнення державного боргу.

Проблеми дефіциту державного бюджету – виникнення та управління державним боргом є нерозривно пов’язані, і шляхи розв’язку їх є актуальними питаннями сьогодення. Аналіз теоретичних та практичних доробок науковців минулого століття та сучасності свідчить про неоднозначність підходів до вирішення даного спектру проблем:

окрема група науковців відстоює радикальні позиції відмови від використання практики дефіцитного бюджету і зупиняються на негативних наслідках суті виникнення боргу як такого. Як наслідок вимагають конституційної заборони дефіцитного фінансування (за винятком воєнного часу); формування бездефіцитного бюджету нерідко розцінюється як одне з найважливіших досягнень у проведенні державної бюджетної політики;

інша група науковців доводить лояльні позиції використання практики дефіцитного бюджету як інструменту державної фінансової політики і зупиняються на позитивних наслідках суті виникнення боргу: цей борг сприяє вирішенні потреб фінансування сьогодення і не є тягарем для наступних поколінь. Вони вбачають в цьому основний шлях вирішення будь яких проблем країни.

Остання група науковців дотримується компромісного підходу в питанні формування дефіцитного бюджету та залучення позикових коштів. Основна думка даної групи науковців полягає в тому, що залучення коштів для погашення бюджетного дефіциту є необхідною реалією в кризових випадках (під час війни, світова фінансова криза тощо). Практика наростаючого бюджетного дефіциту, використання боргових методів фінансування своїх витрат – це реалія державного регулювання економіки багатьох країн. Наприклад, Великобританія – частка боргу у резидентів країни в загальній сумі державного боргу складає 95%, що становить 60,3% ВВП країни і має тенденції до збільшення. Частка внутрішнього державного боргу Японії, на кінець 2010р. становила 90% від загального державного боргу, або близько 170% ВВП. Іспанія констатує зростання за останній рік внутрішнього державного боргу у 2011р на 33%, сумарно – 34 мільярди 323 мільйонів євро. Внутрішній борг Ізраїлю зростає швидкими темпами, так 2009 р до початку 2010р. – у 25 разів. Державна заборгованість Греції торік (2010 р.) піднялася до 142,8 відсотка від ВВП.

Варто відзначити, що ріст внутрішнього державного боргу у складі основних джерел фінансування діяльності країн за останні роки є наслідком світових кризових явищ в економіці і не меншою мірою, пов’язаний з політикою держави, що не забезпечує збалансованість доходів і витрат. Як висновує головний аудитор міністерства фінансів Ізраїлю Шука Орена, до 2014 року в більшості розвинутих країнах відношення внутрішнього державного боргу до ВВП перевищить 100%, а в деяких – може сягнути 120%. Дана ситуація спричинена циклічністю руху грошових коштів, який оминає галузі економіки держави і спрямовується на погашення бюджетного дефіциту та обслуговування вже створеного державного боргу. Водночас, світова практика свідчить, що державні запозичення широко використовуються, є нормальним явищем і невід’ємною частиною більшості цивілізованих фінансових систем світу.

Тема акумулювання державного боргу та його регулювання обговорюється політиками та пресою: прийдешня влада критикує валютно-боргову діяльність своїх попередників, перекладаючи на них відповідальність за зростання державного боргу та виплат по його обслуговуванні. За даними Міністерства фінансів України за 11 місяців 2011р. державний борг України зріс на 30,7% – до 51,876 млрд. дол., в тому числі зовнішній борг – 62,65%, або 32,5 млрд. дол., внутрішній – 37,35%, або 19,376 млрд. дол.

На тлі динамічної світової фінансової кризи проблема перетворення внутрішнього державного боргу в один з найважливіших інструментів регулювання фінансової політики держави потребує серйозного вивчення.

Зростання дефіциту державного бюджету, і як наслідок формування і н акопичення основної суми державного боргу так і зобов’язань за його обслуговуванням зумовлює дослідження і вивчення фінансового регулювання внутрішнього державного боргу з врахуванням позитивних і негативних впливів на економіку держави з наступних причин:

1. Факт внутрішнього державного боргу є невід’ємною частиною державних фінансів України на наступні десятиліття, оскільки ріст внутрішнього державного боргу відбувається починаючи з 70 – х років XX століття.

2. Великі обсяги і швидкі темпи росту внутрішнього державного боргу здійснюють вплив на стан грошового обігу, динаміку і темпи економічного росту, інфляцію, рівень споживання, обсяги інвестицій і заощаджень, тобто мають прямий вплив на динаміку економічного розвитку країни.

3. Борговий фактор є визначальним у процесі структуризації видатків бюджету та врівноваження платіжного балансу України.

Тим паче, що недостатня теоретична розробка вітчизняними економістами проблем формування, росту і впливу державного внутрішнього боргу на економічну систему країни, є серйозною перешкодою для вироблення стратегічної політики уряду в частині управління ним.

Перед науковцями є низка нерозв’язаних питань, зокрема відсутність досвіду в прогнозованості поведінки суб‘єктів державного запозичення залежно від етапу розвитку вітчизняної економіки, недосконалість нормативно-методичного забезпечення фінансового регулювання внутрішнього державного боргу, недосконалість кредитної взаємозалежності сучасної світової економіки, насамкінець неможливість використання напрацювань західних економістів.

Здійснивши аналіз змісту категорії „державний борг” визначено спільні характерні особливості та базові положення. Практично всі вітчизняні науковці одностайні в тому, що основою змісту державного боргу є кредитно-фінансові відносини в здійсненні запозичень. У випадку коли мова йде про державний борг, як сукупність внутрішнього і зовнішнього боргу, держава у цих відносинах виступає позичальником на момент здійснення позичкових відносин, і боржником – у момент сформованого боргу (сума основного боргу і сума за обслуговування). З цієї позиції визначено позичкові ресурси – це тимчасово вільні кошти міжнародних фінансових організацій, іноземних держав, кошти МВФ, та кошти юридичних і фізичних осіб, при чому основною формою внутрішніх державних запозичень є державні цінні папери. Більшість науковців стверджують що основною формою державного зобов’язання є кредит, інші наголошують на гарантіях, наданих державою.

Узагальнюючи запропоновані різними науковцями визначення, можна зазначити, що спільним для них є те, що ключовими елементами цієї категорії є боргові зобов’язання держави; кредитні ресурси у формі державних цінних паперів та дуже широкий суб’єктний склад позичальників.

З огляду на існуючі дефініції і сучасні фінансові умови функціонування вважаємо, що зміст державного боргу полягає у заборгованості держави, що виникає як результат кредитно-фінансових відносини з приводу формування (випуску), обслуговування, погашення та визнання боргових зобов’язань уряду у формі державних цінних паперів, інших урядових бюджетних запозичень, боргових зобов’язань, що виникають у результаті порушень бюджетного та податкового регулювання, а також інших зобов’язань (зобов’язання гарантування), взятих на себе державою, відповідно до чинного законодавства та міжнародних договорів.