WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н . Ткаліч Т.І.

Миколаївський національний університет імені В.О. Сухомлинського, Україна

СУЧАСНЕ РИНКОВЕ ГОСПОДАРСТВО ЯК СИНТЕЗ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ ТА НЕПРИБУТКОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Сучасна ринкова економіка є складним організмом, що складається з величезної кількості різноманітних виробничих, комерційних, фінансових та інформаційних структур, що взаємодіють на тлі розгалуженої системи правових норм бізнесу і об'єднуваних єдиним поняттям – ринок.

У країнах з розвинутою і такою, що формується, ринковою економікою, усіх юридичних осіб зазвичай поділяють на три сектори: державний, комерційний і неприбутковий.

Перший сектор об’єднує державні та муніципальні організації, тобто організації, майно яких є державною чи муніципальною власністю. Другий сектор – приватні комерційні організації, тобто організації, основною метою діяльності яких є одержання прибутку і майно яких не є державною чи муніципальною власністю. Третій сектор – приватні неприбуткові організації. Першою ознакою, яка вирізняє організації третього сектора, є та, що одержання прибутку не є їхньою основною метою і прибуток не розподіляється серед членів організації. Друга особливість – майно цих організацій не є державною чи приватною власністю [4].

Межі між державним, комерційним та неприбутковим сектором – невиразні. Чимало організацій мають спільні риси комерційного або державного секторів. Наприклад, такі організації, як вищі навчальні заклади, фінансуються переважно державою, але здійснюють свою діяльність із певним ступенем управлінської незалежності.

У сучасній демократичній державі інститути громадянського суспільства відіграють надзвичайно важливу роль і є основною альтернативою у забезпеченні великої кількості суспільних благ. Динамічний розвиток суспільства вимагає того, щоб знання, досвід та основні суспільні норми могли передаватися у різний спосіб.

Неприбуткові організації виконують роль посередників, що беруть участь у суспільних процесах і розвивають громадянське суспільство. Без підтримки цих організацій з часом втрачається впевненість у досягненні цілей національного розвитку та вичерпуються сили, що підтримують динамічне зростання. Неприбуткові організації знімають з держави цілу низку обтяжливих завдань. Подекуди вони можуть надавати суспільно значимі послуги набагато ефективніше за державу, також можуть істотно допомагати державі при підготовці програм захисту навколишнього середовища та зниження рівня бідності. Тому на сучасному етапі кількість неприбуткових організацій в країнах Східної Європи швидко зростає, що спонукає експертів до дослідження феномену «громадянське суспільство», особливо на рівні неприбуткових організацій.

В українському законодавстві термінологія для визначення організацій «третього сектору» є досить різноманітною. В Цивільному кодексі України не використовується термін «неприбуткова організація», хоча слід було б в цьому Кодексі дати визначення терміну, який вживається в ряді законів та підзаконних актів України, а також визначити цивільно-правовий статус неприбуткових організацій. Натомість запроваджуються поняття «непідприємницьке товариство» [2, с. 30].

На відміну від Цивільного кодексу, у Господарському кодексі не вживається термін «непідприємницьке товариство», але запроваджуються поняття «некомерційне господарювання» та «некомерційна господарська діяльність». При цьому терміни «некомерційна організація» або «некомерційне товариство» щодо суб`єктів господарювання, що здійснюють некомерційну господарську діяльність, в Господарському кодексі не вживається [1, с. 32].

В Україні часто вживають терміни «недержавна», «непідприємницька», «неурядова» та «некомерційна» організації, до яких, незалежно від назви, відносять громадські об'єднання, благодійні фонди, некомерційні корпорації чи юридичних осіб, що не є частиною державної структури і не працюють заради отримання прибутку.

Для визначення діяльності неприбуткових організацій в міжнародній практиці використовують два терміни: недержавні (non- government organizations – NGO) і неприбуткові організації ( not for profit , non - profit organizations – NPO). Останнім часом досить популярним став ще один термін – private voluntary organization (PVO), що в перекладі означає «приватні волонтерські організації». Однією з перших міжнародних неприбуткових організацій була «Міжнародна Комісія Червоного Хреста» ( International Committee of the Red Cross ), яку було засновано в 1863 р. Сам термін “недержавна організація” (non- governmental organization ) було введено в обіг Організацією Об’єднаних Націй у 1945 р. Договором ООН (Стаття 71 Параграф 10). Визначення терміну Міжнародна неприбуткова організація (INGO – International Non - governmental Organization ) уперше було сформульовано в резолюції 288 (Х) ECOSOC 27 лютого 1950 р. [4].

Але міжнародні організації використовують переважно термін «недержавна організація», який підкреслює, що організація не залежна від держави, має гуманітарні цілі і спрямовує свою діяльність на задоволення суспільних потреб.

Термін «неприбуткова організація» зустрічаємо в американському законодавстві. Він акцентує увагу на особливому режимі діяльності й оподаткування організації. Метою неприбуткової організації не є отримання прибутку, тобто він (прибуток) не може перерозподілятися і має бути спрямованим лише на цілі організації [ 5 ].

Отже, термін «неприбуткова організація» поки що не прижився в українському законодавстві, але ми користуємось саме ним, оскільки намагаємося підкреслити особливість оподаткування таких організацій .

Неприбуткова організація – це юридична особа, що утворюється без мети отримання прибутку для забезпечення діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, сприяння виконанню функцій держави або місцевого самоврядування, розвитку громадянського суспільства та реалізації прав і свобод громадян [3].

Неприбуткові організації відіграють важливу творчу роль у формуванні громадянського суспільства в Україні та світі в цілому, становленні демократії, захисту прав громадян, у вирішенні загальнонаціональних і регіональних задач, пов’язаних з розвитком економіки, соціальним захистом населення.

У Великобританії зареєстровано та успішно функціонує більше 180 тис. неприбуткових організацій та щорічно утворюється приблизно 4 тисячі нових. В сучасній Франції нараховується до 800 тис. суспільних об’єднань, членами яких є майже 20 млн. людей. Кожний рік у Франції реєструється до 60 тисяч нових асоціацій. При цьому сфера їх діяльності постійно розширюється: від захисту інтересів окремих груп населення до участі в здійсненні функцій публічної влади в таких напрямках, як суспільне здоров’я, соціальна солідарність, економіка, культура, спорт та ін. [6, с. 125-128].

Стрімке зростання кількості громадських організацій розпочалося в Україні з 1992 року, після прийняття Закону України «Про об’єднання громадян». За даними Центру інновацій і розвитку, у 1991 році було зареєстровано 319 діючих в наш час громадських організацій, у 1992 році – 1356. Вже у 2003 році, за даними Міністерства юстиції, кількість офіційно зареєстрованих неприбуткових організацій в Україні сягнула 25 тисяч. Найбільша кількість українських неприбуткових організацій діє у сферах економіки і науки, культури і освіти, здоров'я, забезпечення життєдіяльності інвалідів та ветеранів, жінок та дітей.

В Україні в основному створюються громадські організації професійного спрямування – об’єднання лікарів, вчителів-правників, податківців, громадські організації оздоровчого та фізкультурно-спортивного спрямування. Серед найпоширеніших громадських організацій є молодіжні ветеранів та інвалідів, освітні, національних та дружніх зв’язків тощо.

Тенденція до зростання кількості неприбуткових організацій має позитивне значення, адже це десятки робочих місць, тисячі суспільно корисних проектів, мільйони людей, які отримують реальну підтримку. Але в період з 2007 по 2008 роки зменшилася кількість державних, комунальних організацій, об’єднань громадян (релігійних організацій, профспілок), споживчих товариств, спілок споживчих товариств. Причини збанкрутування цих підприємств різні: нестабільне економічне положення країни в цілому, відсутність державної програми розвитку неприбуткового сектору, недосконала податкова система, неефективне керівництво підприємствами, недостатність власного капіталу, незбалансовані темпи розвитку, низька конкурентоспроможність товарів та послуг і т.п.

Виходячи з даної позиції, про українську економіку поки рано говорити як про соціально орієнтовану. Разом з тим очевидно, що при її формуванні необхідно враховувати, що сучасним ринковим господарством є нерозривний синтез підприємницьких і неприбуткових організацій. Тому в ході економічних і соціальних реформ заходи, що проводяться, повинні бути націлені на становлення і розвиток не тільки підприємницьких, але і неприбуткових організацій.

С писок використаних джерел:

1. Господарський кодекс України від 16. 01. 2003. – К.: Атіка , 2003. – 208 с.

2. Цивільний кодекс України : за станом на 1 груд. 2007 р. – Х.: Ксилон , 2007. – 334с.

3. Проект Закону від 14.05.2002 «Про непідприємницькі організації» [Електронний ресурс] / ВР – К. – 46с. – Режим доступу: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=1654

4. Буко С.Л. Специфіка активності міжнародних НУО на ринку соціальних послуг [Електронний ресурс] / С.Л. Буко // Мультиверсум . Філософський альманах. – К. : Центр духовної культури, 2006. – № 54. – Режим доступу: http://www.filosof.com.ua/Jornel/ M_54/Buko.htm

5. Ткачук А.Ф. Законодавче регулювання діяльності неприбуткових організацій: світовий досвід та рекомендації для України / А.Ф. Ткачук. – К. : Лабораторія законодавчих ініціатив, 2001. – Режим доступу: http://www.irf.kiev.ua/old-site/ngo/ukr/roundtable/ 2001.04.09.10.00.html

6. Ялавин М.Ю. Правовое обеспечение деятельности НПО в соответствии с национальным законодательством ряда европейских стран / М.Ю. Ялавин // Актуальные проблемы Европы . – 2005 . – №3 . – С . 124-136 .