WEB-ресурс научно-практических конференций

Д.е.н . Федулова І.В.

Національний університет харчових технологій, м. Київ, Україна

РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Інноваційний процес – це спосіб організації комплексу взаємопов’язаних між собою напрямів наукової, технологічної, організаційної, фінансової і комерційної діяльності, який спрямований на створення і впровадження на ринку нового або удосконаленого продукту, створення нового або удосконаленого технологічного процесу, використання в практичній діяльності нової або удосконаленої організаційно-економічної форми для забезпечення прибуткової роботи підприємця, забезпечення його конкурентоздатності і досягнення визначеної мети. Тобто інноваційний процес виступає, як визначеним чином побудована система, всередині якої виконується інноваційна діяльність, а результатом інноваційного процесу повинна бути інновація для практичного використання і розповсюдження [1].

Логічний аналіз показує, що інноваційний процес може бути представлений у вигляді трьох послідовних фаз еволюції знання: фаза виробництва нового знання – інвенціальна фаза; фаза комерціалізації нового знання – імітаційна фаза; фаза практичного використання нового знання – фаза адаптації.

На фазі виробництва нового знання відбувається перетворення нового знання в економічну і управлінську категорію. Це може досягатись у вигляді визначення прав власності на знання, оцінки його вартості, переведення інформації в комерційну або державну таємницю, ноу-хау. В подальшому відбувається трансформація нового знання в інноваційний об’єкт або систему і створення доданої вартості інноваційної продукції.

Інвенціальна фаза закінчується, коли завершується трансформація знання в продукт і з’являється інтелектуальна власність на результат (шляхом отримання правових охоронних документів або їх тимчасової відсутності внаслідок низької конкуренції через новизну продукції). На цьому етапі отриманий економічний ефект і зростання ринку продаж дозволяють оцінити комерційний потенціал інновації. Інновація виступає не тільки як новий продукт але й як нова ефективність. З точки зору відбору інновація може виступати, по відношенню до існуючого укладу, як доповнююча або заміщуюча . Значимість цієї фази полягає в першості появи в технічній, соціальній або економічній практиці.

Фаза комерціалізації нового знання забезпечується шляхом дифузії або імітації інновації в економіку. Імітація потрібна через обмеженість можливостей щодо задоволення зростаючого попиту однієї компанії, наявності правових, адміністративних і культурних бар’єрів на шляху розповсюдження продукції, дій антимонопольного законодавства, тобто залежить від неоднорідності соціально-економічного середовища. Дифузія потреб завжди передує імітації у вигляді інформації, бар’єрів для розповсюдження якої завжди менше ніж для товарної продукції і послуг. На практиці імітація реалізується такими шляхами: продаж або порушення прав на об’єкти інтелектуальної промислової власності та отримання власного виробничого і комерційного досвіду; продаж франшизної ліцензії (існуюче рішення для нового ринку); продаж готового технологічного циклу (нове рішення для нового ринку).

За звичай імітація супроводжується незначними покращаннями в конструкції, технології виробництва або просуненні продукції. Імітація пов’язана з прямим копіюванням потреб і способів її задоволення. З точки зору економічних агентів, імітація може бути реалізована і як послідовна фаза еволюції інноваційного продукту (тиражування), і як первісна ініціація інноваційної діяльності в рамках визначених територій і ринків (копіювання). Для успішної імітаційної стратегії важливе значення мають результати досліджень ринкового попиту, оскільки імітуються не тільки нові продукти але й нові потреби. Розвиток наукового потенціалу і виробничий досвід при цьому не мають суттєвого значення.

Фаза практичного використання нового знання – це етап покращення або адаптації основних параметрів об’єкта. Покращення за змістом представляє собою еволюційну адаптацію об’єкта до змін всієї системи, частиною якої він виступає. Через період адаптації проходять всі інновації. Необхідність адаптаційних змін визначається такими причинами: трансформацією потреб, конкуренцією, дифузією підтримуючих інновацій, появою нових непередбачених розробниками загроз.

В табл.1 систематизовані показники, які характеризують витрати і результати підсистем інноваційного процесу.

Таблиця 1. Систематизація показників, які характеризують витрати і результати підсистем інноваційного процесу

Говорити про ефективність інноваційної діяльності можливо лише за умов співставлення витрат та результатів. Для цього можна обчислити коефіцієнти використання витрат на рівні кожної підсистеми, які показують скільки гривень результату приходиться на одну гривню витрат даної підсистеми. Загальний коефіцієнт використання інноваційних витрат отримано як відношення виручки від реалізації інноваційної продукції і інноваційних витрат в цілому по промисловості.

Важливим вважається дослідити взаємозв’язки між ефективністю окремих підсистем інноваційного процесу за допомогою кореляційно-регресійного аналізу. В табл. 2 наведено коефіцієнти кореляції і регресії, які були отримані при дослідженні взаємозв’язку між загальним коефіцієнтом використання інноваційних витрат і коефіцієнтами використанні витрат окремих підсистем інноваційного процесу. Проведене дослідження показало, що між загальним коефіцієнтом ефективності використання інноваційних витрат і коефіцієнтом використання витрат к підсистемі виробництва нового знання майже відсутній зв’язок (коефіцієнт кореляції дорівнює -0,39). Між загальним коефіцієнтом ефективності використання інноваційних витрат і коефіцієнтом використання витрат к підсистемі комерціалізації нового знання існує помітний зв’язок (коефіцієнт кореляції дорівнює 0,73). Між загальним коефіцієнтом ефективності використання інноваційних витрат і коефіцієнтом використання витрат к підсистемі практичного використання нового знання існує тісний зв’язок (коефіцієнт кореляції дорівнює 0,93). Таким чином, можна сказати, що чим ближче до кінцевої стадії інноваційного процесу, тим тісніше зв’язок між ефективністю досліджуваних підсистем. Саме ефективність останньої підсистеми інноваційного процесу – підсистеми практичного використання нового знання найбільше визначає ефективність всього інноваційного процесу.

Таблиця 2. Дослідження взаємозв’язку між загальним коефіцієнтом використання інноваційних витрат і коефіцієнтами використанні витрат окремих підсистем інноваційного процесу

*Розраховано за даними [ 2 ]

Корисним також визначилося провести перевірку, яким чином всі підсистеми інноваційного процесу впливають на загальний коефіцієнт використання витрат промисловості у своєму взаємозв’язку. Для цього було побудовано множинну кореляційну модель типу:

.

Показники регресійної статистики свідчать про те, що модель є достовірної і її можна використовувати для аналізу економічних явищ.

Проведений аналіз дозволив зробити наступні висновки:

1. Коефіцієнти еластичності досліджуваної моделі відповідно до досліджуваних підсистем такі: 0,26; 0,25 і 0,64%. Таким чином, серед трьох підсистем інноваційного процесу в їх взаємозв’язку на загальний коефіцієнт використання інноваційних витрат найбільший вплив здійснює коефіцієнт ефективності підсистеми використання нового знання, потім підсистеми комерціалізації нового знання і підсистеми виробництва нового знання.

2. Зростання ефективності в підсистемі використання нового знання на 1% сприяє зростанню загального коефіцієнта використання інноваційних витрат на 0,64%.

3. Зростання ефективності в підсистемі комерціалізації нового знання на 1% сприяє зростанню загального коефіцієнта використання інноваційних витрат на 0,25%.

4. Зростання ефективності в підсистемі виробництва нового знання на 1% сприяє зростанню загального коефіцієнта використання інноваційних витрат на 0,26%.

Не зважаючи на те, що найбільше на результативність інноваційної діяльності впливає підсистема використання нового знання, потрібно з увагою ставитись і до розвитку інших підсистем. Так як вони створюють базис для реального інноваційного розвитку промисловості. Як показало дослідження, в середньому за досліджуваний період на 1 гривню прибутку від використання винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій приходиться 5,45 гривень обсягу наукових та науково-технічних робіт, виконаних власними силами наукових організацій. А на 1 гривню обсягу наукових та науково-технічних робіт, виконаних власними силами наукових організацій, приходиться в середньому за досліджуваний період 5 гривень загального обсягу реалізованої інноваційної продукції. Таким чином,вкладання 1 гривні в розвиток підсистеми виробництва нового знання створює 5 гривень реалізованої інноваційної продукції.

Список використаних джерел:

1. Федулова І.В. Обґрунтування напрямів інноваційного розвитку підприємств хлібопекарної галузі: монографія / І.В. Федулова. – К. : НУХТ, 2009. – 512 с.

2. Наукова та інноваційна діяльність в Україні : стат. зб. – К. : ДП «Інформаційно-видавничий центр Держкомстату України», 2008. – 362 с.