WEB-ресурс научно-практических конференций

Атамас О.П.

Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля, Україна

УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ІНФРАСТРУКТУРИ НАРЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

Особливості сучасного розвитку України припускають глибоке дослідження ринкових механізмів управління, спрямованих на забезпечення економічного зростання регіональної економіки. Ці процеси багато в чому залежать від належного стану інфраструктури. Проте, забезпечення більшості галузей інфраструктури носить переважно територіальний характер, оскільки підприємства та заклади інфраструктури здатні забезпечити потреби обмеженої кількості суб’єктів господарювання, що функціонують на даній території. Виняток можуть становити електроенергетика, транспорт та дороги. Тому ступінь надання самостійності місцевим органам влади відіграє значну роль у забезпеченні ефективної виробничої і соціальної інфраструктури.

Ступінь децентралізації, як фактор розвитку інфраструктури, розкривається в здатності та можливості місцевих і центральних органів влади оцінювати регіональні потреби, враховуючи природно-кліматичні, соціальні та економічні особливості території. Дослідження багатьох науковців підтверджують, що центральні органи влади не завжди здатні враховувати різноманітні потреби, які виникають на місцях. Місцеві органи влади можуть це зробити краще, оскільки витрати на забезпечення певного специфічного рівня виробничих і соціальних послуг для даної місцевості будуть нижчими, ніж для держави в цілому [1, с.40].

Для підвищення вимог до результативно сті реалізації загальнодержавної соці ально-економічної політики на регіо нальному рівні необхідно надавати додаткові повноваження місцевим державним адміністраціям шляхом покладення на них відповідальності за вирішення поточних та перспективних завдань розвитку регіонів.

У Бюджетному кодексі України практично вже закріплено розмежування повноважень між державними органами і органами місцевого самоврядування та між рівнями самоврядування. В компетенції територіальної державної адміністрації залишатимуться контрольні функції і координація управління державними органами. Що ж стосується обласного самоврядування, то, згідно з Бюджетним кодексом, на цьому рівні забезпечуються соціальні послуги, послуги специфічного характеру (наприклад, утримання спеціалізованих лікарень) або послуги окремим категоріям споживачів (школи-інтернати, дома пристарілих тощо). На сучасному етапі виникає необхідність наділяти обласний рівень компетенцією комплексного розвитку території, що на практиці привело б до координації дій при реалізації інвестиційних проектів соціального характеру [2].

Звідси очевидно, що скільки б держава не намагалася допомагати територіям, надаючи інвестиційні субвенції або субвенції з метою попередження техногенних катастроф, важливим є досягти солідарної відповідальності загальнодержавного і місцевого керівництва за ефективне використання коштів, адже рішення про вибір об'єктів інвестиційних вкладень ухвалюється тим же державним органом – державною адміністрацією. У той же час, в Європі відпрацьована і діє схема „контракт – держава – регіон” , яка дозволяє чітко об'єднати ресурси і відповідальність [3, с.24] .

Якщо керуватися цією схемою, то держава встановлює рамкові вимоги до проектів, на які можуть виділятися кошти при паритетному фінансуванні. Регіон же розглядає кожний проект з погляду відповідності плану економічного і соціального розвитку області, який затверджений обласною радою. Місто фінансує значну частку вартості проекту (близько 50%). Якщо міських фінансових ресурсів не вистачає, то регіон бере на себе частину витрат. Місцева державна адміністрація перевіряє проект на предмет його відповідності довгостроковій політиці держави і після цього дає „зелене світло” його фінансуванню. В державному бюджеті закладається багаторічна лінія кредитування проекту. З набору проектів утворюється пул, який відповідає затвердженій на державному рівні програмі. Приблизно за такою ж схемою реалізуються проекти міжнародних організацій, у тому числі й в Україні.

Обласний рівень уявляється нам оптимальним з погляду реалізації інвестиційних програм такого плану. З одного боку, на цьому рівні можна сконцентрувати достатній інтелектуальний потенціал для виконання довгострокових програм, з іншого – наявність здорової конкуренції сусідів з інших областей є позитивним стимулом для ефективної роботи. Для впровадження такого підходу необхідно надати обласному бюджету ресурси, які можна було б направляти на реалізацію регіональних інвестиційних проектів.

В ході реформування територіальних владних структур фінансові органи обласного рівня переживатимуть хворобливий період перерозподілу повноважень між органами самоврядування і державою. Виділення інфраструктури регіону як об’єкта дослідження обумовлено тим, що основне виробництво потребує різних видів обслуговування. Комплекс об’єктів виробничої інфраструктури одночасно забезпечує діяльність як основного виробництва, так і потреби населення певного регіону. Оскільки розвиток інфраструктури має яскраво виражений регіональний характер, то завданням його є покращення умов життєдіяльності населення, що проживають в окремих регіонах чи населених пунктах. У той же час, розвиток інфраструктури окремих регіонів повинен завжди бути взаємопов’язаний не тільки з проблемами, які необхідно вирішувати на певній території, але й з економічними інтересами країни в цілому. Досягнення ж основних цілей соціально-економічного розвитку найбільш повно відображає саме динаміка інфраструктури регіону.

Таким чином, метою управління об’єктами виробничої і соціальної інфраструктури в регіонах повинне стати істот не підвищення ролі та відповідальності місцевих державних адміністрацій, ор ганів місцевого самоврядування, тери торіальних громад за розвиток регіонів. Важливим є вжиття заходів по о птимізації територіальної організа ції державної влади та місцевого само врядування з метою підвищен ня ефективності управління процесами розвитку регіонів. В результаті проведеного дослідження нами в изначені наступні шляхи даної оптимізації :

1)удосконалення розподілу повнова жень та функцій між територіальними підрозділами центральних органів виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування ;

2) децентралізації і деконцентрації по вноважень центральних органів вико навчої влади, які завдяки цьому повинні зосередитися на формуванні політики та стратегії розвитку у відповідних галу зях, правовому та нормативно-методич ному її забезпеченні;

3) частина повноважень центральних органів виконавчої влади повинна буде поетапно передаватися спе ціалізованим державним установам, те риторіальним підрозділам центральних органів виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування.

Все це й повинно сприяти покращенню управління розвитком як виробничої, так і соціальної інфраструктури на регіональному рівні.

Список використаних джерел:

1. Шкуратов О.І. Державне управління розвитком інфраструктури в регіонах / О.І. Шкуратов // Продуктивні сили і регіональна економіка: зб. наук пр.: [У 2 ч.]. – К.: РВПС України НАН України, 2008. – Ч.1. – С.37-46.

2. Пельтек Л.В. Оцінка ефективності приватно-державного партнерства при реалізації регіональної промислової політики [Електронний ресурс] / Л.В. Пельтек // Державне управління: удосконалення та розвиток. – 2010. – №10. – Режим доступу до журналу: http://www.dy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=200.

3. Колісниченко Ю.Б. Значення соціальної інфраструктури у становленні ринкової економіки/ Ю.Б. Колісниченко // Продуктивні сили і регіональна економіка: зб.наук.пр.; У 2 ч. – К.: РВПС України НАН України. – 2004. – Ч.1. – С.20-26.