WEB-ресурс научно-практических конференций

Неустроєв Ю.Г.

Одеська національна академія харчових технологій, Україна

ФОРМУВАННЯ РИНКУ ВТОРИННИХ ТЕХНІЧНИХ ЗАСОБІВ ДЛЯ АГРАРНОЇ СФЕРИ В УКРАЇНІ

Технологічна потреба аграрного сектору в технічних засобах, за екс пертною оцінкою вчених ННЦ «Інститут аграрної економіки», обчислюється сумою близько до 300 млрд. грн. Щоб забезпечити насичення аграрного сектору економіки такою кількістю технічних засобів, необхідно в найближчі 10 років закуповувати техніч них засобів на суму 22-28 млрд. грн. щороку [1]. В Україні до випуску технічних засобів, вузлів, агрегатів і запасних частин сьогодні залучено біля 350 підприємств. Їх наявні потужності дозволяють виробити продукції на 7,5 млрд. гривень, що може повністю задовольнити потрібні обсяги нової техніки. Проте, не дивлячись на це, технічна забезпеченість сільгоспвиробництв в порівнянні з 1990 роком скоротилася на 40 - 60 %. В АПК до технічної потреби не вистачає близько 130 тис. тракторів, 40 тис. зерно та 14 тис. кормозбиральних комбайнів, 87 тис. ґрунтообробних і посівних машин. При цьому, 60 - 90 % техніки, що залишилася в експлуатації, відпрацювала по одному-два амортизаційні терміни. Особливу стурбованість викликає зменшення наявного парку тракторів та зернозбиральних комбайнів, що скоротився відповідно до 230 та 60 тис. одиниць (55-60 % до потреби), з них понад 80 % відпрацювали свій амортизаційний термін [2]. Аналізуючи низьку конкурентоспроможність вітчизняної техніки по якісних параметрах слід відзначити, що серед причин низької якості та надійності більшості української техніки є застарілість нормативно- технічної бази створення й виробництва сільгоспмашин. Про це свідчать проведені випробування понад 1300 найменувань сільськогосподарських машин . Було встановлено, що в кожному п’ятому випадку причиною виходу техніки з ладу є конструктивні недоробки на стадії проекту вання, до 35 % відмов є наслідком низької якості виготовлення, а 30 % – низького тех нічного рівня елементної бази. Більше половини машин має наробіток на відмову першої й другої груп складності. А це означає, що через один-два місяці безпе рервної роботи практично всі ці машини необхідно ремонтувати [1]. Вітчизняне машинобудування для аграрної сфери на нинішніх його потужностях неспроможне забезпечити таких обсягів виробництва тех ніки. Потенційна виробнича потужність тракторного й сільськогосподарського машинобудування України обмежується виробництвом техніки на суму 6,0 - 6,5 млрд. грн. Зі слів міністра аграрної політики та продовольства України М. Присяжнюка машинобудівні підприємства здатні виробити на протязі року 300 зернозбиральних комбайнів та біля 5 тис. тракторів, що не може забезпечити потреби аграріїв. Часткове покриття дефіциту високотехнологічної техніки та обладнання, яке не виробляється в Україні, забезпечується шляхом імпорту [3].Обсяги реалізації сільськогосподарської техніки на внутрішньому ринку України представлено на рис. 1.

Рис. 1. Обсяги реалізації сільськогосподарської техніки на внутрішньому ринку Україн и ( джерело : опрацьовано автором на основі [4] )

Згідно із порівняльними даними табл. видно, що співвідношення реалізації вітчизняного та імпортного обладнання в середньому складає 1:3, на користь імпортного обладнання. В той же час, із загального обсягу імпортної техніки біля 80% надходить техніка яка була в уживанні і придбана за кордоном на біржових торгах користованої техніки, безпосередньо у власників чи при посередництві Інтернет-ресурсу . Відновлена техніка, чи так звані вторинні технічні засоби, користуються попитом у вітчизняних аграріїв з наступних причин: вартість вторинних технічних засобів нижча від аналогічних вітчизняних зразків техніки; незважаючи на статус вторинних технічних засобів, відновлене імпортне обладнання має вищі техніко-експлуатаційні характеристики. З а словами керівників сільгосппідприємств, один імпортний трактор, комбайн, сівалка виконують роботу, з якою може впоратися кілька одиниць аналогічної вітчизняної тех ніки. Такі агрегати й механізми сприяють підвищенню продуктивності праці у 10 – 20 разів, не кажучи про якість виконання робіт, збереження енергоресурсів, а відтак і зниження собівартості виробленої продукції. Безумовно, зарубіжні машини значно кращі від вітчизняних за багатьма техніко- економічними показниками. Зокрема, вони уможливлюють при обробітку ґрунту та сівбі зменшити понад 7 разів витрати палива, у 10 разів затрати праці й більше, як у 2 рази пря мі експлуатаційні витрати [1]. Складається парадоксальна ситуація: вітчизняне машинобудування виробляє морально застаріле обладнання по відношенню до завезеного, яке після проведення відновлювальних робіт володіє вищою конкурентоспроможністю, як по ціновому так і по якісних параметрах. Цінові параметри конкурентоспроможності залежать від залишкового ресурсу вузлів та окремих деталей зношеної техніки, які формують залишкову вартість обладнання, вартості переміщення обладнання на територію України, маркетингових витрат щодо просування відновленої техніки на ринок та її післяпродажного сервісу. При визначені залишкового ресурсу вузлів та окремих деталей зношеної техніки визначають параметри, які несуть інформацію про їх технічний стан: можливості агрегування з іншими машинами, багатофункціональності, технологічність, транспортабельність, якість роботи; конструктивні особливості: застосування дюймової чи метричної різей, конструктивних матеріалів, гумотехнічних виробів, підшипників, тощо.

Список використаних джерел:

1. Білоусько Я.К. Стратегічні напрями реформування і розвитку вітчизняного сільськогосподарського машинобудування / Я.К. Білоусько , В.Л. Товстопят // Економіка АПК. – 2002. – № 1. – С. 110–114.

2. Єсепчук М.І. Ринок вітчизняної техніки для АПК: проблеми і шляхи становлення [ Електронний ресурс ] / М.І. Єсепчук . – Режим доступу: http://www.madein.dp.ua/view.aspx?type=ja&lang=1&jaid=582

3. Електронний ресурс . – Режим доступу: http:// www.ukroliya / riev.ua

4. Іванишин В.В. Розвиток та функціонування ринку технічних засобів для сільського господарства в Україні / В.В. Іванишин // Економіка АПК. –2011. – № 3. – С. 78–82.