WEB-ресурс научно-практических конференций

Поленкова М.В.

Чернігівський державний технологічний університет, Україна

СТАЛИЙ РОЗВИТОК СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ У КОНТЕКСТІ ПРОБЛЕМ СІЛЬСЬКОГО РОЗВИТКУ

Під «сталим розвитком сільських територій» розуміється такий розвиток села, при якому забезпечуються зростання, диверсифікація і підвищення ефективності сільської економіки, стабілізація чисельності населення і збільшення тривалості життя, повна і продуктивна зайнятість працездатного населення, підвищення рівня і якості життя в сільських районах, раціональне використання і відтворення їх природно-ресурсного потенціалу.

Це визначення орієнтовано на збільшення і зростання, але не враховує всіх складностей і суперечностей, які суттєво впливають на соціальну і економічну реальність сучасності [1].

Досвід радянської економіки виявив, що повна зайнятість, як правило, не призводить до ефективної економіки. Підвищення якості життя населення, яке пов’язане зі збільшенням витрат на робочу силу, також не сприяє зростанню економічної ефективності.

Стосовно умов життєдіяльності сільського населення, то тут ситуація більш однозначна. Враховуючи на сьогоднішній день вкрай низький рівень доходів сільського населення, що призводить до концентрації бідності на селі; напруженість і погіршення демографічної ситуації; нестача якісної і кваліфікованої робочої сили; згортання соціальної інфраструктури і, як наслідок, зменшення доступності соціально-культурних закладів; постійна самоліквідація сільських поселень, отже, досягнення позитивного тренду, тобто зростання всіх показників соціального розвитку села показує, що відбувається сталий розвиток сільських територій.

На державному рівні прийнято саме термін «сталий», а не «стійкий» розвиток, що відображено у Постанові Верховної Ради України від 24 грудня 1999 р. № 1359-XIV «Про затвердження Концепції сталого розвитку населених пунктів», де сталим розвитком називають «соціально, економічно і екологічно збалансований розвиток міських і сільських поселень, спрямований на створення їх економічного потенціалу, повноцінного життєвого середовища для сучасного та наступних поколінь на основі раціонального використання ресурсів (природних, трудових, виробничих, науково-технічних, інтелектуальних тощо), технологічного переоснащення і реструктуризації підприємств, удосконалення соціальної, виробничої, транспортної, комунікаційно-інформаційної, інженерної, екологічної інфраструктури, поліпшення умов проживання, відпочинку та оздоровлення, збереження та збагачення біологічного різноманіття та культурної спадщини» [2].

Критерії сталості – це кількісні і якісні характеристики процесів соціально-економічного і соціального-демографічного відтворення територіальних соціально-економічних систем, завдяки яким проводиться оцінка сталого розвитку сільських територій, при формуванні яких необхідно враховувати цілі, завдання, напрями і особливості розвитку конкретних територій. Кожен критерій описується одним або системою емпіричних показників, які оцінюються за допомогою шкали допустимих значень. При цьому необхідно визначати нормативні і порогові значення показників, до яких потрібно наближатися або нижче яких неможливо опускатися для досягнення сталого розвитку. Аналіз показників проводиться на основі експертних оцінок, вибираючи кращі показники по сільським територіям регіону, або середні показники по країні та розвиненим країнам світу.

Дослідження ситуації в соціальній сфері села, яка відображає процеси, що забезпечують життєдіяльність людини у суспільстві, та її вплив на сталий розвиток територій, можна умовно поділити за такими напрямами: демографічна сфера, соціально-виробнича сфера та рівень і якість життя [3].

Демографічна ситуація у сільський місцевості характеризується як критична. Результати наукових досліджень показали, що довгострокове скорочення чисельності населення спричиняє обезлюднення та вимирання сіл, частка сіл з чисельністю до 100 осіб у Чернігівському регіоні складає 38,7 %. Зниження народжуваності до рівня, який не забезпечує навіть простого відтворення чисельності – 1,6 дитини та збільшення смертності, особливо серед чоловіків працездатного віку – 1,5 рази, зростання смертності новонароджених та немовлят віком до 1 року посилює процес депопуляції сільського населення. Погіршуються якісні характеристики сільського населення, зростає захворюваність, скорочується тривалість життя, посилюються гендерні диспропорції. Вимирання деградуючих поселень завдасть непоправної шкоди сільськогосподарському сектору, призведе до формування зон соціальної незаселеності у сільській місцевості.

Сталий вплив на кількісний і якісний склад селян здійснює його механічний рух. Оскільки основну частину сільських мігрантів становили особи працездатного та демографічно активного віку, міграційні втрати сільського населення історично підірвані і нині продовжують підривати природну основу демовідтворювальних процесів у сільській місцевості.

В соціально-трудовій сфері проблеми зростання безробіття і зайнятості ще більш загострюють складну демографічну ситуацію. У сфері зайнятості дуже низький рівень оплати праці, також зберігається заборгованість по заробітній платі, несприятливі умови праці і недотримання техніки безпеки, ненормований робочий день, невідповідність робочих місць санітарно-гігієнічним нормам, примусові відпустки, відсутність соціальних гарантій. Сільський ринок регіону характеризується підвищеною напруженістю, рівень зареєстрованого безробіття складає 10,5%. Простежується стійкий обернений зв'язок між рівнем освіти і безробіттям: чим вище рівень освіти, тим менше ймовірність безробіття. Але, на фоні високого рівня безробіття у сільської місцевості існує дефіцит кваліфікованих якісних кадрів на різних рівнях соціальної сфери [4].

Підвищення рівня і якості життя сільського населення, з однієї сторони, являється метою, з іншої – необхідною умовою забезпечення сталого розвитку сільських територій. На основі концепції сталого економічного розвитку суспільства виділені критерії оцінки рівня і якості життя сільського населення як індикаторів сталого сільського розвитку депресивних територій. Основними серед них є :

? зростання реальних доходів, скорочення відставання від міських показників;

? скорочення масштабів бідності та соціальних відмінностей, формування груп населення з середніми доходами;

? справедлива оцінка рівня оплати праці, відсутність затримання всіх видів виплат;

? ріст і оптимізація структури споживчих витрат сільських домогосподарств;

? покращення і підйом соціально-психологічного стану, впевненість селян у своєму майбутньому та своїх дітей;

? підвищення якості і рівня доступних для сільських мешканців соціальних послуг, збереження ядра соціальної інфраструктури (заклади освіти, охорони здоров’я і культури);

? зниження девіантних форм поведінки сільських мешканців, які відображають якість життя;

? підвищення привабливості сільського способу життя, збереження його етнічної культури.

Таким чином, основними проблемами сільського розвитку залишаються нестабільні умови і організація праці, низькій рівень побутових умов, нестійке матеріальне забезпечення, неякісні житлові умови, занепад інженерної інфраструктури, що створює передумови для росту міграційного потенціалу сільських мешканців і нестійкого сільського розвитку.

Список використаних джерел:

1. Островский Н.В. Критерии устойчивого развития : муниципальные аспекты / Н.В. Островский // "Урал атомный , Урал промышленный " : IX международный экологический симпозиум . – Екатеринбург : УрО РАН, институт промышленной экологии , 2001 . – С. 110-113.

2. Про Концепцію сталого розвитку населених пунктів: Постанова Верховної Ради

3. Прокопа І.В. Соціальні аспекти розвитку сільських територій / І.В.Прокопа // Економіка АПК. – 2005. – № 11. – С. 48–51.

4. Саблук П.Т. Розвиток сільських територій – запорука відродження аграрної України / П.Т. Саблук // Вісник аграрної науки. – 2006. – № 5. – С. 21-23.

5. України № 1359-XIV від 24.12.1999 р. // Офіційний вісник України. – 2000.– № 1.– С 6.