WEB-ресурс научно-практических конференций

Артьомова А.Д., Малярова С.В.

Інститут підприємництва «Стратегія», м. Жовті Води, Україна

ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Постіндустріальне суспільство можна визначити як суспільство, в економіці якого в результаті науково-технічної революції і істотного зростання доходів населення змістився пріоритет від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, а домінуючим виробничим ресурсом стали інформація і знання. Тобто наукові розробки стають головною рушійною силою економіки. Тому найбільш цінними якостями є рівень освіти, професіоналізм, навчена і креативність працівника [1].

Постіндустріальними країнами називають ті, в яких на сферу послуг доводиться значно більш за половину ВВП. До таких постіндустріальних країн відносили США, країни Євросоюзу, Японію.

Розвиток світового господарства минулого століття відзначено початком таких якісних змін, які переконливо свідчать: альтернативи ринковій економіці немає. Однозначно, що її головна рушійна сила інвестиційно-інноваційний розвиток. Така оцінка ролі інвестиційно-інноваційного розвитку в системі ринкового господарства є загальновизнаною і відповідає практиці функціонування економіки розвинених країн.

Для економічних досліджень усіх напрямків принципово важливим в даний час є виявлення впливу чинників та умов інвестиційно-інноваційного розвитку в контексті всієї системи економічних відносин постіндустріального суспільства.

Світовий розвиток кінця XX — початку XXІ ст. відзначається прискореними темпами економічного зростання кінцевою метою якого є виробництво високоякісних конкурентоспроможних товарів за зменшення затрат, а визначальним фактором — технологічний процес. Суттєвою перепоною на шляху інтеграції України є, насамперед, її недостатній економічний розвиток, слабкий розвиток високотехнологічних та наукоємних виробництв, незначна інвестиційна привабливість [2].

Світова економічна наука виокремлює три основні моделі інноваційного розвитку — "перенесення", "запозичення", "нарощування".

У сучасних умовах постійного технологічного оновлення, штучного обмеження розповсюдження науково-технічної інформації, викрадення і привласнення новітніх наукових розробок, складних і дорогих систем патентування результати інтелектуальної праці опиняються переважно в руках економічно могутніх країн, які мають для цього необхідні ресурси і кошти, активно розробляють нові технології і торгують ними, враховуючи власні інтереси. Названі чинники, стримують прискорення світового науково-технологічного розвитку [4].

Малоймовірним є те, щоб високорозвинені держави створювали собі конкурентів, продаючи ліцензії на виготовлення високоякісної продукції; та й за придбання їх наша держава заплатила значні суми. Отже, варіант перший привів би до повної економічної і технологічної залежності.

Варіант "нарощування" використовують нині Франція, США, Німеччина та інші держави. Він ефективний у таких галузях, як атомна енергетика, космонавтика, авіація тощо, проте на ще не готова до такого варіанту [3].

Найбільш прийнятним для України, що належить до так званої групи країн " наздоганяючої індустріалізації" є варіант "запозичення", який дав би можливість реалізувати імпортозамінну модель економіки закритого типу, в результаті чого можна було б поетапно вирішувати проблему відставання від технологічно розвинених лідерів. Саме ця модель дала змогу провідним європейським країнам досягти високого економічного рівня розвитку.

Для активізації інноваційної діяльності підприємств необхідно здійснювати широкий комплекс заходів, важливе місце серед яких займає виявлення внутрішніх резервів її організації. Одним із них є забезпечення швидкого та якісного виконання кожної зі стадій і етапів інноваційного процесу, які відображають трансферт нововведень у матеріальне виробництво.

Науково-технічні досягнення епохи постіндустріальної економіки є локомотивом світової економіки, а інвестиційно-інноваційний розвиток – його стратегічним чинником.

Інноваційний розвиток є критерієм зрілості ринкових реформ, довіри до світового співтовариства, до економічної політики держави, а отже гарантом швидкого входження до постіндустріального суспільства.

Для швидкого подолання негативного впливу на мікрорівень чинників, зумовлених кризовим станом економіки, необхідно здійснювати державну підтримку таких підприємств, які зорієнтовані на активну інноваційну діяльність, що дасть можливість забезпечити високий перспективний розвиток підприємств усіх базових галузей національної економіки.

Аналіз тенденцій структурних змін економіки свідчить про те, що без інвестицій в народногосподарський комплекс не обійтись. Інвестиції є визначальним чинником розвитку держави. Необхідною умовою виходу з кризи та подальшого економічного зростання є активізація інвестиційно-інноваційної діяльності суб’єктів господарювання. Розвиток економіки неможливий без припливу реального капіталу у виробничу сферу. Інвестиції як чинник економічного зростання створюють умови для розширеного відтворення виступають інструментом реалізації інновацій, служать джерелом підвищення ефективності виробництва та економічного зростання [4].

Список використаних джерел:

1. Семенов А.Г. Стратегічні методи підвищення ефективності виробництва на підприємстві / А.Г.Семенов. – Запоріжжя: ГУ «ЗІДМУ», 2006. – 376 с.

2. Ансофф И. Новая корпоративная стратегия / И. Ансофф . – СПб .: Питер , 1999. – 416 с.

3. Гринев В.В. Инновационный менеджмент / В.В. Гринев . – К.: МАУП, 2000. – 142 с.

4. Федорович Р.В. Моделі, чинники та умови інноваційного розвитку / Р.В. Федорович //Зб. наук. статей «Економічні проблеми інноваційно-структурних перетворень в Україні». – Х.: ХНЕУ, 2005. – 126 с.