WEB-ресурс научно-практических конференций

Єлагіна А.В., к.е.н. Куценко Н.А.

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, м.Луганськ, Україна

ВПЛИВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ НА ІННОВАЦІЙНУ ДІЯЛЬНІСТЬ В УКРАЇНІ

Глобалізація є рушійною силою, під впливом якої відбуваються істотні зміни в управлінні, як на рівні держави, так і на рівні окремих організацій. Під її вплив попадають, як крупні міжнародні компанії, так і підприємства малого і середнього бізнесу. Процеси глобалізації відкривають багато можливостей для розвитку економіки країни, але і одночасно має негативні сторони, аналіз і розрахунок яких є необхідною частиною ефективної розробки і реалізації стратегії будь-якої держави.

Метою даної роботи є розгляд питання впливу світових процесів глобалізації на інноваційну діяльність, що є необхідною передумовою формування стратегічних конкурентних переваг в сучасному бізнесі.

Різні аспекти впливу глобалізаційних процесів на інноваційну діяльність розглядалися в роботах таких вчених: Л.Л. Антонюк, О.Г. Білорус, Д.Г. Лукьяненко , СЮ. Пахомов, A.M. Поручитель, ВЛ. Семіножко і інших [1].

Для об'єктивної оцінки стану інноваційного розвитку України важливе значення має визначення її відносної позиції порівняно з країнами Євросоюзу. Ранжирування європейських країн по даному індикатору представляє цінність в тому відношенні, що він показує наскільки економічне зростання країни визначається інноваціями. Україна по показнику Європейського інноваційного індексу знаходиться в останній з чотирьох груп країн, в групі «наздоганяючи країни», із значенням індексу 0,23. Цю групу складають: Венгрія – 0,24, Росія – 0,23, Україна – 0,23, Латвія – 0,22 Польща – 0,21, Хорватія, Греція – 0,2, Болгарія – 0,19, Румунія – 0,16, Туреччина – 0,08. Порівняно з іншими країнами Євросоюзу, відставання України складає: від «країн-лідерів» – приблизно в 3 рази (Швеція – 0,68), від « стран-послідовників » – в 2 рази (Великобританія – 0,48), від країн «помірні інноватори » – в 1,6 разу (Норвегія – 0,35) [1].

Успіх країни або підприємства в глобалізованій економіці залежить від здатності зайняти свою позицію на ринковому просторі, запропонувати більш конкурентну продукцію, ніж інші учасники ринку. А це можливо лише за умови підтримки високої інновативності національної економіки і окремих підприємств.

Плануючи і реалізовуючи методи по інноваційному розвитку, слід виходити з того непорушного факту, що дієвість і ефективність інноваційної системи залежить не тільки від раціонального пристрою і функціонування її самої, а в ще більшій мірі від зовнішніх по відношенню до неї рамкових умовах, найбільш важливими стратегічними напрямами змін ринкових умов, виходячи з сьогоднішнього стану країни є наступні:

1. Структурна перебудова економіки країни, розвиток інноваційної моделі. Україна зростаючими темпами розпродає свої природні ресурси і використовує свою робочу силу украй неефективно, особливо якщо враховувати, що імпорт в країну складається в основному з дорогої наукоємкої продукції. 2. Консервація застарілої структури виробництва України приводить до значних економічних втрат і неможливості його інноваційний розвиток.

3. Подолання кризової економічної нерівності; Середовище багатьох негативних наслідків зростання економічного дисбалансу населення важливе значення в контексті проблеми, має наступне:

- посилюється еміграція робочої сили, у складі якої домінує

- найбільш активна її частина;

- відбуваються вимивання кваліфікованих кадрів з матеріального виробництва, їх перетік в сферу діяльності, безпосередньо не впливають на науково-технічний прогрес;

- деформується структура підготовки кадрів у бік зменшення частки виробничих професій, фахівців технологічних напрямів діяльності;

- знижується соціальна мотивація по творчій активності населення у сфері інноваційної діяльності.

- 4. Відновлення довіри населення до держави і влади, формування інноваційної культури суспільства [3].

Що стосується змін в самій інноваційній системі, то головними стратегічними напрямами для здійснення необхідних мерів по підвищенню якості її функціонування є наступні: адаптація інноваційної системи України до умов глобалізації і конкуренції, підвищення стійкості до викликів неоліберальної економіки, поліпшення загальних умов для інвестицій в економіку України, створення законодавчих норм, ідентичних для вітчизняних і зарубіжних інвесторів, переорієнтація системи продукування інновацій на ринковий попит споживача.

Таким чином, рішення цих і багатьох інших проблем може бути успішно здійснено, якщо в українській державній практиці буде використаний сучасний досвід в області державної підтримки інноваційного розвитку передових країн, а також ті цінні напрацювання в організації науки і інноваційної діяльності, які були зроблені на початковому етапі становлення України. Частина з цих мерів сьогодні знову боязко повертається в практику державного управління. Потрібно не забувати, що в цій справі потрібні системність, цілеспрямованість і наполегливість.

Список використаних джерел:

1. Економічна теорія: підручник/ В. М. Тарасевич , В. В. Білоцерківець , С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; за ред. В. М. Тарасевича . – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 779с.

2. Липов В. Міжнародна економіка: навч . посіб . / В. Липов . – Х.: ВД "ІНЖЕК", 2005. –406 с.

3. Передрій О. Міжнародні економічні відносини: навч . посіб . / О. Передрій . – К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 273 с.