WEB-ресурс научно-практических конференций

Портна К.Л., Малярова С.В.

Інститут підприємництва «Стратегія», м. Жовті Води, Україна

ПРИНЦИПИ СТАНОВЛЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ КРАЇНИ

Розвиток економіки на інвестиційно-інноваційній базі є одним із основних напрямів перетворення України в сучасну економічно розвинену державу. Дослідження саме у цьому напрямі призвели до формування теорії інвестиційно-інноваційних систем як сукупності взаємопов’язаних організаційних структур, зайнятих виробництвом і подальшою реалізацією наукових знань і технологій, малих, середніх і великих компаній, університетів, лабораторій, технопарків, технополісів, які виступають підсистемами інституцій правового, фінансового та соціального характеру, що забезпечують інноваційні процеси.

Інвестиційно-інноваційний етап розвитку є характерним для постіндустріального суспільства . Інвестиційно-інноваційний процес спрямований на створення нових ринків продуктів, технологій та послуг і реалізується в тісній взаємодії з макроекономічним середовищем. Сутністю інвестиційно-інноваційного процесу є гармонічне поєднання створення, впровадження і експлуатації нової техніки та технологій з інвестиційними механізмами, які забезпечують його реалізацію [1].

Принциповим завданням становлення сучасної національної інноваційної системи є визначення та розвиток так званих «проривних інноваційних проектів» та відповідних інвестиційних пріоритетів. Для України дані питання мають стратегічно важливе значення. Отже, важливою проблемою, що потребує наукового вирішення, є визначення жорстко обмеженого переліку саме тих напрямів інноваційної діяльності, які містять в собі найбільший потенціал проривної інновації, спроможної забезпечити Україні лідерство на певному сегменті світового ринку.

Головними макроекономічними причинами низької ефективності інвестиційно-інноваційної політики в галузях є технологічна відсталість та велика фізична і моральна зношеність основних фондів у промисловості. Збільшення капітальних інвестицій є головним чинником, який може прискорити економічний розвиток країни, і головним завданням органів державного управління, так само, як і суб'єктів економічної діяльності. Базуючись на динаміці темпів розвитку економіки, за нашими розрахунками, для забезпечення сталого розвитку вітчизняної економіки з темпом не нижче 6,5% на рік, інвестиції в основний капітал мають бути на рівні або перевищувати 30% ВВП – тобто обсяги капітальних інвестицій необхідно збільшувати на 50­-80 млрд. грн. щорічно [2].

Важливим негативним макроекономічним фактором є наявність структурних диспропорцій в українській економіці – значна питома вага технологічно застарілих виробництв. Тому для впровадження інвестиційно-інноваційних процесів важливою є підтримка організаційно-економічних заходів, які удосконалюють галузеву та інституціональну структуру економіки в цілому і стимулюють інновації.

Окрім того, існують проблеми захисту інтелектуальної власності, організаційно-економічної слабкості ( нерозвинутості ринку фінансових, маркетингових, консалтингових, аудиторських та інших послуг у сфері інновацій) інфраструктури, яка повинна складатися з венчурних та спільних фондів, інвестиційних фондів та компаній, інформаційних та патентних установ і т.д. Внаслідок малої конкурентності на ринку інновацій склалася низька корпоративна культура інвестиційно-інноваційного розвитку, що проявляється, в першу чергу, в ігноруванні науково-дослідних та конструкторських розробок, орієнтації менеджменту на апробовані технологічні процеси та застарілі схеми виробництва [3].

З точки зору перспективного бачення процесу відтворення більш прийнятним є варіант інновацій, який дозволяє виробництву використовувати можливості нових технологій на значному часовому інтервалі та робить його більш стійким до коливань кон’юнктури ринку. Але це суперечить вимогам швидкої окупності інвестицій.

Інноваційна активність також суттєво відрізняється у галузях національного господарства. Для пожвавлення інноваційної активності необхідно чітко встановити пріоритети подальшого розвитку економіки держави, мобілізувати та націлити інвестиційні ресурси, що надходять до економіки через експортні галузі, на оновлення технологій, розвиток науково-дослідницької бази та подальший розвиток високотехнологічних галузей виробництва, зокрема п’ятого та шостого укладу [4].

Отже, підсумовуючи вище сказане, можна сказати, що Україна має один з найбільших в Європі виробничий комплекс, хоча сучасні технологічні уклади не є в ньому домінуючими. Інвестиційно-інноваційну політику необхідно сконцентрувати на сукупності заходів та механізмів, спрямованих на впровадження технологічних інновацій, створення сучасної структури виробництва, обсяг фінансування науки привести у відповідність до вимог чинного законодавства (не нижче 1,7% від ВВП), що підвищить конкурентоспроможність національної економіки.

Список використаних джерел:

1. Гуменюк О.І. Кластери як організаційна структура інноваційно-інвестиційної моделі розвитку промисловості / О.І. Гуменюк // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – №2. – С. 9-20.

2. Гуменюк О.І. Зарубіжний досвід розвитку промисловості на інноваційно-інвестиційних засадах / О.І. Гуменюк // Науковий журнал “ Менеджер” . Вісник Донецького державного університету управління. – 2009. – №2(40). – С. 45-54.

3. Сокирко Т.О. Концептуальні підходи до вдосконалення системи стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності / Т.О. Сокирко, О.І. Гуменюк // Стратегія ресурсозберігаючого використання аграрно-економічного потенціалу на основі активізації інноваційно-інвестиційної діяльності – об’єктивна передумова інтеграції країни в світове співтовариство: міжн . наук.-практ . конф ., тези доп . – Тернопіль, 2007. – С. 249-250. (Особистий внесок – запропоновано систему пільг при оподаткуванні інновацій).

4. ВергунВ.А. Інститути спільного інвестування в умовах глобалізації світових фінансових ринків. Серія «Міжнародний бізнес»: монографія / В.А.Вергун, О.І. Ступницький , В.М. Коверда , Т.В. Волковинська . – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2009. – 512 с.