WEB-ресурс научно-практических конференций

Товстенюк О.В.

Волинський національний університет імені Лесі Українки, м.Луцьк, Україна

ПІДХОДИ ДО ДІАГНОСТИКИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

Для забезпечення перманентного розвитку підприємствам потрібні ресурси (фінансові, інвестиційні, матеріальні тощо), що зумовлює необхідність формування передумов до їх залучення. Інвестиції є базовим фінансовим ресурсом, який дає змогу фінансувати ґрунтовні перетворення на підприємствах з метою підвищення їхньої конкурентоспроможності. Таким чином, підприємства конкурують між собою і за інвестиційні ресурси на засадах формування власної інвестиційної привабливості. На сьогодні вітчизняним та іноземним інвесторам надзвичайно складно оцінити інвестиційну привабливість підприємств з огляду на доволі різноманітне сутнісне розуміння цієї категорії та численність методик до діагностики. Це зумовлює таку ситуацію, коли кожен інвестор керується власними індикаторами, критеріями та підходами до діагностики інвестиційної привабливості підприємств залежно від встановлених цілей.

Як відомо, усіх інвесторів можна поділити на дві групи: реальні та фінансові. Для реальних інвесторів притаманне вкладення коштів у активи підприємства із середньо- або довгостроковим ризиковим характером, що зумовлює кардинальний вплив на ключові напрями функціонування підприємства. Метою реальних інвесторів є набуття права власності на підприємстві та/або отримання високого прибутку на вкладений капітал на засадах участі в управлінні. Реальні інвестори, вкладаючи кошти у діяльність підприємства, сприяють реалізації його потенціалу та забезпеченню розвитку. Фінансові інвестори ж вкладають кошти у цінні папери підприємства (акції, облігації, векселі). У переважній більшості фінансові інвестори переслідують цілі отримання стабільних прибутків на вкладений капітал у цінні папери і не можуть впливати на управління підприємством. Якщо інвестор вкладає кошти у акції, то його цікавлять дивіденди та зростання ринкової вартості акцій; якщо ж він вкладає кошти у боргові цінні папери (облігації, векселі), то його цікавлять обсяг відсотків та заставне майно. Якщо ж інвестор націлений на придбання блокуючого або контрольного пакету акцій підприємства, то він перетворюються із фінансового на реального, оскільки набуває повноважень участі в управлінні підприємством та може впливати на усі сфери його функціонування.

Отже, інвестиційну привабливість підприємства виникає необхідність розглядати з точки зору характеристик та цілей інвесторів. Зокрема, з точки зору реального інвестора інвестиційна привабливість підприємства – це комплексна характеристика підприємства, яка відображає його виробничі, технологічні, кадрові, управлінські, фінансово-економічні, товарні та інші параметри, що створюють підстави для задоволення інтересів та потреб інвесторів в межах набуття ними права власності на підприємстві та/або отримання високого прибутку на вкладений капітал на засадах участі в управлінні. З точки зору фінансового інвестора інвестиційна привабливість підприємства – це комплексна характеристика підприємства, яка відображає економічні вигоди та ризики вкладання інвестором кошти у цінні папери підприємства.

Таким чином, підходи до діагностики інвестиційної привабливості підприємств суттєво відрізнятимуться залежно від цілей інвестора. Зокрема, для реального інвестора важливо здійснити комплексну діагностику усіх істотних сфер функціонування з метою виявлення доцільності вкладання коштів саме у це підприємства. Фактично реальний інвестор повинен оцінити сучасний стан функціонування підприємства, а також його наявний та перспективний потенціал під впливом інвестиційних вливань. У цьому контексті значимими для оцінювання є такі сфери: фінансово-економічна, виробнича, техніко-технологічна, майнова, товарна, маркетингова, кадрова, управлінська, правова. Варто зауважити, що науковцями на сьогодні розроблено чимало методик комплексної діагностики інвестиційної привабливості підприємства, але вони характеризуються низкою недоліків, а саме: орієнтуванням на якісне (експертне) оцінювання, яке завжди характеризується суб’єктивністю; використанням великої кількості індикаторів (понад 100), що надалі унеможливлює узагальнення результатів діагностики; розрахунок інтегральних показників інвестиційної привабливості, яким не надається інтерпретаційна характеристика. Переважна більшість вказаних недоліків характерні і для «Методики інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій», яка затверджена Наказом Агентства з питань запобігання банкрутства підприємств та організацій №22 від 23.02.1998 р.

Для фінансових інвесторів інвестиційна привабливість підприємства ототожнюється із економічною доцільністю вкладання коштів у цінні папери цього підприємства. Якщо йдеться про акціонерне товариство, то фінансовий інвестор відстежує такі характеристики акцій підприємства: ринкову та балансову вартість, дивіденди, які припадають на акцію, тенденції зростання ринкової вартості, порівняння прибутковості акцій та депозитних ставок у банках. Якщо ж інвестор вкладає кошти у боргові цінні папери, наприклад, у облігації, то його цікавитимуть фіксований відсоток за облігаціями, порівняння цього відсотку із депозитними ставками банків, наявність застави під облігаційний випуск, можливість конвертації облігацій у акції підприємства тощо. Для фінансового інвестора ключовим є діагностика фінансово-економічного стану підприємства, який відображає результати його функціонування.

На сучасному етапі існує доволі значна кількість методик діагностики інвестиційної привабливості підприємства, які ґрунтуються на оцінюванні лише окремих сфер (земельно-майнових комплексів, продукції, виробничої сфери тощо) залежно від цілей інвесторів. При цьому інвестиційна привабливість підприємства розглядається у контексті зацікавлення інвестора у заволодінні певними активами підприємства у своїх цілях (з метою перепродажу, здавання в оренду тощо), що суперечить економічному змісту цієї категорії.