WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Ніколайчук М.В.

Хмельницький національний університет, Україна

ТРАНСФОРМАЦІЯ ВЛАСНОСТІ В СИСТЕМІ РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ

Становлення людського капіталу визначає механізми конкуренції на етапі формування інформаційного суспільства та становлення економіки знань. Закріплення ефектів від розвитку людського капіталу стає можливим лише за умов юридичного захисту прав власності на результати його експлуатації.

Проблема закріплення інтелектуальної власності полягає у закріпленні якісних характеристик людського капіталу в ході відчуження активу від його носія, зокрема в межах проблем організації праці, та ймовірних заходів викликаних необхідністю підвищення ефективності застосування та нагромадження людського капіталу.

За зміни суспільних формацій, що відстежуються на сучасному етапі розвитку України, ключові відмінності фіксуються у домінантних факторах відтворення матеріальних благ, і закріпленні ключової ролі людини як носія вмінь, знань, досвіду та фізіологічних можливостей – людського капіталу.

Раціональність трансформаційних процесів визначається здатністю наявної нормативно-правової бази закріпити відносини правовласності , і подальшою трансформацією приватної власності та дезінтеграцією її функцій. Системоутворююча роль останніх визначає:

-спосіб поєднання та конвертації людського капіталу, факторів та засобів виробництва;

-соціальну структуру спільноти, інституційну систему, економічний та господарський механізм;

-особливості розподілу людського капіталу, сформованих ним ефектів та вироблених продуктів;

-цілі діяльності, зміст та механізм управління економічними процесами.

В ході розгляду економічної та юридичної площин власності, слід констатувати важливість закріплення та формалізації комплексу господарських відносин з приводу присвоєння засобів виробництва та способів поєднання людського капіталу з засобами виробництва.

Принципове питання стосується відмінних рис між реалізацією людського капіталу як особистого чи бізнесового ресурсу та індустріальними ресурсами і продуктами. Попри схожість та переконання серед науковців доцільності застосування до людського капіталу, аналогічно як до будь-якого іншого ресурсу процедури купівлі-продажу, в ході якої відбувається перехід права власності, відмінності в експлуатації ресурсів інформаційного суспільства та економіки знань відмічені вже на етапі зародження першої. Наприклад, звертає на себе увагу право власності на інформаційні ресурси. Їх специфіку визначає споживче використання інформації як продукту. На відміну від продуктів індустріального періоду, інформація при реалізації не відчужується від власника. Власник лише відмовляється від монопольного використання основних продуктів інформаційного суспільства. Разом з тим, у нього існує можливість повторного продажу того ж продукту, за якого не відбувається відчуження капіталу від його носія.

Попередньо слід передбачити дезінтеграцію та відсутність відчуження людського капіталу на етапі формування економіки знань, де проявляється формаційна функція – вплив юридично внормованих форм власності на розвиток суспільних формацій, економічного механізму, господарського механізму суб'єктів господарювання та відтворення знань, вмінь і міжособистих відносин людини. Ключовим моментом в аналізованому питанні слід вважати купівлю-продаж – перехід права власності на людський капітал, що відбувається через його привласнення і відчуження.

Найскладнішими у відносинах власності є взаємодія на основі привласнення, яке розглядається в якості економічного процесу, способу перетворення предметів, явищ природи і суспільних відносин, їх корисних властивостей та ефектів використання та відчуження, що розглядається в якості процесу перетворення діяльності та здібностей людини на самостійну силу, уречевлення результатів праці з перетворенням власності суб'єкта на об'єкт економічних відносин [1, с. 72].

На основі приведених акцентів слід пам'ятати, що основоположним елементом соціально-економічного та господарського застосування права власності на людський капітал виступає привласнення, що здійснюється на основі відносин володіння, розпорядження та користування.

Традиційно категорія володіння визначає приналежність предмета чи об'єкта власності суб'єкту соціально-економічних чи господарських відносин. Суб'єкт володіння може розпоряджатись об'єктом самостійно, що на практиці на рівні особи спостерігається в роботі фрілансерів , а на рівні суб'єкта господарювання – використанні знань працівників отриманих в ході перепідготовки за рахунок, чи на базі суб'єкта господарювання. Поряд з власним, суб’єкт володіння може передати право на розпорядження іншому суб’єкту соціально-економічних чи господарських відносин, що реалізується в праві прийняття управлінських рішень з застосування і реалізації об’єкта [1, с.86]. Користування реалізується у власному чи делегованому праві використання властивостей об'єкта та отриманих за його допомогою благ. В даному випадку об'єкт ототожнюється з людським капіталом, суб'єктом володіння виступає особа – носій людського капіталу, розпорядником та користувачем може бути як носій, так і суб'єкти господарських відносин.

Держава, як суб'єкт формування, відтворення та використання виступає учасником процесу. Разом з тим, переходу права власності для держави не відбувається, через що будучи джерелом нормативно-правової база управління людським капіталом вона не вступає у відносини привласнення / відчуження. І не вступаючи у вказані відносини користується властивостями людського капіталу, серед яких формування на основі мультиплікативних ефектів масштабів економіки, забезпечення та відтворення конкурентних переваг в ході боротьби на світових інвестиційних та інноваційних ринках.

З рештою, слід констатувати, що еволюціонували не лише правові відносини засновані на основних формах власності, а й похідні від них економічні інструменти. Останні очевидно і відображають всю складність управління людським капіталом, його формування, відтворення та використання за розвитку інформаційного суспільства та зародження економіки знань.

Людський капітал, на відміну від більшості господарських факторів має складну процедуру застосування, як з точки зору рівнів управління, так і з точки зору ефектоутворюючого механізму.

В межах існуючої практики рівні формування віддачі людського капіталу діляться на традиційну працю за наймом, що передбачає укладання трудової угоди, договору найму контракту, в межах яких наявний людський потенціал особи реалізується в межах стратегій, планів, управлінських дій та технологічних процесів суб’єкта господарювання. Купівля-продаж людського капіталу відбувається на етапі укладання договору найму, де суб’єкт господарювання здобуває право розпорядження та використання людського потенціалу працівника. Відповідно, сучасна законодавча база формується на основі Кодексу законів про працю, законів про оплату праці, колективні договори, охорону праці тощо. Тобто суб'єкт господарювання купує право на використання людського потенціалу, частина якого в межах застосовуваних знань, вмінь та здібностей конвертується у людський капітал. В той же час, особа-носій людського капіталу отримує право на отримання ресурсів відтворення людського потенціалу.

На відміну від праці за наймом, особиста зайнятість, підприємництво та винахідництво не передбачає реалізацією людського капіталу. Останній знаходить втілення у формі трансформації в результати та продукти інтелектуальної праці, в переважній більшості здатній до тиражування в необмеженій кількості. В силу особливостей створення інтелектуальної власності необмежене тиражування без збереження права власності демотивує носія людського капіталу. Як наслідок, зникають передумови трансформації людського потенціалу в людський капітал та опосередковано формування і відтворення людського потенціалу.

На практиці, проблема недотримання прав власності чітко простежується на прикладі нарікань на піратський копірайт та ігнорування авторського права, що традиційно висловлюється США до Китаю, РФ, України та деяких інших країн [1, с. 126-127]. Очевидно, що суми втрат від порушення авторського права з огляду на масштаби економіки США залишаються мізерною. Водночас висловлене переконання про демотиваційну роль піратського копірайту демонструє значення законодавчого забезпечення права власності для еволюції економіки знань, формування інституційної системи формування, відтворення та використання людського капіталу.

Таким чином, нагальною вимогою на сучасному етапі економічного розвитку виступає формування нормативно-правової бази, що забезпечує спрямування відносин у сфері людського капіталу в русло формування інституційної системи економіки знань, забезпечення конкурентоспроможності та ефективного перетворення людського потенціалу в капітал.

Прикладом, що широко застосовується в наявній практиці переходу права власності на результати інтелектуальної праці слід вважати продаж ліцензій, що реалізується через комерційну передачу права на управління та використання інтелектуальної власності. Формою реалізації результатів застосування титулів промислової власності, серед яких: людського капіталу в таких випадках виступає продаж патентів на винаходи, свідоцтв на корисні моделі, патентів на промислові зв'язки, свідоцтв на товарні знаки; ноу-хау: комерційних, технологічних, технічних, фінансових, організаційних, біотехнологічних; авторських прав: на наукові публікації, мистецькі твори, зразки, програмне забезпечення [2, с. 34].

Носій людського капіталу в результаті застосування приведеної нормативно-правової бази отримує інвестиційні ресурси формування та фінансові ресурси відтворення людського потенціалу, у формі паушального платежу та роялті.

Список використаних джерел:

1. Суханов Е.А. Право собственности и другие вещественніе права в России / У. Маттеи , Е.А. Суханов // Основні положення права власності. – М.: Юристь , 2002. – 384 с.

2. Галіахметов І. Концептуальні положення про підприємство в умовах розвитку цивільного права / І. Галіахметов // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 9. – С.32–36.