WEB-ресурс научно-практических конференций

Зозулевич А.Р.

Національний університет водного господарства та природокористування, Україна

ПЕРСПЕКТИВИ МОЛОДІЖНОГО ВОЛОНТЕРСТВА В УКРАЇНІ

Сьогодні в силу тривалої економічної та політичної нестабільності в нашій державі усталеною видається соціальна напруга в суспільстві. Численні прошарки населення перебувають поза межами забезпечення визначених державою необхідних соціальних стандартів. Разом із відмовою громади від патерналістських очікувань стосовно владних структур, в суспільстві назріло розуміння того, що більш повноцінну й ефективну соціальну допомогу може забезпечити лише недержавний сектор, основою якого є благодійництво.

Раціонально організована благодійна допомога повинна опосередковуватись спеціальними доброчинними інститутами, котрими, в першу чергу, є благодійні організації. Для більш ефективного виконання поставлених цілей добродійні інститути повинні заручитись підтримкою суспільства. Особливо дієвим та активним проявом такої підтримки є волонтерство – діяльність людей, які свідомо і добровільно витрачають власний час та сили на суспільно-корисні справи, що не приносять їм матеріальної вигоди [1]. Попри те, що робота добровольців забезпечує реалізацію множини завдань у сфері соціальної політики та не обмежена будь-якими соціально-демографічними цензами, на місцевому рівні вона не набула необхідних масштабів, хоча і є такою, що дозволяє говорити про неї як про соціальне явище та як про важливу складову суспільно-корисної діяльності. Саме тому виникає необхідність розробки обґрунтованої, загальної, комплексної системи мотивування волонтерства.

З метою встановлення основних мотивів, якими керуються потенційні волонтери, розроблено анкету та проведено соціологічне опитування серед різних верств населення м.Рівне, найактивнішою групою з-поміж яких виявились особи віком від 18 до 35 років, що і стало передумовою зосередження уваги на формуванні системи залучення до волонтерства саме молоді. Отримані результати свідчать про низький рівень довіри та соціальної активності серед молоді міста. Лише 29% респондентів долучались до волонтерства, тоді як 71% опитаних ніколи не надавали допомоги на добровільних засадах.

Система запропонованих стимулів, що спонукають долучитись до волонтерства, отримала наступну оцінку серед молоді: попри суспільну недовіру, основним мотивом для респондентів стало бажання особисто допомогти іншим (42,9%); перспектива працевлаштування (в разі надання волонтерству офіційного статусу зайнятості) є пріоритетним мотивом для 31,6 % опитаних; однією з ключових спонук респонденти визначили можливість отримання досвіду роботи в колективі (23,7%); також зацікавила опитаних можливість зарахування періоду волонтерства до трудового стажу (22,8%). Варто відмітити, що пропозицію можливості отримання матеріальної винагороди молодь не вбачає основним мотивом (13,2%).

Респонденти також визначили пріоритетні види робіт, які спромоглися б виконувати у якості добровольців: розповсюдження інформації (34,2%) та організація дозвілля бенефіціарів (34,2%). Натомість, на виконання робіт фізичного характеру, які є більш необхіднішими для знедолених верств населення, погодились одиниці (5,3%).

Загальні результати дозволяють сформувати комплексну систему стимулів щодо залучення молоді до благодійництва. Першочергово необхідним є проведення пропагандистських кампаній щодо популяризації волонтерства, до яких варто залучати існуючих добровольців та студентське самоврядування, що підтверджують результати анкетування. Також слід ввести навчальний курсу в закладах освіти різного рівня акредитації, так як інформованість суспільства в галузі волонтерства є недостатньою. Не завадила б також організація тренінгової діяльності, оскільки часто волонтерський рух організовується ентузіастами, котрі не спроможні ефективно координувати добровольців.

Потребує впровадження формалізація трудових відносин у сфері волонтерства, що забезпечить добровольцям офіційний статус фахівця соціальної діяльності, а відповідно і трудовий стаж. Страхове та соціальне забезпечення в такому випадку можна гарантувати шляхом сплати страхових внесків за рахунок організації, що залучає волонтера, або закладати статтю на подібні витрати до місцевого бюджету. Також можна розглядати пропозицію добровільної сплати волонтерами за власний кошт внесків до фондів соціального страхування, що в умовах сучасної економіки є найбільш адекватним варіантом.

Однозначно слід впровадити налагоджену систему обліку добровольців та розробити єдину форму звітності у сфері волонтерства на основі кількісних показників та якісних характеристик діяльності. Це забезпечить усвідомлення вагомості й корисності проведеної роботи кожного окремого волонтера.

Доречно ввести також податкові пільги для фізичних та юридичних осіб, що підтримують волонтерські ініціативи. Відтак можливим передбачаємо скорочення суми податку з доходів фізичних осіб, котрі у звітному періоді вторинним місцем роботи обрали волонтерство. Для юридичних осіб пропонуємо можливе скорочення суми податкових стягнень у випадку зарахування до робочого часу годин волонтерства їх працівників.

Основою запропонованих механізмів мотивації молоді до благодійництва, зокрема волонтерства, є свідомі бажання громади, виявлені шляхом проведеної дослідної роботи. А отже їх практичне впровадження забезпечить розвиток волонтерського руху. Однак, для реалізації вище зазначених пропозицій необхідною є державна підтримка, за якої доброчинна сфера спроможна полегшити навантаження державного і місцевих бюджетів щодо фінансування соціальної сфери, забезпечити підтримку особам, які цього потребують, а також активізувати громадське життя на регіональному рівні та в суспільстві в цілому.

Список використаних джерел:

1. Сайт Міжнародної Асоціації волонтерських ініціатив [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.iave.org