WEB-ресурс научно-практических конференций

Кучер Р.В.

Буковинський державний фінансово-економічний університет, м.Чернівці,Україна

ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯ ЛІКВІДНИХ ЗАСОБІВ ЯК ЗАСІБ ДЛЯ ЗМЕНШЕННЯ РИЗИКІВ

Ліквідність банку – це його здатність швидко і в повному обсязі задовольняти невідкладні потреби у грошових коштах на певний момент, не зазнавши при цьому значних фінансових втрат.

Ліквідність тісно пов’язана (а іноді і змішується) з поняттям платоспроможності, яке тлумачиться як здатність банку своєчасно і в повному обсязі відповідати за своїми зобов’язаннями. Ліквідність банку значною мірою визначає його платоспроможність, яка залежить і від ряду інших чинників, таких, як розмір капіталу, спеціалізація та диверсифікація банківських послуг, загальний рівень ризикованості діяльності, співвідношення власних і залучених коштів.

Сутність проблеми ліквідності полягає в тому, що попит на ліквідні засоби рідко дорівнює їх пропозиції в будь-який момент часу, тому банк постійно має справу або з дефіцитом ліквідних коштів, або з їх надлишком. Дефіцит ліквідних засобів призводить до порушення нормативних вимог центральних банків, штрафних санкцій і – що найнебезпечніше для банку – до втрати депозитів [3].

Надмірна ліквідність породжує дилему «ліквідність – прибутковість», адже найбільш ліквідні активи не генерують доходів. Якщо фактична ліквідність значно перевищує необхідний рівень або встановлені нормативи, то діяльність банку негативно оцінюється акціонерами з погляду не повністю використаних можливостей для отримання прибутку.

Імовірність настання ситуації невідповідності між попитом і пропозицією ліквідних коштів називають ризиком незбалансованої ліквідності. Очевидно, що ризик ліквідності майже завжди супроводжує банківську діяльність.

З огляду на винятково важливу роль ліквідності в життєдіяльності банку та при підтримці рівноваги банківської системи у цілому в багатьох країнах органами банківського нагляду та законодавством передбачено встановлення норм ліквідності. Банки зобов’язані підтримувати показники ліквідності не нижчими від певного рівня (нор­ми), що визначається з урахуванням нагромадженого досвіду та конкретних економічних умов у країні. В Україні регулюючу роль у банківській сфері, зокрема нормативи ліквідності тощо, встановлює НБУ.

У світовій практиці керівництво банків постійно приділяє велику увагу питанням ліквідності, проте дотепер немає доступної і повсюдно прийнятної формули для визначення потреб банку в ліквідних коштах.

Мета дослідження цієї теми мотивується тим, що у даний час на рівень банківських вкладів впливають багато економічних чинників, що роблять планування ліквідності вкрай необхідним. Якби можна було цілком точно передбачити зміни суми внесків і попиту на позички й інвестиції, то проблема визначення необхідних ліквідних засобів значно спростилася б. Незважаючи на складність завдання, банки повинні намагатися прогнозувати об'єм внесків і кредитів [1].

Великі банки здійснюють прогнозування двома основними методами. Один із них припускає аналіз потреб у кредиті й очікуваному рівні внесків кожного з головних клієнтів. Цим методом звичайно користуються службовці відділу з оцінки кредитоспроможності: кожний готує прогноз по своїй групі рахунків. Відповідальність за координацію і зведення цих прогнозів несуть економічний відділ, відділ контролера, відділ скарбника або спеціальної групи працівників, відповідальних за планування [3].

Інший метод підрахунку обсягу позичок і внесків – прогнозування джерел і використання сукупних інвестиційних фондів країни. Розрахунки робляться для приватного і державного секторів економіки з використанням, як правило, економетричних методів прогнозування. Оцінка потреб приватного сектора порівнюється з оцінкою надходження коштів. Тоді загальну потребу в банківських кредитах можна визначити як різницю між потребами в коштах і їхніх надходженнях, так що конкретний банк може підрахувати частку на ринку кредиту. Цей метод використовується головним чином великими банками, оскільки невеличкі банки звичайно не мають у своєму розпорядженні кваліфікованого персоналу для здійснення настільки складних розрахунків.

Прогнозуючи рівень внесків і позичок, ці банки покладаються в основному на свій минулий досвід. Масштаби можливих коливань у рівні внесків і кредитів часто можуть підказати графіки і таблиці середньомісячних даних за декілька років або за період економічного циклу [2].

На мою думку, якщо банк у своєму розпорядженні має достатню ліквідність для задоволення попиту на кредит, він може з вигодою використовувати високий позичковий відсоток і збільшити тим самим свій прибуток. Якщо ж ліквідних коштів мало, банк змушений буде або відмовитися від надання кредитів, що обіцяли високий прибуток, або ж реалізувати менш ліквідні цінні папери із втратою на курсі, щоб покрити попит на кредит з боку своїх клієнтів.

Таким чином, очевидно, що на рівень банківської ліквідності впливають багато економічних і інших чинників, у зв'язку з чим питання розрахунків, планування і управління стають найважливішими напрямками в діяльності комерційних банків.

На підставі цих чинників, що формують політику, стратегію і повсякденну діяльність комерційних банків, історично зароджувалася, розвивалася й удосконалювалася теорія і практика управління банківською ліквідністю.

Можна зробити висновок, що проблема ліквідності українських банків постійно поставатиме перед ними і, як наслідок, банки для отримання доходу мають якомога більше приділяти увагу даній проблемі, мається на увазі, що банки завжди повинні відповідати нормативам ліквідності, які встановлює НБУ.

Список використаних джерел:

1. Герасимович А.М.Аналіз банківської діяльності: підручник / А.М.Герасимович та ін.; за ред. А.М.Герасимовича. – К.: КНЕУ, 2005. – 599с.

2. Синки Дж., мл. Управление финансами в коммерческих банках: пер. с англ. 4-го перераб. изд.; под ред. Р.Я.Левиты, Б.С.Пинкерса / Дж. Синки, мл. – М.: Catallaxy, 2004. – 820 c.

3. Примостка Л.О. Аналіз банківської діяльності: сучасні концепції, методи та моделі : монографія / Л.О. Примостка. – КНЕУ, 2009. – 316с.