WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. КучинС.П., Коротка М.Л.

Харківський інститут фінансів УДУФМТ, Україна

ПЕРСПЕКТИВИ СТВОРЕННЯ БАНКУ РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

В сучасний умовах розвитку світової економіки у багатьох країнах світу провідної ролі набули державні банки розвитку. Виникнення таких банків було пов’язано з необхідністю залучення великих обсягів капіталу для здійснення інвестицій у національну економіку, а головною метою їх створення було вирішення проблем нагромадження капіталу [1]. Нині ця проблема є особливо актуальною для України, світова фінансова криза викликала поглиблення диспропорцій в українській економіці, яка збільшує ризики, зокрема щодо вчасного обслуговування зовнішніх боргових зобов’язань. На нашу думку, нині в Україні гостро постає необхідність створення державного банку розвитку.

В економічній теорії існує два підходи щодо питання державної частки на банківському ринку. В роботах В.Меггінсона, М.Ширлі та Д.Кларка [2] звертається увага, на те, що державні банки не спроможні фінансувати ефективні проекти. Згідно з підходом який запропонував Дж.М.Кейнс [3] і його послідовники, активна участь держави в банківському секторі є важливою для фінансування пріоритетних масштабних інвестиційних проектів.

У сучасній економіці банки все частіше виконують функції операторів на фондових і валютних ринках. Основна функція банків – кредитування – значно витісняється фінансовими операціями спекулятивного характеру. Швидке переміщення величезних мас капіталу може мати деструктивні наслідки для економіки внаслідок втечі іноземних і національних капіталів у гонитві за кращими умовами використання.

Водночас у світі особливого значення набувають банки сприяння розвитку, які створюють основи для зростання національної економіки, спрямовуючи ресурси на фінансування експортоорієнтованих і високотехнологічних виробництв. Важливу роль банки розвитку відіграють в економіках Німеччини, США, Японії, Китаю, Індії, Бразилії, Хорватії, Росії, Білорусії. У багатьох країнах світу інститути розвитку відігравали провідну роль у становленні базових галузей промисловості, сільського господарства, виробничої інфраструктури шляхом фінансування проектів, надання кредитів та їх страхування. Фундаментальним чинником забезпечення активної ролі банків розвитку у реалізації економічної політики є рівень їх капіталу. Так, акціонерний капітал таких національних банків розвитку, як Внєшекономбанк (РФ), який працює з 2007р., становить близько 2 млрд. євро, KfM (Німеччина) – 3,7 млрд. євро, BNDES (Бразилія) – 4,5 млрд. євро, Китайського банку розвитку – 6 млрд. дол. США. Для порівняння, капітал ВАТ «Український банк реконструкції та розвитку», на 1 січня 2010 р. дорівнював 6,83 млн. євро [4]. Безумовно, що за такого рівня капіталу реалізація економічної політики і фінансування пріоритетних галузей економіки є неможливою. Негативні процеси, що нині мають місце бути у фінансовій сфері України, тісно взаємопов’язані між собою і підсилюють одне одного. Так, на 1 січня 2010 р. валовий зовнішній борг України вже перевищував 103 млрд. дол. США [4] і у 2011 р. продовжив зростати. Суттєве зростання державного боргу породжує ризики гіперінфляції, дестабілізації платіжного балансу.

Таким чином, в Україні постала необхідність у створенні державного банку розвитку, який має відповідати таким принципам: прозора структура управління; адекватний рівень капіталу; політична нейтральність. Банк має виконувати такі функції: довгострокове кредитування за низькою відсотковою ставкою інвестиційних проектів у реальному секторі економіки; здійснення жорсткого контролю за цільовим використанням наданих позик; кредитування експортних операцій з метою стимулювання експорту національних виробників; прийняття дольової участі у створенні та діяльності господарських суб’єктів, здійснення лізингових операцій; проведення консультаційно-інформаційної діяльності.

На нашу думку, фінансування проектів банком розвитку можна поділити на два напрямки. На даний момент в Україні є ряд компаній з розвинутими функціями довгострокового стратегічного планування, які добре орієнтуються у світових тенденціях на певному сегменті ринку і розробляють власні проекти, але інколи не можуть їх реалізувати. Таким чином, перший напрям полягає у видачі кредитів на засадах приватно-державного партнерства (фінансування Банком розвитку до 50% вартості проекту). В цьому випадку слід враховувати: умови підтвердження окупності проектів, заставу, кредитну історію, репутацію підприємства; акцент треба робити на фінансуванні проектів у галузях, що зайняті зовнішньоекономічною діяльністю. Другий напрям полягає у фінансуванні проектів, що відносяться до високотехнологічних проектів, та проектів соціальної інфраструктури, тобто тих складових, без яких ефективне функціонування економіки не можливе. Перевагу у фінансуванні, на нашу думку, необхідно надавити галузям, що впроваджують сучасні нові методи, техніку та технологію виробництва.

Отже, можна зробити висновок, що фінансування інвестицій в основний капітал має ґрунтуватися на процесах мобілізації внутрішніх заощаджень і їх продуктивного використання. Зменшення державної частки на банківському ринку, у свою чергу, може призвести до обмеження впливу держави на фінансування пріоритетних напрямків економіки та створити дисбаланс між національним та іноземним капіталом.

Функціонування добре капіталізованого державного банку розвитку, який направляє свої ресурси у важливі галузі економіки, створить додаткову складову в забезпеченні стабільності не лише банківського сектору, але й економіки в цілому.

Список використаних джерел:

1. Приватизация государственных банков в условиях переходной экономики [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbrb.by/bv/narch/432/5.pdf

2. КларкД. Емпіричні дослідження приватизації банку: короткий огляд / Д.Кларк, М.Ширлі, Р.Кул // Конференція Всесвітнього банку по приватизації банків в країнах низького та середнього доходу [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.isnie.org

3. КейнсДж.М. Трактат про грошову реформу. Загальна теорія зайнятості, процента та грошей : Реферат-дайджест / Дж.М.Кейнс. – К. Асоціація українських банків, 1999. – 189с.

4. Валовий зовнішній борг України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bank.gov.ua