WEB-ресурс научно-практических конференций

Мацера С.М.

Вінницький кооперативний інститут, Україна

ДИВІДЕНДНА ПОЛІТИКА ЯК ЗАПОРУКА ПОЗИТИВНОГО КОРПОРАТИВНОГО ІМІДЖУ ПІДПРИЄМСТВА

Одним із важливих чинників, який відображає ефективність використання акціонерного капіталу компаній є виплата дивідендів.

Формування ефективної дивідендної політики підприємства передбачає визначення такого розміру дивідендних виплат, який при задоволенні прав акціонерів на частину прибутку АТ забезпечить наявність достатнього обсягу інвестиційних ресурсів як внутрішніх, так і зовнішніх, не порушить фінансового стану підприємства та сприятиме ефективній взаємодії учасників корпоративних відносин.

З метою забезпечення ефективної реалізації фінансових рішень у коротко- та довгостроковому періодах дивідендну політику необхідно розглядати як найважливішу частину довгострокової фінансової стратегії підприємства. Основною метою розробки дивідендної політики є встановлення оптимального співвідношення між поточним споживанням прибутку власниками і майбутнім його ростом, який максимізує ринкову вартість підприємства та забезпечує його стратегічний розвиток [1] .

Ефективною вважається така дивідендна політика, за якої забезпечується мінімізація конфлікту між акціонерами, керівництвом і кредиторами та має місце зростання ринкової ціни акцій компанії. Основними етапами розробки та реалізації дивідендної політики, на нашу думку, можуть бути:

1) встановлення пріоритетних напрямів розвитку АТ, визначення місця і ролі дивідендної політики у реалізації фінансової стратегії компанії;

2) вибір типу дивідендної політики враховуючи напрацьовані практикою три підходи: консервативний, поміркований та агресивний;

3) розробка методики виплати дивідендів на основі існуючих або нових науково-методичних підходів;

4) визначення принципів і підходів у розподілі чистого прибутку відповідно до вибраного типу дивідендної політики та методики дивідендних виплат;

5) розрахунок коефіцієнта «дивіденд на одну звичайну акцію»;

6) реалізація прийнятої дивідендної політики та оцінка її ефективності.

Варто зауважити, що на вибір та реалізацію дивідендної політики значною мірою впливають:

- стадія життєвого циклу підприємства, оскільки на ранніх етапах розвитку АТ змушене більшу частину коштів спрямовувати в майбутні інвестиційні проекти;

- кон’юнктурний цикл товарного ринку, адже в періоди підйому кон’юнктури зростає значення капіталізації прибутку та скорочуються можливості дивідендних витрат;

- потреба в реалізації нових інвестиційних проектів, що дозволить у майбутньому збільшити розмір дивідендів;

- ступінь готовності планових інвестиційних рішень, бо при сприятливій кон’юнктурі ринку для їх здійснення потрібна значна концентрація власних фінансових ресурсів [5] .

На жаль, вітчизняна практика беззаперечно доводить, що питання виплати дивідендів акціонерними товариствами в Україні і надалі залишаються поза увагою вищого керівництва компаній. Даному питанню приділяється увага лише у кількох випадках: під час прийняття державного бюджету, коли формується його дохідна частина і дивіденди підприємств державного сектора розглядаються як певний резерв; у процесі обговорення результатів діяльності Фонду державного майна України, який безпосередньо відповідає за надходження дивідендів; якщо виплата дивідендів призвела до чергового корпоративного конфлікту [4] .

В Україні сьогодні переважає тенденція до невиплати дивідендів взагалі або їх виплати за залишковим принципом. Переважна більшість вітчизняних акціонерних компаній взагалі не розробляють стратегії реалізації дивідендної політики, що зумовлено, насамперед, збитковою або низькорентабельною діяльністю та вимушеністю направляти значну частину чистого прибутку на поповнення оборотних коштів, розширення виробництва та ін.

«Залишковий підхід» у дивідендній політиці підтверджується такими статистичними даними: дивіденди виплачують 5-10% вітчизняних підприємств, а на постійній основі – ще менше. Останні три роки, на нашу думку, могли стати визначальними з точки зору зміни пріоритетів проведеної дивідендної політики вітчизняними підприємствами. Насамперед це пов’язано з прийняттям довгоочікуваного Закону України «Про акціонерні товариства», в якому дещо змінено регуляторні підходи до виплати дивідендів. З огляду на це, варто зазначити, що за підсумками 2010 року акціонерні товариства сплатили дивіденди на загальну суму 175,76 млрд. грн., що порівняно з 2009 роком більше на 175,06 млрд. грн. [3].

У періоди стабільної економічної ситуації інвестори віддають перевагу підприємствам, що сплачують дивіденди. Це свідчить про їх високу корпоративну культуру, прозорість роботи та відповідність доходів власників результатам діяльності АТ. Проте, в періоди економічного росту виплата дивідендів може бути розцінена негативно, оскільки дивідендні виплати сприйматимуться як проїдання інвестицій, що могли б бути вкладені в проекти з високою дохідністю. В будь-якому разі рішення про виплату дивідендів не повинно загрожувати економічній безпеці підприємства [1].

Цікаво порівняти підходи до дивідендних виплат у кризовий період в Україні з тими, до яких вдаються закордонні менеджери. Як відомо, жодні теоретичні концепції не дають однозначних рекомендацій щодо дивідендної політики взагалі та дивідендних виплат у періоди падіння фондових індексів. Так, існує теорія, відповідно до якої в періоди кризи доцільно виплачувати дивіденди, оскільки це сприятиме припиненню падіння цін акцій та паніки серед інвесторів на вторинному ринку, однак, з іншого боку, виплата дивідендів у період кризи скорочує і без того обмежені фінансові ресурси компаній. Тому, фінансовим менеджерам слід вибирати оптимальні варіанти розвитку подій [8].

У цілому і на розвинутих фондових ринках виплата дивідендів відбувається не так часто. За різними оцінками, у США на регулярній основі виплачує дивіденди приблизно кожна четверта корпорація. При цьому вагомим чинником, що впливає на кількісні параметри таких виплат, є структура акціонерної власності з домінуванням у ній дрібних акціонерів.

Із прийняттям нового Закону України «Про акціонерні товариства» питання виплати дивідендів набули нових, більш позитивних ознак. На нашу думку, найвагомішими перевагами щодо дивідендних виплат є:

- вимога виплачувати дивіденди грошовими коштами;

- виплату дивідендів здійснювати виключно з чистого прибутку звітного року;

- для виплати дивідендів за привілейованими акціями можна використовувати кошти резервного фонду у випадку, якщо недостатньо чистого прибутку звітного року та нерозподіленого прибутку минулих років;

- до компетенції наглядової ради віднесено встановлення дати складання списку осіб, які мають право на отримання дивідендів, порядок та строки їх виплати;

- повідомляти організатора торгівлі, в біржовому реєстрі якого перебувають акції емітента, про суму дивідендних виплат, що більшою мірою забезпечить прозорість вітчизняного ринку цінних паперів.

Однак, якими б досконалими були ті чи інші нормативно-правові акти, все ж реальне життя вносить відповідні корективи, при чому не зовсім прийнятні для усіх учасників ринку.

Так, останні події на фондових ринках змушують усе частіше вести мову про «підтримуючу» роль дивідендів в умовах кризи. Так, у 2001 р. сукупна дохідність акцій із врахуванням інфляції на американському ринку становила – 13,68 %, при цьому дивідендна дохідність складала +1,32%, а дохідність приросту – 13,04%. Ситуація повторилася і у кризовому 2008 р.: дохідність приросту – 38,49%, дивідендна дохідність +1,88% [7].

Отже, підсумовуючи викладене можна зробити висновок про те, що відтворення капіталу акціонерних товариств в Україні ускладнено дією низки чинників, у тому числі: обмеженістю вільних коштів у ринкових суб'єктів для їхнього інвестування в акції створюваних акціонерних товариств або тих, що функціонують; підвищеними ризиками невиплати дивідендів у зв'язку із економічною, політичною нестабільністю в суспільстві і недосконалістю нормативно-правової бази, що регулює процес створення й функціонування акціонерних підприємств; недостатньою відкритістю інформації про фінансовий стан діючих акціонерних підприємств; недовірою значної частини населення до акцій як однієї з форм вигідного розміщення вільних коштів з метою отримання доходів; недостатнім рівнем економічної грамотності переважної частини ринкових суб'єктів. О птимізація процесів виплати дивідендів – чи не єдиний шлях до формування позитивного корпоративного іміджу підприємства. Саме тому, керівництво АК повинно максимально уважно ставитися до цієї сфери та спонукати менеджмент підприємства до пошуку компромісу між власними інтересами та інтересами акціонерів.

Список використаних джерел:

1. Даценко Г.В. Підвищення ролі дивідендної політики в реалізації економічних інтересів машинобудівного підприємства / Г.В. Даценко // Інноваційна економіка: Всеукраїнський науково-виробничий журнал. – 2011. – № 21. – С. 212-216.

2. Дивідендна політика: післякризовий погляд у майбутнє // Цінні папери України. – 2010. – № 34 (628).

3. Дмитрієв І.А. Формування дивідендної політики акціонерних товариств: монографія/ І.А.Дмитрієв, К.О. Федотова. – Х., 2010. – 195 с.

4. Ковальова В. Дивіденди: платити чи ні? / В. Ковальова // Урядовий Кур’єр. – 2010. – №96.

5. Міщенко А.П. Стратегічне управління: навч. посіб. / А.П. Міщенко. – К.: ЦНЛ, 2004. – 366 с.

6. Підсумки роботи ДКЦПФР у 2010 році // Цінні папери України. – 2011. – № 6 (651).– 10лют.

7. Річний звіт Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку за І квартал 2011 рік [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ssmsc.gov.ua .

8. Швиданенко Г.О.Управління капіталом підприємства: навч. посіб. / Г.О.Швиданенко, Н.В. Шевчук. – К., 2007. – 436 с.