WEB-ресурс научно-практических конференций

Запаранюк Т.В.

Тернопільський національний економічний університет, Україна

ПРАВИЛА ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ І ОСОБЛИВОСТІ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ В УКРАЇНІ

Ключовим елементом сучасної банківської системи будь-якої розвиненої держави є центральний банк, котрий виступає провідником грошово-кредитної політики. У свою чергу, грошово-кредитна політика нарівні із бюджетною складає основу всього державного регулювання економіки. Тому без вивчення організаційно-економічних основ діяльності центрального банку, змісту методів та інструментів його грошово-кредитної політики не можна зрозуміти суть і природу взаємодії рівнів сучасної банківської системи, оцінити масштаби і доцільність проведення тих або інших банківських операцій.

Ефективному виконанню центральним банком своїх функцій не в останню чергу сприяє проведення політики, заснованої на чітких принципах, тобто політики, орієнтованої на досягнення заданих цільових показників, що передбачає цілком певну реакцію на стандартні ситуації. Дослідження, проведені для різних країн, підтвердили, що на практиці центральні банки дійсно багато в чому слідують деякому набору зумовлених заздалегідь правил, реагуючи на різні шоки макроекономіки [1].

Основним завданням центрального банку, що максимально відповідає інтересам економіки і можливостям самого регулятора, є досягнення і підтримка низького рівня інфляції. Визнання цього факту призвело до того, що за останні двадцять років десятки країн в різних кінцях світу, різних за рівнем і характером економічного розвитку, перешли до моделі грошово-кредитної політики, заснованої на виборі саме темпів інфляції як цільового орієнтиру.

Відмінності у характері грошово-кредитного регулювання визначаються певними правилами, а також вибором інструменту (або проміжної мети) грошово-кредитної політики. Центральні банки розвинених країн використовують для цього головним чином процентні ставки. Країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою як і раніше спираються передусім на контроль грошової пропозиції, що пов'язано із недостатнім рівнем розвитку їх фінансових ринків і банківських систем. Що ж до " правила грошово-кредитної політики" (monetary policy rule), то воно, по суті, є функцією реакції, що відображає залежність коливань змінної основного інструменту політики центробанку у відповідь на відхилення фактичної динаміки цільових змінних від їх бажаного значення. Таким чином, правило грошово-кредитної політики було задумане як формула, яка явним чином задає якесь значення інструменту, за умови збереження коливань динаміки цільових змінних біля певних цільових траєкторій.

Найбільш використовуваною в розвинутих країнах центральними банками цільовою змінною, згідно таких правил, є інфляція. Інший традиційно використовуваний орієнтир – це розмір агрегованого споживання, такий, як ВВП. А як інструмент в стандартному випадку береться короткострокова ставка відсотка. Наприклад, у простому правилі Тейлора ставка центрального банку лінійно залежить від відхилення фактичної або очікуваної інфляції і фактичного або очікуваного випуску від своїх цільових значень.

Визначення правила грошово-кредитної політики для України представляє безумовний інтерес. Так, Національний банк України намагається слідувати наперед заданим орієнтирам – у докризовий період акцент робився на обмеженні темпів приросту грошової пропозиції, а згодом увага змістилася у бік боротьби з інфляцією [2]. Водночас, його політика багато в чому є дискреційною, тобто у разі доцільності НБУ допускає відхилення від заявлених орієнтирів. Важливим є не лише факт дотримання "правила", але його властивості. За таких обставин в якості розширення стандартного підходу стосовно України потрібно запропонувати такий аналіз, при якому в цільову функцію центрального банку входять не лише інфляція і процентні ставки, але і обмінний курс. Таке рішення обумовлене надзвичайно сильною дією динаміки останнього на стан грошової сфери, особливості фінансової стабілізації і формування інфляційних процесів. Невипадково грошово-кредитна політика НБУ, спрямована на нормалізацію макроекономічної ситуації в останнє десятиліття, багато в чому спиралася саме на курсову політику. А в кризовий період, не зважаючи на ухвалення режиму плаваючого валютного курсу, Національний банк України продовжував ретельно відстежувати динаміку обмінного курсу, і валютна політика зберегла своє визначальне значення.

Що ж до вибору інструменту (оперативної цілі) грошово-кредитної політики, то потрібно відзначити, що більшість центральних банків використовують як інструмент процентні ставки за своїми операціями. У разі ж Національного банку, то облікова ставка тут має багато в чому номінальний статус – механізм рефінансування на практиці не працює саме як ключовий орієнтир по процентних ставках для всієї кредитної системи України. В цілому ж до недавнього часу процентна політика мала обмежений формат і мала низьку ефективність. Проміжною ж метою слугував до деякої міри показник грошової маси, а в якості оперативної цілі – грошової бази. За таких обставин можна вважати, що грошово-кредитна політика Національного банку України впродовж останнього періоду, незважаючи на складність ситуації і дію багатьох чинників, загалом, не була дискреційною, а навпаки, мала цілком чітку спрямованість, а саме орієнтувалася на цільові значення трьох основних показників – інфляції, темпів економічного зростання і обмінного курсу. Такий підхід відповідає теорії і практиці грошово-кредитного регулювання, проте, деякою мірою суперечить офіційним заявам регулятора про пріоритетність боротьби з інфляцією.

Особливістю України є той факт, що, аж до недавнього часу, основними інструментами грошово-кредитного регулювання виступали інтервенції Національного банку на валютному ринку. Ще однією особливістю ситуації на вітчизняному фінансовому ринку є той факт, що на додаток до двох основних цільових показників – інфляції і ВВП, Національний банк України при проведенні своєї політики враховує поведінку обмінного курсу. Динаміка курсу гривні нині по суті є ключовою цільовою змінною в правилі грошової політики, що описує поведінку НБУ на валютному ринку.

Така ситуація характерна для країн з високим рівнем відкритості економіки (тобто орієнтованих на експорт і таких, що мають значну частку імпортної складової в споживанні). До їх числа належить і Україна. Не випадково, паралельно із основним завданням підтримки низького рівня інфляції перед НБУ постійно стояло завдання регулювання динаміки обмінного курсу. Інша справа, що Національний банк неодноразово робив заяви про пріоритетність боротьби з інфляцією. Стійка і виражена залежність регулюючих дій Національного банку від динаміки обмінного курсу гривні, і той факт, що саме валютна політика знаходиться у центрі уваги регулятора, тоді як вплив на грошову сферу та інфляцію має похідний характер, дають підстави припустити, що на практиці масштаби втручання Національного банку в динаміку обмінного курсу не обмежувалися згладжуванням коливань, а часто виявляються значнішими.

Таким чином, оптимізація грошово-кредитної політики НБУ повинна визначатися сукупністю послідовних кроків, які створили б можливість наблизитись до стабілізації національної валюти, що визначається завданням із зменшення загроз як для внутрішньої вартості грошової одиниці унаслідок наростання інфляційних процесів, так і зовнішньої ціни національних грошей, вираженням чого слугує обмінний курс. Особливо важлива роль належить саме валютному курсу як головному тактичному орієнтиру і номінальному якорю грошово-кредитної політики, що слугує не лише індикатором кон’юнктури валютного ринку, а й важливим сигналом для усіх господарюючих суб’єктів та фізичних осіб, визначаючи інфляційні очікування та цінову динаміку.

Список використаних джерел:

1. Моисеев С.Р. Денежно-кредитная политика : теория и практика: учеб . пособ. / С.Р. Моисеев . – М.: Экономистъ , 2005. – 652 с.

2. Монетарна політика Національного банку України: сучасний стан та перспективи змін / за ред. В.С. Стельмаха. – К.: Центр наукових досліджень Національного банку України, УБС НБУ, 2009. – 404 с.