К.е.н . Петренко Л.М.

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», Україна

ФОРМУВАННЯ МОДЕЛІ ПОРУШНИКА ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА

Формування політики фінансової безпеки підприємства має свої особливості: з одного боку випливає з політики безпеки всієї системи економічної безпеки й враховує властивості, закономірності її побудови та розвитку, а з іншого – є самостійним елементом і формується для конкретної підсистеми – фінансової безпеки – враховуючи притаманні саме їй особливості.

Проте для побудови ефективної системи фінансової безпеки недостатньо виявити можливі загрози й наслідки їх реалізації. Потрібно мати уявлення про обличчя порушника, можливі способи його дій, наміри, можливості отримання інформації різними каналами. Будь-яке порушення безпеки здійснює конкретна особа, яка володіє певними професійними знаннями, має доступ до певних ресурсів і може здійснити протиправні дії в певний момент часу. Всі ці елементи можуть бути визначені за допомогою моделі порушника.

Порушника можемо визначити як особу, яка здійснює спробу виконання заборонених операцій внаслідок помилки, незнання або свідомого використання з цією метою різноманітних можливостей, методів і засобів.

Сукупність знань про елементи обличчя порушника дозволить адекватно зреагувати на можливі загрози та побудувати відповідну стратегію захисту фінансової безпеки підприємства. Сценарій розглянемо як сукупність сцен порушення фінансової безпеки підприємства. Для моделювання можливих сценаріїв конфліктних ситуацій між підприємством та порушниками (рис. 1) використаємо теорію гри. У грі можуть брати участь кілька гравців, причому деякі з них можуть вступати між собою в постійні або тимчасові коаліції (спілки). Кожен гравець приймає такі рішення, тобто вибирає таку стратегію поведінки, щоб максимізувати свій виграш або мінімізувати програш) [1; 2].

Нехай в операції присутні n гравців, кожен з яких прагне підвищити свій критерій ефективності (прибуток ) i=1,…….n , здійснює свій вибір з множини стратегій . Розглянемо різні ситуації поведінки гравців.

1. Інтереси підприємства та порушників в більшості випадків співпадають (персонал підприємства, партнери, кримінальні структури):

, (1)

де – монотонно зростаюча функція,

– однакова для всіх гравців.

2. Інтереси підприємства та порушників протилежні (агенти іноземних держав, терористичні угрупування):

. (2)

3. Повна незалежність інтересів (підприємство і конкуренти):

, , (3)

Гра буде зводитися до наступної постановки:

, (4)

, (5)

де x,y – об’єми послуг конкурента;

р,q – ціна послуги;

z – кількість коштів у покупця;

а – собівартість послуги.

За y=0 залежить тільки від x і не тягне змін .

4. Порушник поінформований про інтереси підприємства завдяки персоналу підприємства, тобто внутрішні та зовнішні порушники вступають в коаліцію. Тоді задача зводиться до наступного:

, (6)

де – стратегія підприємства;

– стратегія порушника;

– стратегія спільника порушника з числа співробітників підприємства.

Тоді «коаліція» та підприємство будуть дотримуватися принципу гарантованого результату:

,

. (7)

Будь-яке збільшення поінформованості порушника розширює простір його стратегій, оскільки збільшується очікуваний ним результат. Тому допустимим є використання змішаних стратегій. Тоді в якості критерію ефективності необхідно використовувати математичне очікування , тобто:

. (8)

Результатом етапу формування моделі порушника буде комплексна оцінка виникнення загроз для обґрунтування вимог і побудови політики фінансової безпеки підприємства.

Список використаних джерел:

1. Вітлінський В.В. Економічний ризик: ігрові моделі : навч . посіб . / В.В. Вітлінський , П.І. Верчено, А.В. Сігал , Я.С. Наконечний; за ред. д-ра екон . наук, проф. В.В. Вітлінського . – К.: КНЕУ, 2002. – 446 с.

2. Вітлінський В.В. Ризик у менеджменті / В.В. Вітлінський , С.І. Наконечний. – К.: ТОВ « Борисфен–М », 1996. – 336 с.