К.е.н. Корнєєв  М.В.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна

ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ СЕКТОРУ НЕ ФІНАНСОВИХ КОРПОРАЦІЙ В УКРАЇНІ

В умовах нестабільності фінансово-економічної ситуації в світі українська економіка виявила свою залежність від кон’юнктури світових ринків, слабку організацію регулювання та банківського нагляду, неспроможність вітчизняних фінансових установ зберегти платоспроможність та стійкість. Сектор не фінансових корпорацій, як основний виробник доданої вартості, найбільший створювач робочих місць та виробник товарів і послуг першої необхідності зазнає значних втрат внаслідок таких подій. Зміна орієнтацій інвесторів, пріоритетів споживачів як за кордоном так і в середині країни залишають виробничий потенціал вітчизняного сектору не фінансових корпорацій не задіяним у виробництві, обміні, розподілі та споживанні суспільного продукту. Враховуючи залежність економіки України від сектору не фінансових корпорацій, його стратегічну важливість для економічного розвитку держави слід дослідити ефективність ведення суб’єктами господарської діяльності та шляхи потенційного приросту ефективності.

Важливим є аналіз інвестиційної діяльності на макроекономічному рівні, що характеризує розвиток суб’єктів господарювання та національної економіки як єдиного цілого. Вивченням та аналізом проблеми формування інвестиційних можливостей за рахунок внутрішніх джерел займалися такі вчені, як Н.  Абикаєв , Ю. Пилипенко. Основні положення щодо механізму реалізації інвестиційного потенціалу національної економіки та його вдосконалення викладено у працях А. Пересада, В.  Осецького . Ці вчені приділяли також увагу аналізу особливостей інвестування в Україні. Окремі питання взаємодії банківських установ та суб’єктів реального сектору економіки знайшли відображення у працях деяких вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема, О. І. Барановського, А. В. Васильєва, О. Б. Герасимової, А. О. Єпіфанова, І. В. Сала та ін.

Вітчизняний сектор не фінансових корпорацій потерпає від проблем неефективного використання необоротних та оборотних фондів, програє в боротьбі за споживача закордонним виробникам, відчуває значну нестачу які потребують швидкого вирішення. Цілями роботи є проаналізувати всі аспекти даних проблем, їх вплив на господарство країни та можливі шляхи вирішення.

Починаючи з часів післявоєнної відбудови УРСР, був закладений фундамент для її подальшого промислового типу розвитку. В різні періоди існування СРСР, частка валового продукту республіки у валовому продукті Союзу коливалась в межах 17–33 %. Частка освоюваного валового продукту республіки (джерело інвестицій) в освоюваному союзному валовому продукті коливалась в межах 8–19 %. Така невідповідність у освоєнні створюваного суспільного продукту спровокувала моральне і фізичне зношування основних фондів, адже такі джерела інвестицій як мобілізація коштів населення чи іноземні інвестиції були повністю недоступними або розподілялись централізовано і не користь УРСР. В Радянській Україні в промисловості, сільському господарстві і сфері послуг було зайнято близько 75–80 % населення. Після здобуття Україною незалежності промислові ланцюги та партнерські відносини з підприємства інших, колишніх, республік Радянського Союзу були втрачені, що спровокувало спад ВВП та зайнятості. Так у 1992 р. ріст ВВП складав 0,82 %, а в 1999 році – 0,43 %.

Основними задачами регулюючих органів постав пошук зовнішніх ринків збуту для вітчизняних товарів та переорієнтацію ВПК на мирний комерційний тип функціонування. Більшість підприємств збанкрутіла та припинили свою діяльність, реєстрація безробітних почалася в липні 1992 року і офіційний статус отримувало не більше 1 % населення країни. Реальні дані з приводу зайнятості населення суттєво відрізняються від офіційних з причин навмисного спотворення статистичних даних, відсутності бажання самих безробітних реєструватися у Державній службі зайнятості. Починаючи з 2000 року ланцюговий приріст ВВП ввійшов у позитивний напрям, проте до рівня 1990 року за всі роки незалежності так і не сягнув. На протязі наступного десятиріччя ВВП постійно зростав, але з 2005 року темпи приросту почали знижуватись і 2009 році приріст був меншим 1.

Сектор нефінансових корпорацій займав домінуюче положення як під кутом зору виробника доданої вартості, так у створенні робочих місць. Це основа сучасної української соціально-економічної системи, навколо і на основі якої будуються суспільні відносини.

Результати аналізу частки сектору у ВВП України в період з 2000 по 2010 рр. виявили тенденцію до скорочення частки ВВП що виробляється підприємствами сектору. Це досить важливий фактор, що характеризую поступові трансформаційні процеси. Поліорієнтованість знижує залежність економіки країни від падіння попиту та цін на ринку окремих товарів та диверсифікує ризики тотальних неплатежів чи масового безробіття. Чітко простежується тенденція змін часток окремих галузей сектору не фінансових корпорацій у загальній сумі ВВП. Як і раніше, обробна промисловість є ключовою галуззю господарства України, проте її роль зменшується помірними темпами, теж саме відбувається із часткою видобувної промисловості. Це підкреслює вихід України на світові ринки як виробника товарів та послуг, готових до споживання або вузлів, агрегатів, а не як сировинного придатка. Зростає значимість торгівлі. Негативним є скорочення частки будівництва що свідчить про низьку інвестиційну активність.

Загалом же, тенденція динаміки частки сектору нефінансових корпорацій є спадною, росте частка інших секторів і їх значимість для економіки країни.