WEB-ресурс научно-практических конференций

Галема О.Р.

Львівський національний університет імені Івана Франка, Україна

ДИПЛОМАТІЯ І ПРОФЕСІЯ ПЕРЕКЛАДАЧА: ВІД МИНУЛОГО ДО СУЧАСНОГО

Дипломатія має надзвичайно довгу історію, бо виникла практично з появою родового суспільства, першого обміну продуктами, а також перших проблем, пов’язаних з територіями для полювання, землеробства, рибальства та їхніми межами, суперечками і конфліктами, що точилися навколо них. Уже первісні люди дійшли висновку, що розбіжності краще вирішувати за допомогою домовленостей, бо вирішення їх силою часто викликало озлоблення суперника і призводило до нових конфліктів. А для подолання розбіжностей потрібно спілкування, яке передбачає знання мов. Так виникла потреба в перекладачах.

Відповідно до обраної теми метою цієї статті є вивчення історичного походження професії перекладача, становлення цієї професії, визначення її позитивних та негативних сторін та її ролі у сучасному суспільстві. Для досягнення цієї мети потрібно вирішити низку завдань: надати історичні факти зародження цієї професії, розкрити і вивчити основи усної перекладацької діяльності, проаналізувати всі аспекти, проблеми, труднощі та переваги й недоліки цього виду роботи, простежити процес розвитку зазначеної діяльності в наш час, ставлення самого перекладача та суспільства до такого виду діяльності, підтвердити вагомість ролі перекладача у дипломатичних процесах.

У часи середньовіччя всі переговори велися латинською мовою, яка вважалася мовою всіх «цивілізованих християн», тому ця мова не була чужою і в дипломатичній практиці Української держави козацької доби. Часом гетьман проводив переговори з послом віч-на-віч в окремій кімнаті (до речі, Б. Хмельницький, як І. Виговський, І. Мазепа, П. Орлик, володів кількома європейськими мовами, в тому числі латиною, і міг вести розмови без перекладачів). Дипломатичні документи до православних володарів Б. Хмельницький підписував кирилицею, а до католицьких — латиною. Посланці здебільшого призначалися із сотників, полкової старшини, а то й просто з досвідчених козаків. На нижчій сходинці дипломатичної служби перебували товмачі (тлумачі, толмачі), які здебільшого виконували функції гетьманських гінців до володарів і сановників інших держав, а не перекладачів. Вищу сходинку цієї ієрархії посідали перекладачі та секретарі (писарі) посольства. Велика увага зверталася на зовнішній вигляд послів та посланців (фізичний вигляд, одяг), що мав справляти позитивне враження на сторону, яка приймає. Такі риси були притаманні більшості гетьманських послів, які гідно представляли козацьку державу.

У XVIII - XIX ст. мовою дипломатії була французька. Першорядною, хоча і не єдиною причиною поширення французької мови, було панування в Європі Людовика XIV, «Короля Сонця», і багатство французької літератури. Специфічні якості французької мови, її виразність, точність і усталеність, суворі синтаксичні правила, великий словниковий запас зробили цю мову основною мовою міжнародного права, мовою дипломатів.

  В Австро-Угорській імперії питання торгівлі, руху капіталу та закордонні поїздки були в компетенції консулів. Оскільки поїздки здійснювались у різні куточки імперії, а розмови велися із людьми різного рівня, французької, як тодішньої дипломатичної мови, було не достатньо. Консул повинен був володіти німецькою, угорською, італійською. А також громадяни імперії очікували від нього володіння місцевої мови, переважно слов’янської. У дипломатичній службі домінували вихідці із дворянських родин, оскільки вони вивчали французьку мову в батьківському домі, володіли також німецькою, а «з молодих років чули у щоденному вжитку переважно одну з національних мов, тому що вони від Богемії до Хорватії, чи від Галичини до Трентіно мали свої маєтки і серед прислуги та покоївок з простого населення чули місцеві мови» [6, c. 132]. Проте цього було не достатньо. У 1753 році керівник Державної канцелярії князь Венцель Антон фон Каунітц запропонував Марії Терезії заснувати у Відні академію, де навчати молодих людей перекладацького фаху. Академія давала не лише знання мови, а й випускала майбутніх представників монархії за кордоном, переважно на Близькому Сході. Вихованці вивчали переважно 7 обов’язкових мов. Після розпаду Австро-Угорської імперії багато випускників цієї академії продовжили свою дипломатичну кар’єру в різних закордонних службах.  

У ХХ столітті значно розширилися міжнародні контакти. Тому в   50-их роках XX починає стрімко розвиватись сучасна теорія перекладу. Поштовхом для її розвитку послужили різкі зміни у перекладацькій практиці, що відбулися в середині минулого століття і відповідно громадський інтерес до цієї діяльності. Однією з головних причин цих змін виявилася друга світова війна і прямо або побічно пов'язані з нею подальші політичні події. Війна викликала переміщення по всьому світу величезних багатомовних людських потоків. Здебільшого ці переміщення вимагали мовного посередництва. Перекладачами ставали люди, які дещо володіли мовами інших народів. Багато видатних філологів, літераторів, журналістів,   які до того мали досвід перекладу художньої, наукової, суспільно-політичної літератури, виявилися залучені в сферу зовсім іншого перекладу – військового. Представники різних національностей, ставши військовими перекладачами, зіткнулися з незвичними умовами перекладу, з новими для них мовними жанрами і типами текстів, а також з особливими вимогами до перекладу. Вони змогли інакше оцінити такі основні категорії перекладу, як адекватність, еквівалентність, точність, вільність, буквальність. Затребуваність перекладацьких кадрів зажадала прискореної та інтенсивної підготовки молодих фахівців. Для цього були необхідні найбільш ефективні методики навчань іноземних мов і перекладу в особливих, «закритих умовах», коли не могло навіть мови йти про зарубіжні мовні стажування.

Усі ці міжнародні обміни, незалежно від їхніх цілей і значимості для історії, спричинили за собою бурхливий ріст перекладацької діяльності, для виконання якої потрібно було підготувати величезну кількість перекладачів. Переклад вийшов за межі кустарництва і поступово набув статусу масової професії. Інтенсивна підготовка професійних перекладачів іноді в дуже стислі терміни показала необхідність глибокого теоретичного осмислення основних проблем перекладу як інтелектуальної діяльності особливого роду. Масовий характер підготовки перекладачів зажадав не тільки вдосконалення методики навчання перекладу, ретельної і глибокої розробки теоретичних проблем перекладу, а й іншого погляду на особистість перекладача. Раніше, коли в якості перекладачів зазвичай виступали філологи з великими знаннями, які володіли багатьма мовами, «вправлялися» у різних видах перекладу і, таким чином, самостійно розвивали перекладацькі навички, можна було говорити про плеяду талановитих перекладачів-самоучок. У нових умовах виростає армія навчених професіоналів, що мають, однак, вузьку спеціалізацію, як із мов, так і у сферах комунікації, професія перекладача стає масовою.   Перекладачі намагаються підвищити свій соціальний статус. Вони починають об'єднуватися у творчі спілки, професійні організації, видавати свої органи друку.   

Особливо гостро постала потреба в перекладачах після другої світової війни, коли виникли такі міжнародна організації, як ООН та НАТО. Оскільки початкових дипломатичних мов – англійської та французької – уже не вистачало у міжнародній політиці, фах перекладача конференцій став самостійною професією. Вперше перекладачі конференцій працювали у 1919 році на Паризькій мирній конференції, але тоді це були не фахові перекладачі, а юристи, дипломати, журналісти, які володіли знаннями мов. Проте прийнято вважати, що датою народження синхронного перекладу, як професійного виду діяльності, є Нюрнберзький процес над нацистськими військовими злочинцями, який проходив з 20 листопада 1945 по 1 жовтня 1946 року в Міжнародному військовому трибуналі в Нюрнберзі (Німеччина) [8]. У Нюрнберзі працювали дві команди: радянська команда перекладачів і команда союзників, що складалася головним чином з американців. Керував синхроністами перекладач президента Айзенгауера – полковник Л. Достер . Відомими перекладачами були: Зонненфельдт Р., Восленський М., Грінберг Л.

  У 1947 р. Секретаріат ООН придбав першу портативну установку синхронного перекладу. Між 1948 і 1951 рр. в Секретаріаті ООН йшла боротьба між прибічниками послідовного і синхронного перекладу. Незважаючи на деякі переваги послідовного перекладу, синхронний переклад переміг. Це було природно, оскільки синхронний переклад дозволяв економити час, майже не витрачати додаткового часу на переклад. У наш час практично немає таких міжнародних конференцій за участю представників декількох країн, де не застосовувався б синхронний переклад.  

У ході розширення Європейського Союзу перекладачі мають такий попит, як ніколи раніше, оскільки ЄС закріплює за державами-членами право під час усіх офіційних зустрічей висловлюватися письмово та усно своєю рідною мовою. «Directorate-General for Translation » ( DGT ) Європейської Комісії – це найбільша перекладацька служба світу. Вона розташована у Брюсселі та Люксембурзі і завдяки приблизно 560-тьом штатним перекладачам та   300-тьом – 400-тьом вільним перекладачам забезпечує щоденне порозуміння серед делегацій 27 держав-членів. Перекладацька служба виконує переклади для Європейської Комісії на усі офіційні мови ЄС. У 2005 р. обсяг перекладів   DGT становив 1.324.231 сторінок. У повсякденній роботі Європейська комісія використовує три робочі мови: англійську, французьку та німецьку. Лише документи на останньому етапі опрацювання перекладають усіма 23-ма офіційними мовами. На теперішній час постала особлива потреба у перекладачах англійської, французької та німецької мов. Це пов’язано з тим, що у наступні   десять років 50 % перекладачів цих трьох робочих мов ідуть на пенсію, оскільки більшість з них розпочали свою роботу у 1970-их – 80-их роках [4].

Хто ж вони ці люди, які переважно повинні залишатись в тіні? Яка їхня роль у сьогочасному світі?

Багато дослідників стверджують, що соціальний статус професії перекладача і сьогодні є недостатньо високим. Часто замовники недооцінюють роботу перекладача і сам переклад, стверджуючи, що взявши словник, могли б і самі краще перекласти. Багато перекладачів самі недооцінюють свою працю і дозволяють собою маніпулювати. Часто беруться за письмові переклади, які потрібно виконати у дуже стислі терміни, працюють довше, аніж було погоджено із замовником, а під час перерв на усних перекладах ще виконують письмові переклади, про які, звичайно, не йшла мова раніше і, які зазвичай не будуть додатково оплачені. Є і такі перекладачі, які соромляться своєї діяльності як перекладача і, представляючись, наголошують, що вони викладачі, редактори тощо, а переклад, особливо усний, є лише засобом додаткового заробітку. Тому потрібно працювати над зростанням самооцінки у перекладачів і змінювати сприйняття нашим суспільством ролі перекладача, висвітливши труднощі цієї професії і возвеличивши значення перекладу під час дипломатичних переговорів. Для цього потрібно проаналізувати, що таке переклад, якими є вимоги до перекладачів, як працювати з перекладачами.   

Існує безліч визначень терміна переклад. За Виноградовим В.С. «Переклад - це особливий, своєрідний і самостійний вид словесного мистецтва» [2]. За лічені секунди усний перекладач повинен вловити зміст сказаного і перекодувавши його іншою мовою, висловити мовними засобами і уже стежити за подальшим потоком мови, щоб вловити наступне речення.

Таким чином, вимоги до перекладачів є дуже високими. Самі знання мов є цілком не достатніми для такої роботи. Перекладачі повинні досконало володіти не лише засобами комунікації, а й мати точне відчуття мови та вміння концентруватись на різних речах водночас. У дослідженні Всесвітньої організації охорони здоров’я професію перекладачів конференцій визначили третьою за рівнем стресу після професії пілота реактивного літака та авіадиспетчера. Перекладачі повинні долати, як фізичні, так і психологічні навантаження.

Перекладацька практика значно випередила теорію перекладу. Переклад виник у зв'язку з суспільною потребою в ньому, і перекладачі робили свою справу більш-менш успішно, не чекаючи пояснень перекладу з теоретичної точки зору. Відсутність теоретичних робіт у галузі перекладу і самої науки, у рамках якої вони могли з'явитися, не означало, що не робилося жодних спроб міркувати про сутність, цілі і способи здійснення перекладацької діяльності. У своїй роботі перекладач постійно стикався з необхідністю вибирати між різними варіантами перекладу, вирішувати, що у перекладному тексті є найбільш важливим і має бути обов'язково передано, віддавати перевагу тому чи тому способові подолання труднощів, що виникали. Хоча в більшості випадків такий вибір робився інтуїтивно, все ж часом перекладач намагався осмислити й пояснити свої переваги. Нерідко такі переваги формулювалися у вигляді «принципів перекладу», які перекладач викладав у передмові до своєї роботи, або відстоював пізніше, часто у відповідь на критичні зауваження на свою адресу.

Таким чином, виникала потреба сформулювати певні постулати перекладацької етики і першими теоретиками перекладу стали самі перекладачі. Вийшли публікації таких відомих перекладачів як А. Паго , П. Палажченко , Г. Мірам, А. Чужакін . У 1999 видано посібник з проблем перекладу « Handbuch Translation ».

У своїх працях перекладачі намагаються сформулювати нормативну теорію перекладу, викладаючи ряд вимог, яким повинен був відповідати гарний переклад або хороший перекладач. Французький перекладач Етьєн Доле вважав, що перекладач повинен дотримуватися наступних п'яти основних принципів перекладу:

1.           він повинен досконало розуміти зміст тексту, що перекладається і намір автора, якого перекладає;

2.           він повинен досконало володіти мовою, з якої перекладає, і настільки ж чудово знати мову, на яку перекладає;

3.           перекладач повинен уникати тенденції перекладу слово в слово, бо це спотворило б зміст оригіналу і згубило б красу його форми;

4.           перекладач повинен використовувати в перекладі загальновживані форми мовлення;

5.           правильно вибираючи і маючи в своєму розпорядженні слова, перекладач повинен передати загальне враження, вироблене оригіналом у відповідній «тональності».

Ще одним важливим пунктом для доброго перекладу є знання фаху, теми, на яку вестиметься бесіда чи проводитиметься конференція. Інтенсивна підготовка до роботи стоїть тут на першому місці. Потрібно вивчити тему та відповідний словниковий запас. А теми можуть бути вкрай різноманітними: техніка, політика, економіка, культура, мистецтво тощо, оскільки перекладачі працюють на різного виду міжнародних конференціях: засідання мультинаціональних організацій та інституцій, технічні та наукові конгреси, прес-конференції, ярмарки та виставки, ділові переговори, політичні розмови, презентації підприємства чи продукції.

Перекладач повинен відмінно володіти іноземною мовою. Але передусім він повинен досконало знати свою рідну мову і бути загалом ерудованою начитаною людиною, яка постійно здійснює самоосвіту і стежить за цікавими та загальними подіями у світі.

Перекладач повинен дотримуватися певних моральних принципів. За Алексеевою [1, c. 16] основні правила перекладацької етики або як їх ще називають «моральний кодекс перекладача» включає такі пункти:

1.           Перекладач не співрозмовник і не опонент клієнта, а транслятор , який перевиражає усний чи письмовий текст, створений на одній мові, у текст іншою мовою.

2.           Із цього випливає, що текст для перекладача є недоторканим . Перекладач не має права на власний розсуд змінювати текст під час перекладу, скорочувати його чи розширювати, якщо замовник не ставив додаткового завдання адаптації, вибірки, додавань тощо.

3.           Під час перекладу перекладач за допомогою відомих йому професійних дій завжди намагається максимальною мірою передати інваріант вихідного тексту.

4.           У деяких випадках у ситуації усного послідовного чи синхронного перекладу перекладач виявляється особою, наділеною також і дипломатичними повноваженнями (наприклад, під час перекладу висловлювань великих політиків при міжнародних контактах). Якщо ці дипломатичні повноваження за перекладачем визнані, він має право погрішити проти точності вихідного тексту, виконуючи функцію допоміжної особи у підтримці дипломатичних відносин, перешкоджаючи їхньому ускладненню, проте при цьому не зобов’язаний захищати інтереси якоїсь однієї сторони.

5.           В інших випадках перекладач не має права втручатися у стосунки сторін, так само, як і виявляти особисту позицію щодо змісту тексту, що перекладається.

6.           Перекладач зобов’язаний зберігати конфіденційність стосовно змісту матеріалу, який він перекладає і без потреби не розголошувати його.

7.           Перекладач зобов’язаний відомими йому способами забезпечувати високий рівень компетентності у сферах мови оригіналу, мови перекладу, техніки перекладу і тематики тексту.

8.           Перекладач має право вимагати усіх необхідних умов для забезпечення високого рівня перекладацької компетентності, в тому числі і відповідних умов для своєї праці (у разі усного перекладу – надійності транслювальної апаратури, за необхідності – зниження темпу мовлення оратора; у випадку синхронного перекладу – надання промов ораторів заздалегідь, перерв у роботі для відпочинку тощо, під час письмового перекладу – надання довідкової та іншої літератури до теми).

9.           Перекладач несе відповідальність за якість перекладу, а у випадку, якщо переклад художній чи публіцистичний, має на нього авторське право, захищене законом, і під час публікації перекладу його ім’я обов’язково повинно бути вказане.

Таким чином, перекладач повинен адаптуватись до ситуації, в якій він опинився. Оскільки він виконує роль транслятора, він повинен бути непомітним як особистість, не відволікати на себе увагу, а лише передавати інформацію. Перекладач не має права емоційно реагувати на промову, відтворювати жести чи інтонацію мовця. Голос перекладача повинен залишатись спокійним, чітким, впевненим і врівноваженим.

    Розрізняють такі види усного перекладу:

· Синхронний переклад . Це особливий вид перекладу, що вимагає відповідних навичок та вмінь, блискавичної реакції, відмінної дикції, доброго знання тематики виступу, володіння певною термінологією та здатності «слухати й говорити одночасно». У той самий час якісний синхронний переклад вимагає тривалої підготовки, причому не лише студіювання очікуваних текстів виступів, їхнього попереднього письмового перекладу, але й продуманої організації приміщення, його устаткування всім необхідним обладнанням та ін. Цей вид перекладу найбільше підходить для великих заходів, під час яких розмовляють багатьма різними мовами. Перекладачі перебувають у звуконепроникних кабінках. Для здійснення перекладу вони використовують навушники з мікрофоном. Оскільки така діяльність вимагає найвищої концентрації, перекладачі переважно працюють по двоє і змінюють один одного у певні проміжки часу, як правило кожні 15-20 хвилин. Згідно з правилами (наприклад, ООН) синхроніст повинен перекладати тільки на рідну мову. Проте цього правила рідко дотримуються.

Складність такого перекладу є цілком очевидною для кожного. Фахівці ж звертають увагу на наступні фактори, які визначають складність синхронного перекладу: психофізіологічний дискомфорт, який пов'язаний з тим, що потрібно і говорити, і слухати одночасно; психічне напруження пов’язане з тим, що доповідача не можливо зупинити і неможливо попросити повторити сказане;   психічне навантаження, пов’язане з великою аудиторією слухачів і складністю виправити помилку перекладу; психофізіологічне навантаження, пов’язане з швидким темпом мови, синхроніст повинен говорити швидко, інакше «відстане» від доповідача.

Оскільки доповідачі часто не враховують роботу перекладача, синхроніст повинен бути морально і професійно готовим до того, що доповідач може говорити дуже швидко і навіть читати текст своєї доповіді, що вимова доповідача може бути нечіткою і нестандартною, що доповідач може використовувати нестандартні скорочення або ж професійний жаргон.   

· Послідовний переклад . Послідовний переклад є найбільш виправданим вибором для роботи невеликих груп, наприклад, під час ділових переговорів, відвідування торгових виставок і т.д. Після двох чи трьох речень промовець робить паузу, надаючи перекладачу можливість перекласти сказане. Як правило, перекладач сидить зліва від особи, що веде переговори. У перервах, на прийомах перекладач постійно супроводжує особу, що веде переговори та перекладає йому те, що сказав іноземець. Для переговорів, зустрічей, супроводу, прес-конференцій тощо на двох робочих мовах достатньо одного перекладача.     

Послідовному перекладачу необхідний тренінг усного сприйняття, тобто аудіювання , тренінг пам'яті, активне володіння ораторським мистецтвом.

Не потрібно під час послідовного перекладу перекладати речення за реченням, перебиваючи мовця. Потрібно дати йому можливість дійти до логічної паузи. Слухаючи текст, перекладач повинен робити нотатки перш за все того, про що говориться і що про це говориться, а потім навколо цього додавати додаткові атрибути. Тоді на основі цих записів перекладач зможе не копіювати того, хто виступає, а в більш природній для слухача формі передати суть сказаного. Якщо є така необхідність, можна і потрібно перепитати щось, уточнити. Прямий контакт перекладача з доповідачем – це перевага послідовного перекладу і нею потрібно користатись.    

· «Нашіптування». За такого типу усного перекладу перекладач тихо перекладає слухачеві сказане. Перевага такого перекладу полягає у мобільності перекладача та слухача. Проте є й недоліки такого перекладу: часто учасники відволікаються шепотінням перекладача та і для самого перекладача акустичні умови часто несприятливі. Окрім того, перекладач часто повинен сидіти у незручній позиції і цим самим перевантажує свій голос. Кількість учасників, для яких виконується такий переклад, має бути не більше двох осіб.

Г. Е. Мірам проводить таку аналогію [3, с. 37].   Він порівнює усний переклад (як послідовний, так і синхронний) з такою досить реальною ситуацією, коли ви комусь розповідаєте про те, що бачите з вікна поїзда, який швидко рухається. При цьому розповідь про те, що ви бачите поруч із полотном залізничної колії (про те, що швидко пробігає і зникає) буде моделлю синхронного перекладу, а розповідь про той пейзаж, який повільно виринає перед вами вдалині, – хороша модель послідовного перекладу. Близько перед вами швидко пробігають окремі деталі і частини ландшафту і по окремих фрагментах ви реконструюєте ціле. Так і при синхронному перекладі ви чуєте фрагменти речень і реконструюєте речення, але відразу його не «озвучуєте». Щоб не відстати, заздалегідь робите «заготовки» з можливих варіантів. Вдалині ви не розрізняєте окремі деталі, окрім цього, ви бачите так багато предметів відразу, що не можете запам’ятати все і, розповідаючи, ви на основі цілого реконструюєте деталі. Так і під час послідовного перекладу. Ви сприймаєте відразу великий текст і, перекладаючи його, точно відтворюєте його основні, ключові положення, а зв’язки, «деталі», як правило, передаєте своїми словами, тобто під час послідовного перекладу на основі цілого реконструюєте деталі. Інакше кажучи, під час послідовного перекладу перед нами послідовно розгортається контекст і, опираючись на фонові знання та ситуацію, ми вибираємо необхідне значення і передаємо його засобами іншої мови. Під час синхронного перекладу перед нами пробігають елементи контексту і ми зліплюємо їх в єдине також на основі ситуації та фонових знань. І найбільша відмінність синхронного перекладу від послідовного полягає в тому, що під час синхронного перекладу потрібно перекладати відразу і, якщо потім виявиться, що перекладач помилився, нічого вже неможливо виправити. Тому на такого виду перекладу такими важливими є ситуація та базові знання.

«Професія перекладача, як відомо, схожа з професією актора»   [3, с. 78]. Перекладач, який виконує послідовний переклад, часто стоїть перед великою аудиторією, на нього, як і на актора, спрямовано багато поглядів, тому він повинен завжди думати, як себе поводити, як одягнутись, де сісти чи стати. У перекладача, як і в актора, повинен бути зв'язок з аудиторією. Вона повинна розуміти, що каже перекладач, а перекладач повинен відчувати ставлення аудиторії до його слів. Проте є і значна відмінність між цими професіями: актор вживається в роль, відчуває себе, як персонаж, якого він грає, перекладачу ж не можна копіювати доповідача. Він повинен бути відстороненим від образу того, кого перекладає. Перекладач повинен бути завжди нейтральним, незалежно від емоцій того, хто виступає. Особливо це стосується перекладу жартів доповідача. З них не можна сміятись перекладачеві ще до перекладу, та й після їх перекладу необхідно поводитись стримано. Перекладач не має права забувати, що він є посередником і ці жарти призначені не для нього. Це ж стосується й інших емоцій доповідача (злості, образи, обурення). Вони спрямовані не на перекладача, тому їх не потрібно поділяти і передавати.

Від кваліфікації перекладача часто залежить атмосфера та успіх переговорів. Під час прийомів, за яких учасників розсаджують за раніше визначеним планом, перекладач звичайно сидить безпосередньо біля господаря та основного гостя. Бувають випадки, коли перекладачі є від обох сторін. У цьому випадку перекладач кожної сторони перекладає мову свої представників. Перекладач-професіонал грає ключову роль для встановлення духу співробітництва, він виступає не лише як філолог, а й як країнознавець , що дає можливість використати його знання, як для перекладацької роботи, так і для налагодження довірчих відносин із партнерами.

Спілкуючись через перекладача, необхідно дотримуватися таких правил:

- говорити повільно, чітко формулюючи думки, не допускати можливості двозначного тлумачення сказаного;

- вимовляти потрібно не більше однієї-двох пропозицій поспіль, враховуючи, що утримати у пам'яті, ще й перекласти більше матеріалу перекладач неспроможний;

- не можна супроводжувати своє мовлення приказками, ідіоматичними зворотами, цитуванням віршів. Перекладання їх іншою мовою вимагає тривалої праці та часто неможливе під час динамічної розмови. Неточний переклад здатний зіпсувати атмосферу переговорів, оскільки наші прислів'я і приказки іншою мовою можуть придбати двозначного значення, ба навіть образливого змісту;

- необхідно враховувати реакцію партнерів, і негайно вживати заходів, якщо складається враження, що вони розуміють вас неправильно. Перекладач, своєю чергою, може у разі потреби попросити будь-яку зі сторін пояснити думку простішими словами чи повторити фразу ще раз;

- напередодні переговорів необхідно виділити тривалий час для роботи з перекладачем, щоб якнайдетальніше ознайомити його з темою перекладу, пояснити термінологію що буде використовуватися. Доповідь, презентації та інші письмові матеріали повинні передаватися перекладачеві для ознайомлення за день-два до виступу. І останнє, немає перекладачів, які без підготовки однаково добре оперують медичною, технічною, і будь-якою іншою термінологією.

- по закінченню переговорів необхідно подякувати перекладачеві.

Завдання перекладачів бути посередником не лише між мовами, а й між різними культурами та звичаями. Це означає для перекладача знати країну, людей, їхні традиції,   історію та культуру. Оскільки, перекладач повинен вміти не лише тлумачити, те що було сказано, а передовсім, те, що малось на увазі.

Для ефективної організації перекладу можна скористатися порадами члена комітету Гарвардської програми з проведення переговорів Д. Селекьюза [9]. Суть їх полягає ось у чому:

- Делегація, яка уповноважена вести переговори, повинна мати свого перекладача. Не покладайтесь на послуги перекладача своїх партнерів, якщо жоден з членів вашої команди не володіє офіційною мовою переговорів.

- Перед початком переговорів проведіть коротку бесіду з перекладачем, поясніть йому суть і мету переговорів, ваші вимоги до перекладу. Стережіться перекладачів, які внаслідок своїх особистих інтересів чи егоїзму намагаються заволодіти перебігом переговорів чи направити їх по своєму руслу.

- Говорити слід невеликими реченнями, чітко виражати свої думки і не забувати про паузи, необхідні для перекладу сказаного. Завчасно обмірковуйте свої висловлювання, робіть їх максимально зрозумілими, уникайте скорочень і спеціальної термінології.

- Праця перекладача важка і відповідальна, тому час від часу давайте йому можливість відпочити. Перекладач може або бути бездоганною лінзою, або стати засміченим фільтром.

- Ставтесь до перекладача з повагою, достойною професіонала. Якщо у вас зав'яжуться дружні стосунки з перекладачем своїх партнерів, він може надати багато корисної інформації про своїх наймачів. Свої зауваження про якість перекладу, щоб уникнути непорозумінь під час переговорів, робіть після їх закінчення.

- Якщо з'ясується, що переклад було зроблено неправильно і присутні хибно зрозуміли доповідача, то йому необхідно повторити свою думку такими простими словами, які будуть ліпше перекладені і стануть зрозумілими для слухачів.

Як загальний висновок можна сказати, що переклад як інтелектуальна діяльність складний не лише сам по собі, а його складність підсилюється ще наступним: під час перекладів майже завжди неминуче присутня екстремальна стресова ситуація; відсутня єдина надійна і практично реалістична теорія та методологія перекладу; відсутність механізму обліку і накопичення перекладацького досвіду. Тому перекладач не лише людина-невидимка але і майже завжди першовідкривач. Звичайно ж перекладачі мають словники, але специфіка професії полягає в тому, що жоден словник не дає гарантії якості перекладу.

Окрім цього, складність професії перекладача поглиблюється тим, що ця професія дуже індивідуальна. Схоже, як актор, який повинен сам на сам виступати перед глядацьким залом, перекладач повинен також покладатись лише на свою майстерність і вміння. У своїх помилках він не може звинувачувати колег по роботі і долати труднощі він повинен самостійно.

На перекладача припадають також складні фізичні навантаження. Постійно потрібно вирішувати складні інтелектуальні завдання, перебуваючи при цьому в стані нервового навантаження, часто стресу. Чого, наприклад вартують 4-5 годин послідовного перекладу дискусії з десятком учасників або декілька годин синхронного перекладу доповідей у кабінках.  

Отже, професія перекладача складна, втомлива, нервова. Проте, не зважаючи на це все, цікава. Ніяка інша професія не ставить перед тобою щохвилини стільки невирішених проблем, які потрібно вирішити, і ти їх завжди вирішуєш: коли краще, коли гірше. Ніяка інша професія не дасть тобі таку унікальну можливість спостерігати за різними людьми в різних ситуаціях, а ти при цьому залишаєшся в тіні і не задіяним до їхніх проблем. Завдяки цій професії можна знайомитись з великою кількістю людей, побачити багато чужих країн, довідатись про інші звичаї і при цьому постійно самовдосконалюватися: пізнавати світ і тренувати мову, як рідну, так і іноземну.

Перекладачів завжди можна побачити поряд із найвідомішими політиками. Усі, навіть високоповажні особи прислухаються до їхнього голосу. Президент Франції Франсуа Мітеран ставав невпевненим, коли у розмові з англійськомовними державними діячами не брав участі   Крістофер Тієрі . Сама присутність перекладача Гайнца Вебера заспокоювала Гельмута Коля. Коли Вебер йшов на пенсію, Г. Коль влаштував для нього прощальний банкет на 500 осіб. Міттеран нагородив Тієрі високим орденом [5, с.307]. Багато політиків, дипломатів сьогодні самі володіють багатьма іноземними мовами, але, як зазначає канцлер Німеччини Ангела Меркель , яка знає російську та англійську мову: «З метою безпеки на всіх політичних розмовах, як правило, присутній перекладач» [7].

Усі важливі події на планеті без перекладачів просто неможливі. Недарма відомий лінгвіст Л. Дж. Келлі сказав: «Без перекладу немає історії світу».

Список використаних джерел:

1. Алексеева И.С. Профессиональный тренинг переводчика / И.С. Алексеева . – СПб .: СОЮЗ, 2001. – 285 с.

2. Виноградов В.С. Лексичні питання перекладу художньої прози / В.С. Виноградов. – М.: Высшая школа, 1978. – 350 с.

3. Мирам Г.Э. Профессия : переводчик / Г.Э. Мирам. – К.: Ника-Центр , 1999. – 160 с.

4. Der EU gehen die Dolmetscher aus [Електронний ресурс]. –   Режим доступу: http://www.kleinezeitung.at/nachrichten/politik/eu/2287362/eu-gehen-dolmetscher.story. –07/02/2010.

5. Fleischmann E. Translationsdidaktik . Grundfragen der ?bersetzungswissenschaft / E. Fleischmann , W. Kutz , P. Schmitt . – T?bingen : Gunter Narr Verlag T?bingen , 1997. – 616 с.

6. Goretzky T. Diplomaten- und Konsularausbildung in der ?sterreich-Ungarischen Monarchie / T. Goretzky . – Budapest : ?l Kontinents , 2008. – С. 131-141.

7. Verband der Konferenzdolmetscher im Bundesverband der Dolmetscher und ?bersetzer e. V. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://konferenzdolmetscher-bdue.de/de/weblog/wann-angela-merkel-auf-dolmetscher-zurueckgreift#comments

8. Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.kriegsverbrecherprozesse.nuernberg.de/verlauf/index.html

9. Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.biglibrary.com.ua/book/21_Etika_dilovogo_spilkyvannya/1667_141_Oficiina_mova