WEB-ресурс научно-практических конференций

Міхєєва Ю.О.

Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара, Україна

ВІХИ РАННЬОГО ПЕРІОДУ ТВОРЧОСТІ ЕРНСТА ЮНГЕРА

В останні роки біографія і творчій доробок Ернста Юнгера викликають все більший інтерес. В першу чергу слід відмітити переклади літературних та філософських творів Е. Юнгера , наприклад, військовий щоденник „В стальних грозах“ , есе „Тотальна мобілізація“ , „ Робітник“ , „Про біль“ , роман „На мармурових скелях“ . Дослідниками (Ю.Н. Солонін , Ю.І. Архипов, Б. Хазанов) було написано декілька передмов до публікацій та літературознавчих статей-оглядів. Вийшла в світ монографія О.Ю. Пленкова „Міфи нації проти міфів демократії“ , яка дає змогу читачеві більш глибоко ознайомитися з історичним контекстом політичних рухів та ідеологій Веймарської республіки, що є дуже важливим і корисним для дослідження раннього періоду творчості Ернста Юнгер , оскільки в ній висвітлено феномен консервативної революції та цілий розділ присвячено націонал-революційній публіцистиці Е. Юнгера . Слід відмітити, що західними дослідниками була проведена більша работа з аналізу творчості автора (зокрема, можна назвати роботу Хельмута Кизеля „ Ernst J?ngers Marmor-Klippen. Rennomier- und   Problembuch der 12 Jahre“ ).

Відношення до творчості Е. Юнгера було й залишається неоднозначним і тепер, деякі дослідники трудів автора вбачають профашистську спрямованість в його творах, особливо періоду до приходу до влади націонал-соціалістів. Ранній період творчої діяльності Е. Юнгера припадає на час від Першої світової війни до встановлення нацистського режиму та представляє собою інтелектуальну рефлексію епохи періоду кризи класичного модерну. Слід зазначити, що погляди Е. Юнгера зазнавали певних змін, оскільки його творчість співпала по часу зі значними віхами германської та світової історії. Е. Юнгер виступає як автор щоденників та есе Першої світової війни, потім – як публіцист націонал-революціонер (середина 1920х), а в кінці 20-х – на початку 30-х років ХХ сторіччя виступав як „діагност епохи“ . „Тотальна мобілізація“ Е. Юнгера – це варіант „нового порядку“ . Те, що сучасний світ знаходиться на порозі змін, європейськи мислителі усвідомлювали ще до Першої світової війни. Наприклад, Г. Лебон говорив про таке: „ Современная эпоха представляет собой один из таких критических моментов , когда человеческая мысль готовится к изменению . В основе этого изменения лежат два главных фактора. Первый – это разрушение религиозных , политических и социальных верований , давших начало всем элементам нашей цивилизации ; второй – возникновение новых условий существования и совершенно новых идей , являющихся следствием современных открытий в области наук и промышленности . Идеи прошлого , хотя и наполовину разрушенные , все еще достаточно сильны ; идеи же, которые должны их заменить , находятся пока еще в периоде своего образования – вот поэтому современная эпоха есть время переходное и анархическое . Нелегко предсказать , что может выйти из такого периода , поневоле имеющего хаотический характер. Каковы будут основные идеи , на которых воздвигнутся новые общества , идущие нам на смену ?“ [1].

Поразка Німеччини у Першій світовій війні стала тим історичним моментом, який показав, що довоєнний порядок, соціальні, економічні, духовні засади довоєнного світу втратили своє значення. Намагаючись охопити, зафіксувати нові риси світу, Ернст Юнгер розглядав такі феномени, як війна, влада, техніка. Проект нової реальності, викладений в двох есе „Робітник. Панування і гештальт“ та „Тотальна мобілізація“ , автор назвав „діагнозом епохи“ , проте Ернст Юнгер не мав на увазі винесення оцінки своєму часу або критику епохи, він прагнув „встати над історією“ [4], вхопити, так би мовити, „ ядро“ подій, зафіксувати зміни епохи ясно і точно: „Так же, як і ви, коли вивчаєте політику як мистецтво, можете не приймати до уваги, чи є політика хорошою або плохою, я не приймаю до уваги, по відношенню до якої області робота повинна мати сенс, і чи повинна вона мати будь-який сенс взагалі. Мій предмет розгляду – це процес і його закономірності. Коли я спостерігаю універсум з точки зору того всеосяжного процесу, то при такій перспективі для мене важливо лише те, наскільки проглядається робота, а не те, чи обумовлений робочий процес чи він відбувається сам по собі“ [2].

Отже, характерною рисою інтелектуального руху 20-30-х років було осмислення досвіду Першої світової війни. Е. Юнгер співпрацював з націонал-революціонерами, яркою течією „консервативної революції“ . Термін „консервативна революція“ отримав сучасне значення після виходу книги А. Молера „Консервативна революція у Німеччині 1918-1932 рр.“ , де він окреслив спільні риси світогляду німецьких філософів, публіцистів, літераторів та пов’язав цей світогляд з діяльністю політичних організацій, клубів, редакцій газет і журналів часів Веймарської республіки. Особливість епохи – всебічна політизація, тому виключно духовно-філософською течією консервативна революція залишитися не могла, а це призвело до того, що її почали ототожнювати з „ фашизмом“ або „ націонал-соціалізмом“ . Суттєву роль тут відігравало сприйняття війни як межи між старим і новим, усвідомлення того, що після війни неможливо мислити і творити в дотеперішніх межах та формах. Старий порядок життя розпадався, буття, позбавлене орієнтирів, характерне для передвоєнного часу, скінчилося, на зміну людині того часу повинна була прийти нова людина з новим шляхом розвитку. Е. Юнгер написав у передмові до брошури свого брата Ф.Г. Юнгера „Марш націоналізму“ : „Війна – наш батько, він зачав нас, нове плем’я, в розпеченому череві бойових окопів... Це юнацтво в найстрашніших ландшафтах світу завоювало собі знання того, що старі шляхи пройдено до кінця, і на нього чекають нові шляхи“ [3]. „Новому націоналізму“ , який спирався на необхідність створення авторитарної держави („Рейх/ Reich“ ), єдність нації („ Volksnation“ ), Е. Юнгер надавав великого значення, причому нація розумілася не як політична єдність громадян певної держави, а як дух („ Geist“ ), що розходилося з расовою біологією нацистів, з аріософією . Хоча деякі дослідники і розглядали Е. Юнгера як теоретика нацистів, він рішуче відкидав ідею раси; за Е. Юнгером раса – це не біологічне поняття, а метафізичне. Віддалена ціль консервативної революції – нація, що включає у себе багато народів.

Консервативна революція не була поверненням назад, а прагненням до повернення до сильної авторитарної держави, до достеменного, „ незайманого“ життя, до встановлення „вічних цінностей“ . Влада повинна була належати аристократам, проте мова не йшла про відновлення монархії та поділу на стани. У „ Рейху“ аристократичні цінності низходять зверху вниз та об’єднують всю націю. Наслідком консервативної революції мав бути соціалізм. У Е. Юнгера це „солдатський соціалізм“ . Небагато представників консервативної революції вступили до націонал-соціалістичної партії або співпрацювали з режимом. В своїй більшості вони знаходилися в опозиції до націонал-соціалізма , хоча його ідеологи використовували у своїй діяльності термінологію, розроблену діячами консервативної революції.

Варто відмітити, що „новий націоналізм“ Е. Юнгера досить далеко відстоїть від практичної політики, а скоріше є програмою пошуку нової „німецької людини“ . В якості публіциста консервативної революції приймав участь в журналі „ Die Kommenden“ , загострюючи увагу на тому, що світова історія відкрила епоху насильницьких конфліктів. Переможцем цих конфліктів стане „працівник/ Arbeiter“ , який працює самовіддано, де б він не знаходився, біля станка або на фронті, – уособлення „нової людини“ . Саме палкі виступи у „ Die Kommenden“ , його ранні радикальні, націоналістичні, антидемократичні твори дали підстави вважати Е. Юнгера „предтечею націонал-соціалізму“ .

Після захоплення влади Гітлером Ернст Юнгер , як і деякі інші письменники та діячі цього періоду, уходить у „внутрішню еміграцію“ . В цей час він створює роман „На мармурових скелях“ , який багатьма сучасниками був сприйнятий як критика гітлеровського режиму.

Після Другої світової війни розпочалася нова фаза творчості письменника, в яку Ернст Юнгер отримав визнання як консервативний письменник, який не відмовився від ролі "спостерігача епохи".

Список використаних джерел:

1.             Лебон Г. Психология масс / Г. Лебон . – Мн .: Харвест ; М.: ACT , 2000. – С. 148.

2.             Junger E. – Schmitt C. Briefe 1930-1983/ Hrsg . H.Kiesel . – Stuttgart : Klett-Cotta, 1999. – S.10.

3.             Junger F.G. Aufmarsch des Nationalismus / Hrsg . ( u.einl .) Ernst Junger . B.: Vormarsch-Buecherei, 1926. – S.11.

4.             Text+Kritik . Ernst Junger . – 1998. № 105/106. – S.3.