WEB-ресурс научно-практических конференций

К.філол.н . Сардарян К.Г.

Маріупольський державний університет , Україна

СПЕЦИФІКА МОВНОЇ СИТУАЦІЇ ГРЕКІВ ПРИАЗОВ’Я

Спроба розглянути мовну ситуацію приазовських греків є особливо актуальною сьогодні – за умов підвищеного інтересу до культурного   руху грецької спільноти Приазов’я. Вивчення мови, культури, літератури греків   Приазов’я дозволяє скласти цілісне уявлення про цю гілку діаспори.

Об’єктом статті є питання становлення та розвитку мови греків Приазов ’ я в контексті відродження національної культури.

Метою даної статті є висвітлення специфіки мовної ситуації греків Приазов’я на різних історичних етапах, з’ясування особливостей функціонування мови та літератури приазовських греків як засіб етнокультурного самовираження.

Загальна проблема полягає у комплексному дослідженні функціонування мови греків Приазов’я в сучасній мовній картині світу, в якому транслюється етноспецифічна мовна ситуація та її вплив на розвиток культури.

Про заселення Приазов'я сьогодні відомо чимало. Його історія віддзеркалила соціально-економічні, історичні, етномовні процеси, що відбувалися протягом століть на теренах цього краю. Процес переселення греків із Криму в Приазов'я розпочався в 1778 р. й тривав певний час. У Приазов’ї греки заснували 23 села й заселили місто Маріуполь. Вони зберігали свої традиції, з глибокої давнини пронесли православну віру, звичаї, обряди, елементи житла, одяг, кухню. В умовах спільного життя з іншими етнічними групами в культуру греків, звичайно, увійшли й негрецькі елементи. Перебуваючи під значним впливом слов'янського етнічного оточення, греки, незважаючи на природні в таких умовах асиміляційні процеси, дбали про збереження народної традиції, своєї мови. Приазовські греки вважають, що їх Еллада на території сучасної України, яка є Батьківщиною сучасних греків Приазов'я.

У мовному відношенні приазовські греки поділяються на урумів та румеїв . Урумська мова у своєму складі має значний відсоток слів тюркського походження та незначну кількість власне грецизмів. У румейській мові переважає лексика грецького походження, а тюркські слова становлять незначний відсоток. Незважаючи на відмінності в мові, уруми та румеї поєднані православною вірою, національною пам’яттю, традиціями, звичаями, а також гордістю за етнічну приналежність. Незважаючи на розходження мови, урумів та румеїв поєднує православна віра, національна пам'ять, традиції, звичаї, а також гордість етнічною приналежністю. Адже, слова „ урум” та „ румей” у перекладі означають „ грек” .

Слід зазначити, що сьогодні існують праці, які висвітлюють мовну ситуацію приазовських греків. Серед них стаття Є. Перехвальської [5], яка висвітлює етнолінгвістичну ситуацію приазовських греків, і робота Є.Царенка, в якій науковець припускає, що слова кримсько-татарського походження засвоювалися греками ще в час перебування їх у Криму [9]. Висвітлення мовної ситуації греків Приазов’я мало місце в рамках наукових конференцій.

А. Білецький досліджував походження румейської мови, тому він наголошує, що румейська – мова, а не діалект. Греки живуть в багатьох селах і містах Донеччини. Вони називають себе „ румеї” , тобто „ ромеї” – римляни, як називали себе греки за часів Візантійської або Східної Римської імперії. Місцеві румеї , володіючи російською та українською мовами, зберігають і свою рідну мову, успадковану від далеких пращурів. Вона достатньо відрізняється від грецької мови, якою розмовляють у Греції, але й генетично споріднена з нею, бо обидві вони походять від давньогрецької. Іноді її називають діалектом сучасної грецької (новогрецької) мови, проте правильніше її вважати саме за мову самостійну, споріднену з новогрецькою (демотичною, як ще її називають) мовою. Понаддіалектний статус цієї мови підкріплюється наявністю писемної літератури українських греків. Можемо назвати відомих румейських поетів, наприклад, Георгій Костоправ, Антон Шапурма , Леонтій Кір’яков , Григорій Данченко, Василь Бахтаров , Дмитро Папуш, Донат Патрича , Федір Шебаніц , Дмитро Пенез [1, с.7]. Серед урумських літераторів відомі: Валерій Кіор , Віктор Борота .

Життя в Приазов’ї не зблизило урумську та румейську мови між собою, і ще більше віддалило їх від літературної грецької мови. Не маючи шкіл, в яких би навчання проводилося літературною грецькою мовою, майже кожне село розмовляло своїм діалектом. Крім того, у мову греків глибоко почала проникати російська, що стала офіційною мовою для Маріупольського грецького округу.

Зараз дослідники відзначають наявність у Приазов’ї 5 румейських та 7 урумських діалектів. Тобто греки Приазов'я говорять на 12 діалектах, іноді зовсім далеких один від одного й від сучасної грецької мови. А. Білецький зазначає, що навіть близький до новогрецької мови урзуф-ялтинський діалект містить більше 35% тюркських слів.

У 30-ті роки ХХ століття, будучи відірваними від Греції, місцеве населення вирішило на основі одного з діалектів створити свою літературну мову. Але лідери грецької громадськості не зуміли домовитися один з одним про введення в школах єдиної для всіх греків мови, що у мовному плані роз'єднало урумсько- й румейськомовних . Кожна із цих груп почала проводити свою політику. Під впливом численної групи греків із Сартани й Малого Янісоля , що очолювали у той час місцеві радянські установи, як літературна „ румейська” або „ еллінська” мови був прийнятий сартано-малояні­сольський діалект. Літературу для шкіл отримували з Кавказу, також саме у той час урумські лідери пішли на те, що в навчальному процесі почали використовувати літературу, яка видавалася в Криму. Це внесло ще більше татарських елементів в урумський діалект [3, с.38].

Більшість дослідників не знаходять розбіжності між урумами та румеями . Усі вони сповідують одну релігію, дотримуються одних звичаїв та обрядів, мають одного типу житла, і диференційовані тільки у мовному плані, розмовляють різними діалектами.

У сучасному Приазов’ї греки-румеї й греки-уруми проживають окремо. У Першотравневому районі Донецької області, селища Ялта й Урзуф є поселеннями греків-румеїв , а селище Мангуш (районний центр) – урумське. Очевидно, такий поділ сягає часів переселення із Криму, дослідники припускають, що в Кримському ханстві грекомовні й тюркомовні християни селилися окремо й не мали тенденції до змішування.

Є. Перехвальская відзначає, що в той час, як „ еллінська” , або румейська мова є важливим етнотворчим фактором і має високий престиж в очах грецького населення Приазов'я, урумська таким фактором не є (або є значно меншою мірою), і має меншу престижність, про що свідчить багато фактів: викладання в школі в 30-ті роки відбувалось грецькою („ еллінською” ) мовою й ніколи не велося викладання урумською; румейською мовою видавалася газета, друкувалися книги, існував грецький драматичний театр, п'єси ставили румейською мовою. Таким чином, саме румейська на противагу урумській стала мовою, з якою пов'язано в приазовських греків поняття своєї етнічної самобутності. Варто відзначити, що греки Приазов’я взагалі мають яскраво виражену етнічну самосвідомість, вони пишаються тим, що вони греки. У зв'язку з цим характерно, що греки досить негативно поставилися до факту скасування графи „ національність” в українському паспорті, убачаючи в цьому бажання позбавити їх національної своєрідності. Греки побоюються, що скасування „ національності” призведе до розмивання народу й втрати національної пам'яті, оскільки паспортний запис був ніби постійним нагадуванням про етнічне походження людини. Приазовські румеї й уруми пишалися записом „ грек” у своїх паспортах. Цей запис, щоправда, мав для них і зовсім практичне значення. З його допомогою було легко довести свою національність для бажаючих виїхати в Грецію, оскільки ця країна приймає етнічних греків на постійне проживання [ 5 ] .

Як відомо, у 20-ті роки ХХ століття в Росії, а потім й у СРСР був узятий курс на розвиток національних мов і культур народів Росії. У ці роки приазовські греки почали видавати газету „ Колективістис” , у Маріуполі був відкритий грецький театр, а в селах відкрилися школи з викладанням грецькою мовою  . Із самого початку ці школи зіткнулися із цілою низкою труднощів, у першу чергу із проблемою вчительських кадрів і відсутністю підручників. Але головною проблемою була мова. Навчання в школах відбувалося новогрецькою мовою, що була недостатньо зрозумілою ні учням, ні вчителям, при тому що грецькою викладалися всі предмети. В іншій соціолінгвістичній ситуації навчання грецькою мовою могло б відбутися, і труднощі початкового періоду були б переборені, однак у 1938 році генеральна лінія партії й уряду щодо розвитку національних мов докорінно змінилися. Були закриті й школа, і національна газета. Видавництво й газета „ Колективістис” були розгромлені, а грецький шрифт був викинутий у море, грецький педагогічний технікум був закритий. Багато письменників, музикантів і артистів були репресовані й загинули. Незважаючи на це, грецькі літератори продовжували писати. Але друкувати їхні твори почали лише на початку 60-х років у перекладі російською або українською мовою. Лише в 70-ті роки заговорили про румейську писемність.

За словами Д.  Патричі , коли у 20–30-ті рр. Г. Костоправ і його колеги почали роботу зі створення грецької літератури, вони визначили головною янісольсько-сартанську говірку. Ці два села – Малий Янісоль і Сартана – були найбільшими і найрозвиненішими, в янісольській і сартанській говірках є багато спільного. Не останню роль тут відіграв факт, що сам Г. Костоправ був уродженцем Малого Янісолю , писав цією говіркою [4, с. 29].

Мову, якою писав Г. Костоправ вважають літературною румейською . Цією мовою творить ряд сучасних грецьких письменників Приазов’я. Народний румейський діалект був і залишається мовою побутового спілкування й фольклору. Г. Костоправ, Л.  Кір’яков та інші румейські письменники збагачували його за рахунок запозичень із димотики й кафаревуси , такий літературний румейський діалект не зовсім зрозумілий звичайному грекові, що спеціально не вивчав літературну мову. Можна сказати, що літературною румейською мовою, на жаль, користується невелика кількість ентузіастів. Як мову літератури й науки приазовські греки використовують російську мову. Приазовські греки, починаючи з ХІХ століття, високо цінували надбання вищої освіти. Унаслідок цього греки опановували російську мову, що і стала для них мовою писемності, освіти й культури, у той час як румейська продовжувала існувати як побутова мова, про що свідчать і непрямі дані. У селищі Ялта, де протягом 10 років (з 1926 по 1937), діяла грецька школа, у цей час проживає достатня кількість людей, які в цій школі навчалися, проте, жоден з них не зміг скласти зв'язну розповідь грецькою мовою. Найстарший житель селища, що навчався в грецькій школі, згодом працював актором у грецькому драматичному театрі, однак не міг згадати жодного уривку зі своїх ролей, у той же час напам'ять розповів довгий монолог з російської п'єси. Це свідчить про те, що в період „ еллінізації” румейська мова вже не була домінуючою для грецького населення Приазов'я. Ця ж ситуація існує й донині. Лінгвістичну компетенцію греків-румеїв можна охарактеризувати в такий спосіб: домінуючою мовою – писемною, мовою спілкування на виробництві, у школі й у громадських місцях – є російська, тобто зовні мовна ситуація не відрізняється від мовної ситуації в Маріуполі або Донецьку.

Таким чином, румейська мова стала другою мовою для греків-румеїв , вона не тільки має більш вузьку сферу застосування, але й є другою мовою за рівнем компетенції носіїв мови. Своєю етнічною мовою носій румейської не може вийти за вузькі рамки повсякденних тем. Він володіє нею гірше, ніж російською, меншим є його словниковий запас, менш різноманітним набір граматичних форм. Румейська мова функціонує й, відповідно, передається винятково як мова діалогічного мовлення. Очевидно, російська є для сучасних приазовських греків не тільки функціонально більш значущою, але й першою мовою, засвоєною в дитинстві. Можна припустити, що румейська мова передається як набір формул „ питання–відповідь” , які спочатку запам'ятовуються як цілісні кліше. Очевидно, що така мова не могла б конкурувати з домінантною, однак румейська має суттєву функцію, що відсутня у російської: вона є найважливішим засобом самоідентифікації для приазовського грека. Саме тому румейська мова продовжує передаватися з покоління в покоління, до того ж можна припустити, що протягом декількох останніх десятиліть, вона існує у вигляді формул-кліше [ 5 ] .

Усе вищезазначене дає орієнтири для з’ясування проблем, що постали перед сучасною літературою греків Приазов’я. Ситуація ускладнюється й проблемами розвитку літератури кримськотатарською мовою, якою розмовляє значна частина греків Маріупольщини , і самою майбутністю цієї літератури, що репрезентована творчістю талановитого поета В.  Кіора . Як слушно зауважив Л.  Кузьмінков , ця мова не відрізана намертво від корінного, головного „шару ромейських ( румейських ) говорів-діалектів” . Хоча це зовсім інша мова. Протягом тривалого існування греків у Криму, у безпосередньому контакті з пануючим народом – татарами, кримськотатарська мова стала в ханстві мовою міжетнічного спілкування. Тому в наших „еллінських говорах” багато татарських слів, що й надає їм своєрідний колорит, відрізняє нашу приазовську грецьку мову в цілому від сучасної димотики , що існує в Греції. А поки греки Приазов'я, що віддають свої таланти літературній праці, пишуть ромейською ( урзуф-ялтинський діалект) або румейською (Малий Янісоль , Сартана й більшість сіл, де живуть греки еллінофони ). Тоді як татарофони (які розмовляють кримсько-татарськими говорами) пишуть своєю мовою, тобто, урумським діалектом. Частина літераторів-греків володіють також російським та українським поетичним словом, є й такі, які будучи етнічними греками, пишуть тільки російською мовою [3, с. 41].

За спостереженнями Є. Перехвальської , знання грецької мови є бажаним для того, хто хоче вважатися повноцінним греком, однак знання це насправді може бути досить неглибоким. Уміння підтримати найпростіший побутовий діалог – це та компетенція, що є зовсім достатньою, щоб маркувати людину як „мовця грецькою” . Часто розмова починається грецьким вітанням і стандартними питаннями про здоров'я, а закінчується грецькою формулою прощання й побажань усього найкращого, тоді як уся інша розмова може вестися й ведеться російською мовою.

На відміну від румейскої , урумська (тюркська) мова не має символічної цінності як маркер етнічної належності. Очевидно, саме із цим пов'язаний той факт, що до цього часу рівень її збереження дещо нижчий, ніж збереження румейської грецької мови в Приазов'ї. Ситуація із греками-урумами Приазов’я типологічно подібна з етнолінгвістичною ситуацією тюркомовних греків, що живуть у Східній Грузії.