WEB-ресурс научно-практических конференций

Семенцова Т.С.

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна

РОЛЬ УЧИТЕЛЬСТВА ЛУГАНЩИНИ В ПРОЦЕСІ ПОЛІТЕХНІЗАЦІЇ ШКОЛИ

Період «хрущовської відлиги» ознаменувався здійсненням комплексу реформ, які охопили всі сфери суспільного та господарського життя країни й, зокрема, систему освіти. Післявоєнна відбудова промисловості, відродження сільського господарства, розвиток нових технологій і науково-технічний прогрес, що набирав сили в СРСР, вимагали від шкільної освіти суттєвої перебудови. Першочерговим завданням освітньої реформи стало налагодження зв’язку школи з виробничою сферою, що мало задовольнити потреби у підготовці трудових кадрів для усіх галузей народного виробництва, здатних швидко адаптуватись до нових умов. Процес поєднання загальної і технічної освіти в умовах середньої школи отримав назву політехнізації.

Першим кроком із запровадження цього процесу стало прийняття 24 грудня 1958 р. «Закону про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР», згідно з яким у країні передбачалось введення загальної десятирічної освіти й розвиток політехнічного навчання у школах. У 1959 р. відповідний закон був прийнятий і в союзних республіках, зокрема в УРСР.

Провідна роль у політехнізації школи належала вчителям, перед якими ставилось завдання запровадження у освітній процес нового державного курсу. Окрім освітян, до цього процесу залучались партійні, господарські, комсомольські організації, які мали надавати допомогу школам, піклуватись про створення умов для поліпшення навчально-дослідної роботи.

Впровадження політехнічного навчання у школах потребувало створення необхідної матеріально-технічної бази. Для цього в шкільних майстернях учні виготовляли необхідний інвентар для пришкільних ділянок, наочні посібники для навчальних кабінетів. Усі шкільні майстерні та робітничі кімнати оснащувались необхідними інструментами.

З метою масового залучення учнів шкіл, учителів і студентів до моделювання та розробки нових конструкції навчально-наочного приладдя в серпні 1960 р. у м. Києві була проведена республіканська виставка нових і модернізованих пристроїв, на якій були представлені вироби і луганських винахідників.

У створені матеріально-технічної бази значну роль відігравали вчителі трудового навчання, які агітували учнів виробляти додаткові прилади і матеріальні цінності. Особливо важливою була їх робота в селах, де політехнічне навчання здійснювалось у примітивних умовах, при повній відсутності матеріально-навчальної бази.

Важливими осередками політехнічної освіти учнів стали технічні та натуралістичні гуртки, які організовувались на базі шкіл, будинків культури, підприємств.

У середині 50-х рр. по всій області створювались станції юних техніків , які стали організаторами та інструкторсько-методичними центрами позакласної і позашкільної роботи школярів. До їх діяльності залучались учні 3–11 класів. Заняття у гуртках проводили 1–2 рази на тиждень тривалістю не більше двох академічних годин кожне. Зазвичай склад гуртка становив не менше 10 осіб.

З метою масового залучення учнів до позакласної і позашкільної роботи з техніки, розвитку технічного винахідництва і моделювання, ознайомлення їх із досягненнями науки і техніки, гуртки проводили вечори науки і техніки, зустрічі з новаторами виробництва та винахідниками.

Обласні станції працювали під керівництвом органів народної освіти, рад піонерської організації та відповідних комітетів комсомолу.

Важливим елементом політехнізації закладів освіти стало запровадження виробничого навчання школярів, яке передбачало залучення учнів до праці у сільському господарстві та промисловості. Це надавало змогу школярам включатись у систему суспільних відносин і своєю працею створювати додаткові матеріальні цінності, які використовувалися для потреб суспільства. Виробниче навчання школярів здійснювалось на базі колгоспів, шкіл навчально-дослідного господарства, промислових підприємств.

Згідно з рішенням ХIХ з’їзду КПРС про політехнічне навчання у школах, усі учні 5, 6, 7 та 9 класів були зобов’язані працювати на навчально-досвідних ділянках. Виробниче навчання учнів 8–10 класів середніх шкіл здійснювалось згідно з державною програмою.

Особливо активно учні залучались до праці в сільському господарстві під час весняно-літніх польових робіт. Так, учнями лише лантратовської школи у 1955 р. було відпрацьовано 2000 трудоднів.

Кожний клас представляв собою окрему виробничу ланку. Учителі відповідали за навчально-виховну роботу у кожній із ланок. Загальне керівництво роботою навчально-досвідним господарством здійснювала педагогічна рада школи. Всі навчально-виробничі питання вирішувала рада бригадирів і ланкових. Продукція, отримана з господарства, належала школі, й часто гроші від її реалізації використовувались для проведення позашкільних заходів, організації безкоштовного харчування, покращення навчально-матеріальної бази господарства, або надсилались до фонду всеобучу.

На різних господарських роботах разом з учнями влада активно використовувала вчительство, незважаючи на його значну професійну зайнятість.

Більшість вчителів виходили в поле й допомагали колгоспникам без будь-якої компенсації, агітуючи вихованців на прополювання буряків, збір соняшнику, кукурудзи, колосків, боротьбу з гризунами і шкідниками, насадження лісосмуг. Учителі та учні старших класів проводили серед населення бесіди, популяризували досвід передовиків сільського господарства, надавали допомогу в організації соціалістичних змагань між ланками і бригадами колгоспів, випускали стінгазети і польовки. Жодна важлива господарська акція – посівна, збиральна або хлібозаготівельна кампанії – не відбувалась без участі вчителя.

Крім того, вчителі шкіл, зокрема викладачі біології, фізики і хімії, повинні були брати участь в організації та проведенні роботи агротехнічних гуртків, семінарів, курсів та інших заходів із підвищення кваліфікації працівників колгоспів, раднаргоспів, надавати практичну допомогу в організації сільськогосподарських постійно діючих виставок, у вивчені досягнень сільськогосподарської науки й техніки, приділяти увагу роботі пришкільних дослідних ділянок, домагаючись, аби вони стали справжніми лабораторіями із вирощування високоякісних врожаїв зернових та інших сільськогосподарських культур, виховання в учнів любові до сільського господарства.

Із прийняттям у 1959 р. закону про введення виробничого навчання, у вчителів стало значно більше клопотів. Тепер у обов’язковому порядку їх відправляли разом з учнями на практику до промислових підприємств, будівельних і сільськогосподарських об’єктів. За кожним вчителем закріплювалось 20–30, а то і 35 учнів, за поведінку і виконання робіт, стан здоров’я, харчування і дозвілля яких він ніс відповідальність. Учителеві гарантувався 4–6 годинний робочий день, вихідні дні та перебування на практиці не більше 15–18 днів. Однак часто вчителі разом з дітьми працювали на різних сільськогосподарських роботах по 6–8 годин на день, не отримуючи ніяких компенсацій за перероблені години.

Вчителі біології були зобов’язані тримати міцні зв’язки з провідними науково-дослідними закладами краю, створювати гуртки юних натуралістів, що проводили сотні дослідів. Їх результати аналізувались, зіставлялись, узагальнювались, кращі з них рекомендувались для посівів на полях.

Для виробничого навчання учнів у колгоспах виділяли агрономічний і технічний персонал, якому гарантувалась оплата праці за рахунок колгоспів згідно з Постановою Ради Міністрів союзу РСР від 10 грудня 1959 р. «Про оплату праці учням середніх шкіл період виробничого навчання, учнів на підприємствах, робітників за час перекваліфікації або навчання других професій, а також про оплату праці кваліфікованих робітників та інженерно-технічних працівників по навчанню цих учнів і робітників».

Виробниче навчання учнів здійснювалось у 50–60-х рр. і на базі підприємств області, на яких задля цього створювались спеціальні цехи для учнів, де вони мали оволодіти практичними навичками.

У 1962 р. в області було побудовано 9 навчальних цехів на 577 місць (у роботі яких були задіяні 3274 учні), 2 полігони на 40 місць, 18 шкільних майстерень для виробничого навчання на 400 місць, 2 навчальні лабораторії на 56 місць.

Підприємствами області організовувалися і проводились екскурсії, зустрічі учнів із новаторами і передовиками виробництва, членами бригад комуністичної праці.

Таким чином, учительство Луганщини в 50–60-х рр. відігравало визначну роль не лише в суспільно-політичному та культурному житті краю, але і в процесі політехнізації школи та залученні учнів до праці у виробничій сфері.

Державна влада намагалась використати освітній напрямок роботи педагогів для наближення учнів шкіл до трудових колективів і колгоспів країни. Участь освітян в процесі політехнізації школи здійснювалась через організацію технічних і натуралістичних гуртків, оснащення матеріально-технічної бази школи, залучення вчителів до роботи у сільському господарстві.