WEB-ресурс научно-практических конференций

Бусол А.В., Бусол В.В.

Львівський національний університет імені І. Франка, Україна; Львівський державний університет фізичної культури, Україна

РОЛЬ СЦЕНІЧНОГО ФЕХТУВАННЯ В ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ СТУДЕНТІВ ТЕАТРАЛЬНИХ ВНЗ

Актуальність дослідження. Студенти, які обрали професійною діяльністю мистецтво сцени, повинні володіти високою загальною культурою, правильним і стійким світоглядом, знати закони творчого процесу, володіти всіма технологічними навичками свого мистецтва.

Вірно спрямувати роботу кожного виконавця, встановити його взаємодію з іншими, знайти необхідні виражальні засоби, домогтися справді високого творчого звучання п’єси на кожній виставі – ось ті завдання, які стоять перед працівниками театрального мистецтва. Практичне розв’язання цих завдань багато в чому залежить від ступеня володіння сценічною мовою і сценічним рухом, а також уміння відтворити конкретну історичну епоху. Саме тому важливо науково обґрунтувати і чітко направити навчальний процес при формуванні цих необхідних актору засобів зовнішньої виразності. Однією з навчальних дисциплін, що займається удосконаленням пластичної культури актора в театральних навчальних закладах є “Сценічний бій” .

Спостереження показали, що правильна пластична поведінка актора в ролі вимагає не тільки загальної фізичної підготовленості, а й спеціальних прийомів, які завдяки вивченню курсу сценічного бою дозволяють студентам-акторам опанувати не тільки навички сценічного фехтування, але й поглибити їхні знання про конкретну історичну епоху. Удосконалення рухової підготовки акторів вимагає максимального її наближення до потреб професійної діяльності.

В даному сенсі сценічне фехтування є не що інше, як пристосований для потреб театрального мистецтва засіб професійної підготовки, побудований на законах утилітарного фехтування як мистецтва бою на холодній зброї.

Мета дослідження: висвітлити роль сценічного фехтування для підготовки майбутніх акторів у театральних ВНЗ .

Завдання:

1. Проаналізувати наукову, психолого-педагогічну і методичну літературу та оцінити значення сценічного фехтування для підготовки майбутніх акторів.

2.      Розглянути особливості сценічного фехтування у порівнянні з іншими видами фехтування.

3. Провести аналіз сучасних методичних підходів до навчання основам сценічного фехтування студентів театральних ВНЗ .

Результати дослідження. Фехтування як мистецтво володіння холодною зброєю було поширеною серед широких верств населення побутовою навичкою аж до кінця ХIX століття. Природно, що багато акторів того часу застосовували на сцені, відомі їм прийоми фехтування, розігруючи в спектаклях різноманітні бойові ситуації.

Вважається, що сценічне фехтування як видовище зародилося ще в Стародавньому Римі, і першими такими фехтувальниками були гладіатори. Проте з цим важко повністю погодитися, бо у гладіаторів, як відомо, сутички закінчувались важкими пораненнями або смертю.

З іншого боку, винайти спеціальне "театральне" фехтування неможливо, оскільки все краще, найбільш доцільне вже було придумано за минулі століття. Отже, акторові залишається тільки одне: вивчити прийоми утилітарного бою на холодній зброї та застосовувати їх на сцені. Звичайно, враховуючи характер майбутнього застосування, вивчати їх слід виходячи з потреб та принципів театрального мистецтва, а не з позицій бойової практики.

Таким чином, не підлягає сумніву, що сценічне фехтування у всіх випадках є умовним боєм. У сценічному бою діють не супротивники, а партнери, які взаємно допомагають один одному якомога виразніше і правдивіше зіграти поставлену фехтувальну сцену.

Прийоми сценічного бою аналогічні прийомам справжнього бою і різниця полягає лише в тому, що в реальному житті бійці застосовували ці прийоми без попереднього узгодження з супротивником, а на сцені вони узгоджені і відпрацьовані усіма учасниками сцени. Ця сувора узгодженість диктується не тільки необхідністю захистити акторів від небезпечних несподіванок, а й вимогами художнього порядку. Розвиток сценічного бою має відповідати драматургічній логіці і робити цю логіку очевидною для глядача.,

Абсолютно зрозуміло, що сценічний бій повинен бути спеціально організований, тобто поставлений у вигляді певного ряду послідовних дій і добре відпрацьований. Що стосується самих дій зброєю, то вони повинні відповідати аналогічним діям у справжньому бою.

Для драматурга поєдинок виявляється механізмом зламу сюжетної лінії або її кульмінацією, режисер з його допомогою створює необхідну атмосферу сценічної дії, актор окреслює образ свого персонажа. Ну, а постановник бою з’єднує всі ці ланки всередині свого таємного пластичного   пошуку, видаючи "на гора" ефектну сцену, що має, серед іншого, самостійне естетичне значення.

Аналіз багаторічного досвіду навчання акторів показує, що вивчення прийомів сценічного фехтування доцільно починати з оволодіння системою рухів колючою шпагою, яка була сформована ще у французькій школі XVII ст. Вивчення курсу колючої шпаги прискорює створення у студентів початкових уявлень (просторових, часових і динамічних) про спеціалізовані рухи, ознайомлення з дистанційними і моментними особливостями їх застосування.

Набуті навички виконання основних рухів зброєю та прийомів пересувань полегшать перехід до оволодіння технікою фехтування рубляче-колючою шпагою, яка є найбільш поширеним видом зброї в сценічних поєдинках.

У подальшому на базі освоєних рухів зброєю, досягнутої спеціалізованості навичок і якостей, які забезпечують ведення шпажних поєдинків, спроститься вивчення фехтування на шпагах і дагах (кинджалах), мечах і щитах. Таким же чином створюються і передумови для оволодіння різними видами фехтування на дворучному мечі.

Між основними засобами ведення фехтувальних боїв чітко простежуються тактичні взаємозв'язки і спільність рухових механізмів, та їх виконання. Наприклад, вибір дистанції поєдинку визначається довжиною клинків і можливостями нанесення уколу або удару з застосуванням випада або крока вперед і випада . У свою чергу, для протидії атакам використовуються захисти зброєю, а подолання захистів найбільш ефективно здійснюється за рахунок атак з фінтами або атак з дією на зброю супротивника.

Раціональна послідовність освоєння основних дій, призначених для сценічного фехтування, полегшує розуміння сутності тактики рухових дій зброєю та маневрування, а в подальшому більш точне вибудовування логіки взаємодій учасників поєдинків на сцені.

Освоєння різновидів дій сценічного фехтування, як і в будь-якому іншому виді рухової діяльності, складається з окремих фаз. Однак, в умовах поєдинку дії акторів багатопланові. Вони являють собою різні поєднання почергових чи взаємних спроб нанесення уколів або ударів, або їх протидії. Тому слідом за освоєнням окремих дій необхідно виконувати їх у різноманітних комбінаціях (фразах), створюючи просторові, ритмічні і моментні ефекти рухів у відповідності із заданим сюжетним застосуванням у поєдинках.

Надійність виконання комбінацій дій багато в чому забезпечується у студентів завдяки руховій пам’яті. А формується вона безперервним виконанням кількох дій різної тривалості, при тактичних взаємозв’язках між об’єднуючими рухами зброєю та пересуваннями.

На удосконалення рухової пам’яті спрямовані і багатотемпові зав’язування з використанням атак, захистів і відповідей. Наприклад, один партнер робить атаку, а інший захищається і виконує відповідь, яка, в свою чергу, переривається контрзахистом суперника з контрвідповіддю . Виникає комбінація захистів і відповідей, яка може ускладнюватися за тривалістю, та зміною сценічних сюжетів. Особливе місце займають дії наступу і оборони з використанням ухилень, обеззброєння, полону і “ поранення” .

Засобами, які концентрують увагу глядачів на діях учасників фехтувального бою, є замахи клинком, паузи або уповільнення і прискорення в рухах, додаткові коливання тулубом, зміни ритму й темпу пересувань.

Важливо при цьому, щоб окремі рухові дії були підпорядковані загальному режисерському задуму, перебували у відчутній гармонії з тим, що учасники бою вимовляють в найбільш значимі моменти поєдинку. Акторам необхідний комплекс умінь, що підсилюють сценічний ефект при веденні поєдинків на холодній зброї.

Висновки.

1. Сценічне фехтування, являючись навчальною дисципліною в театральних вузах, відіграє важливу роль у розвитку спеціальних рухових і психічних якостей необхідних майбутньому актору, дозволяє глибше заглянути у внутрішній світ багатьох історичних персонажів і точніше оцінити їх проступки, атмосферу відтворюваної епохи. Поєдинки на холодній зброї проходять в атмосфері психічної напруженості, вони екстремальні по своїй суті, що дуже цінно для акторів, оскільки дозволяють доторкнутись до реальної небезпеки при відтворені дій, ризикованих для життя. В цьому сенсі фехтування і все, що історично з ним пов’язане, представляє собою важливу дисципліну в системі підготовки акторів і режисерів.

2. Сценічне фехтування – це вид творчості, умовний поєдинок в основі якого – видовище. Воно жодною мірою не є паралеллю спортивного, де на перший план виходить швидкість і неочікуваність дій, імпровізація і тактичні хитрощі з метою перемогти супротивника. Імпровізації у сценічному фехтуванні не має бути, бо фехтують актори без захисних обладунків. Сценічний бій повинен бути спеціально організований, тобто поставлений у вигляді певного ряду послідовних дій і добре відрепетируваний .

3. Аналіз методики навчання сценічному фехтуванню показує, що засвоєння спеціалізованих прийомів доцільно починати з оволодіння системою рухів колючою шпагою. Набуті навички полегшують перехід до оволодіння технікою фехтування рубляче-колючою шпагою, яка є найбільш поширеною зброєю в сценічних поєдинках. У подальшому, на базі засвоєних рухів зброєю та пересувань, спроститься процес вивчення фехтування на шпагах і дагах , мечах і щитах, дворучних мечах тощо.