WEB-ресурс научно-практических конференций

Манько С.Б.

Харківська державна академія культури, Україна

ДЕЯКІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ РОК-ОПЕРИ В ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКІЙ ТА ВІТЧИЗНЯНІЙ МУЗИЦІ

Виникнення жанру рок-опери в музичному мистецтві другої половини ХХ сторіччя є відгуком композиторів на тогочасну соціокультурну ситуацію. Вивчення процесу актуалізації рок-опери в музичній літературі – важлива наукова проблема сучасної культурології та музикознавства.

В ХХ сторіччі ідея синтезу пронизує усі щаблі розвитку суспільства та стає провідною в усіх напрямках мистецтва й, зокрема, в музиці. Емоційний стрій сучасного життя, напружений ритм, бажання створити «картину сучасної Епохи змін», усе це потребує синтезу всіх норм, принципів, естетичних категорій, що відносяться до великої кількості різноманітних видів та родів мистецтва (епічного, драматичного, лірико-психологічного, комічного). Це призводить до того, що в першій половині ХХІ сторіччя композитори таких країн, як Франція, Німеччина, Англія та США створюють поліжанрові стилістичні опуси. Складниками синтезу стають музичні жанри різних епох та століть, минулого та сьогодення (містерія, псалми, хорал, опера, симфонія, кантата, мелодрама, балет, камерні вокальні цикли та багато інших). Окрім музичних жанрів, до нової синтетичної форми залучають і театрально-драматичні, поетичні, кінематографічні та ін. Отже, нині народжуються нові синтетичні жанри, в суто індивідуальних проявах яких, втілюється широкий спектр концептуальних та змістовних ідей.

Розвиток нового пласта масової культури – рок-музики, призводить до того, що в кінці 1960-х років виникає рок-мюзикл та рок-опера. Як зауважує музикознавець В. Ткаченко, в мюзиклі поєднуються та актуалізуються архітипічне з сьогоденням, а в рок-опері стає характерним міфологічний початок, як засіб втілення в музиці універсальних явищ та сакральних істин.

Рок-опера успадковує характерні риси та особливості рок-культури, що були винайдені в дослідженнях таких відомих музикознавців як А. Цукер, В. Ткаченко, В. Сиров. В них підкреслюється зв'язок рок-опери з синкретизмом виразних засобів, експресионістичністю образного строю, агресивністю її ресурсів (ритм, динаміка, засоби виконання). Ця сукупність ознак свідчить про спрямованість сучасних композиторів до містичного досвіду на межі тисячоліть.

Що стосується наукової концепції рок-опери як музичного жанру, її слід розробляти на фундаменті вивчення і залучення розробленої у музикознавчій літературі жанрової теорії, завдяки дослідженням А. Сохора, М. Арановського, І. Коханик, М. Старчеус, Л. Шаповалової, С. Шипа та М. Бобрової. Так, за теорією М. Арановського, музична мова, форма і жанр є не просто різними сторонами музичного мистецтва, а й взаємозалежними рівнями єдиної системи музичного мислення. Як і будь-якому музичному жанру, рок-опері притаманна взаємообумовленість музичної мови, форми.

Майже всі твори, написані в жанрі рок-опери, наслідують одні й ті ж самі ознаки, що стають характерними для цього жанру. Це – номерна структура, можливість варіювання цієї послідовності у зв’язку із задумом режисера, спільність рок-опери з одного боку з класичною оперою, з іншого – з античними діонісійськими дійствами, середньовічними містеріями та полумістеріями. Але усе це створює не тільки закономірність, але й парадокс існування рок-опери в музичному світі, оскільки вона є одним із провідних музичних жанрів, до якого стабільно звертаються композитори на межі тисячоліть.

Засобами театралізованого року розкривається різноманітний тематизм: історико-героїчний – рок-мюзикл «Овод» А. Колкера, рок-опера «Біла ворона» Г. Татарченка, рок-опера «Ярослав Мудрий» С. Бедусенка; героїко-ліричний – рок-опера про Юрія Гагаріна «Юрій!» Ю. Хайта; фантастичний – опера-фантасмагорія «Майстер і Маргарита» О. Градського, рок-опера «Пікнік на узбіччі» С. Баневича , рок-билина «Змій Горинич» В. Ярушина; філософський – рок-трагедія «Гамлет» Ж. Тібо та П. Гроскола , фреска у стилі рок «Робесп'єр» К. Муна та ін.

Така популярність жанру зумовлена значними модифікаційними можливостями рок-опери. По-перше, вона виникла та існує в умовах драматичного театру (кіно) в результаті впровадження у виставу або кінофільм музичного компонента, що спричинило окремий, відносно самостійний та послідовний процес симфонізування (постановки рок-опер в театрі А. Рибнікова). По-друге, рок-опера є продуктом театралізації концертного шоу з рисами ревю («Стадіон» О. Градського) або концерту бардів (дует «Івасі» А. Іванова і Г. Васильєва – авторів мюзиклу «Норд-Ост»). По-третє, власне оригінальні проекти у жанрі рок-опери, серед яких найпомітніші твори А. Журбіна, А. Рибнікова, Р. Грінблата, В. Дашкевича, Є. Артем'єва. В ХХІ сторіччі, завдяки численним перекладам та постановкам рок-опер іноземних композиторів, з’являється ще одна модифікація – рок-опера з нівельованою роллю авторської індивідуальності – продюсерський проект, де панують продюсер і режисер-постановник.

Окреме питання в розвитку рок-опери – взаємовідносини технік постмодерну, якими володіють всі автори, і синкретичне поєднання демократичності «мови». Це завдання мимоволі доводиться вирішувати всім професіоналам. Його наслідок – проблема ціннісних орієнтирів. Таке вирішення композиторського задуму створює дилему: що вважати в цьому жанрі досконалим твором – популярну рок-оперу зі шлягерами та високим комерційним рейтингом, або більш якісно організовану за законами драматургії виставу.

Отже, на сучасному етапі розвитку структура рок-опери залишається досить рухливою, а її модифікації зумовлені специфікою індивідуальної авторської концепції. Виконавський склад і наявність вербального тексту нині стають вагомими чинниками визначення жанрових ознак рок-опери.

Це свідчить про те, що принцип конструювання художньої цілісності на основі синтезу норм, що є традиційними складовими репрезентаційних систем інших видів мистецтва, нині є провідним, завдяки чому відтворюються риси універсальної моделі рок-опери, як жанру сучасної музичної культурі.