Заблодська Д.В.

Східноукраїнський національний університет імені В. Даля, м. Луганськ, Україна

СУЧАСНІ МЕТОДИ ФОРМУВАННЯ «КУЛЬТУРИ ПРАЦІ»

Оновлення освітнього процесу в Україні стимулює пошук нових підходів до професійної підготовки студентів. Саме формування культури праці майбутніх фахівців передбачає реформування змісту освіти на засадах гуманізації, гуманітаризації та збереження надбань національної і світової культури. На цьому наголошується в сучасних нормативних документах про освіту: Національній доктрині розвитку освіти, Законах України „Про освіту”, „Про вищу освіту” [1; 2] в яких окреслено принципово нові завдання, пріоритети й напрями модернізації цілісної системи освіти України. Серед них – підготовка фахівців нової формації – професіоналів, зорієнтованих на постійне професійне і культурне самовдосконалення.

Безцінний досвід трудового виховання дітей і підлітків внесли в педагогіку Г.С. Сковорода, К.Д. Ушинський та Т.Г. Шевченко, О.В. Духнович, І.Я. Франко, В.О. Сухомлинський та багато інших. Висвітленню проблеми професійної підготовки майбутніх фахівців присвячені роботи вітчизняних і зарубіжних авторів: С.У. Гончаренка, І.А. Зязюна, Н.В. Кузьміної, О.М. Пєхоти, В.А. Семиченка, В.О. Сластьоніна та ін. Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження дозволяє стверджувати, що професійна культура – це складне, безумовно, інтегративне соціально-психологічне утворення в структурі особистості. Дослідження етимології слова „культура” свідчить, що воно складається з двох окремих понять. „Культ” – це поклоніння чомусь, звеличення та шанування чогось. Друга частина слова „Ура” є ім’я бога світла Ура, а також одне з імен бога Сонця Ра. „Культ Ура” – це культ світла у людині, а світло – це добро, совість, високі гуманні якості духу. А «Культ Ура праці» – це шанування, поклоніння та звеличення праці як невід’ємної якості духу людини.

У довідковій літературі під культурою розуміють рівень освіченості, вихованості людини, а також рівень оволодіння якоюсь галуззю знань або діяльності. Культура праці особистості передбачає засвоєння професійних знань, професійну компетентність, сформованість професійно значущих якостей, які необхідні для участі в професійній діяльності. Однак культуру праці студента, на нашу думку, ніяк не можна спрощувати до системи спеціальних, вузькопрофесійних знань, умінь і навичок. Це поняття є ширшим і включає в себе весь духовний потенціал особистості, інтелектуальні, емоційні і практично-дійові компоненти її свідомості. Культура праці визначає не лише пізнавальні інтереси студента – вона обумовлює його світоглядні установки, ціннісні орієнтації, загальне життєве кредо. Таким чином, культуру праці можна розглядати як інтегровану якість особистості.

Набуття професіоналізму відбувається саме в студентські роки, коли триває пошук свого „Я”, формуються професійні якості й уміння, необхідні для подальшої самостійної діяльності. К.Д. Ушинський підкреслював, що самовиховання, якщо воно бажає щастя людині, повинно виховувати її не для щастя, а готувати до праці життя.

У дослідженнях Г.О. Балла, І.Д. Беха, С.У. Гончаренка, І.А. Зязюна, Н.Г. Ничкало, О.М. Пєхоти, В.А. Семиченка та інших чітко окреслені якості, які необхідно розвивати у процесі професійної підготовки майбутнього фахівця: емпатія, гуманність, духовна культура, рефлексія, перцепція, емоційна стійкість, відповідальність. Саме вони виступають чинниками стимуляції особистісного зростання студентів, яке виступає важливою передумовою професійного становлення особистості.

На думку Н.В. Чепелєвої, Н.І. Пов’якель, професійне становлення особистості, базуючись на психологічній та особистісній зрілості майбутніх фахівців, зумовлює виникнення такої необхідної складової особистості фахівця, як професійна ідентифікація. Вона розглядається як невід’ємний компонент професійної самосвідомості особистості, основними характеристиками якої є прийняття провідних професійних ролей, цінностей та норм, сформовані мотиваційні структури, що спонукають особистість до ефективної практичної діяльності [3].

Професійне становлення особистості розпочинається в навчальному закладі і великою мірою залежить від успішного психологічного забезпечення навчально-виховного процесу у вузі. Це зумовлює необхідність створення психологічної служби у вищому закладі освіти. Основні її завдання пов’язані з „підготовкою висококваліфікованого фахівця, що не лише володіє необхідним обсягом теоретичних знань, практичних умінь та навичок, а й має необхідні професійно значущі особистісні якості, котрі дають йому змогу успішно адаптуватися до майбутньої діяльності, прагнути фахового й особистісного самовдосконалення, тобто бути професіоналом” [3].

Для вирішення психологічних проблем в професійному самовизначенні особистості недостатньо дати рекомендації про те, яка професія підходить. Вищий навчальний заклад повинен створити умови, сприятливі для розвитку особистості студента, допомогти йому побачити і усвідомити свої проблеми, визначити зону можливих дій для вирішення проблем, намітити реальні кроки до успіху. Визначення зони найближчого професійного розвитку є психологічною підставою для вибору способів і методів. Для діагностики психологічних проблем в більшості випадків потрібне проведення комплексного діагностичного обстеження за допомогою психолого-педагогічних методик, що дозволяють визначити: ціннісні орієнтації і установки; найближчі і перспективні життєві плани і професійні наміри; рівень сформованості уявлень про професію; рівень розвитку самооцінки; здібності, схильності і інтереси; рівень розвитку професійної мотивації; особистісні особливості; реальні життєві умови (сімейні відносини, здоров’я, матеріальне забезпечення і ін.).

Інформації, одержаної в результаті такого комплексного обстеження, як правило, буває достатньо, щоб визначити специфіку психологічних проблем даного індивіда.

Можна виділити ряд типових психологічних проблем, пов’язаних з професійним самовизначенням особистості. До них, перш за все, відносяться: розузгодження ідеального і реального образу професії, що обирається; уявлення про свої власні ціннісні орієнтації не відповідають своїм уявленням про цінності, що забезпечують успіх в професійній діяльності в нових економічних і соціальних структурах; розузгодження реальної і ідеальної мотивації професійного вибору; неадекватна самооцінка.

Вирішення будь-яких психологічних проблем пов’язане, перш за все, з усвідомленням і прийняттям цих проблем, з розвитком самосвідомості людини. Молодь, що стоїть на порозі професійного вибору, володіє особливим психологічним настроєм до самопізнання. Для неї характерні: прагнення розібратися в собі, оцінка своїх можливостей в сучасному світі, у тому числі і в професійному, прагнення оцінити, які умови можуть сприяти, а які заважати входженню в світ професії. Найбільшою сензітивністю в розвитку професійної самосвідомості володіють студенти старших курсів, для яких проблема професійного і особистісного самовизначення є суттєвою і актуальною.

В умовах професійного навчання, разом з використовуванням класичних методик, направлених на вивчення особистісних особливостей, інтересів, схильностей і здібностей, особливу увагу слід приділити методикам, що досліджують самосвідомість і самооцінку студента. Знання найбільш значимих і актуальних параметрів самосвідомості і самооцінки дозволяють до певної міри визначити способи психологічного впливу.

Корекція ідеального образу професії і ідеального образу “Я” пов’язана з усвідомленням професійних цінностей і утворенням нових ціннісних орієнтацій. Корекція реального “Я” пов’язана з усвідомленням своїх можливостей, з досвідом нових переживань і нових стосунків людини з навколишнім світом і з собою. Одним з центральних і в цьому значенні доленосних в житті кожної людини, в її професійній кар’єрі, є питання про пошук, вибір і оволодіння професією.

Сучасні ринкові відносини гостро потребують професійних мобільних фахівців, готових грамотно ухвалювати самостійні рішення і нести відповідальність за їх втілення в життя, здатних успішно і ефективно знаходити і реалізовувати себе в теперішніх соціально-економічних умовах, у зв’язку з пошуком, плануванням, вибором і ростом своєї професійної кар’єри. Саме тому на педагогах, практичних психологах і, перш за все, на самих студентах, лежить величезна відповідальність. Виконання цієї роботи, що має на меті, перш за все, особистісне зростання і розвиток студентів, припускає, по можливості, повніше та всебічне використання всього арсеналу накопичених в психології і педагогіці даних, засобів і методів.

Нерідко у випускників шкіл існує думка, що залучення до професії виступає всього лише як “передача-прийом” професійних знань, умінь і навичок. Проте насправді справа йде далеко не так просто. Згідно з Т. В. Кудрявцевим, професійне становлення є достатньо складним, тривалим, вельми мобільним, багатоплановим і часом суперечливим процесом, в якому виразно виділяються чотири стадії.

Перша стадія професійного становлення особистості пов’язана із зародженням і формуванням професійних намірів під впливом загального розвитку особистості і первинного орієнтування в різних сферах трудової діяльності, в світі праці і в світі професій. Психологічним критерієм успішності проходження цієї стадії є відповідність – вимогам ринку праці і потребам самої особистості, вибору професії або спеціальності.

Друга стадія – це період професійного навчання і виховання, тобто цілеспрямованої підготовки за обраною професійною діяльністю і оволодіння всією тонкістю професійної майстерності. Психологічним критерієм успішного проходження цієї стадії є професійне самовизначення особистості, тобто формування ставлення до себе, як до суб’єкта обраної діяльності і професійної спрямованості, в якій достатньо чітко відображаються установки на розвиток професійно значимих якостей (іноді їх називають професійно важливими якостями – ПВЯ).

Третя стадія – активне входження в професійне середовище, що відображає перехід студента до нового типу діяльності – до професійної праці в різних його формах в умовах реального виробництва, виконання службових обов’язків і т.п. Психологічним критерієм успішного проходження даної стадії служить активне оволодіння професією в умовах реального трудового процесу і виробничих відносин, самоствердження в трудовому колективі.

Четверта стадія припускає повну або часткову реалізацію професійних прагнень і можливостей особистості в самостійній праці. Психологічним критерієм успішного проходження цієї стадії є ступінь оволодіння всіма сторонами професійної діяльності, рівень сформованості професійно значимих якостей особистості, ставлення до праці, рівень майстерності і творчості [5].

При цьому з’ясувалося, що практично на протязі всього процесу професійного становлення і розвитку перехід від однієї стадії до іншої часто може супроводжуватися виникненням у людини тих або інших труднощів і суперечностей, а нерідко і кризових ситуацій. Істотним при цьому є те, що зміна одних стадій процесу професійного становлення іншими не завжди буває жорстко прив’язана до певного вікового етапу, біографічного періоду. Вона відображає психологічний вік професійно-особистісного становлення, розвитку і зрілості людини. Наприклад, студент, що навчається на старшому курсі, може під впливом батьків або в результаті взаємодії з представниками професії, що захопила його, читання спеціальної літератури, самонавчання або саморозвитку бути на другій стадії процесу професійного становлення. Інший же, навіть закінчивши вищий навчальний заклад, може не задовольняти психологічним критеріям першої стадії.

Схожі проблеми і кризи можуть, як виявилося, виникати і часто реально виникають не тільки при переході від однієї стадії процесу професійного становлення до іншої, але і усередині окремих стадій цього процесу. Як показують спостереження, аналіз досвіду організації професійної підготовки, в практиці навчально-виховної роботи вищих навчальних закладів є нерідкими випадками, коли вже до кінця першого, а особливо часто на другому або третьому курсі навчання у студентів може змінитися відношення до процесу оволодіння професією. Це так званий негативний синдром другого-третього року професійної підготовки. Вони розчаровуються в своєму професійному виборі, а іноді навіть замислюються про зміну вищого навчального закладу і зміну спеціальності. При цьому істотним є те, що все це може мати місце при непоганих в цілому показниках (рівні знань, у тому числі і в оволодінні професією). Це означає, що справа тут не в здібностях. У психологічному плані в подібних випадках складається свого роду парадоксальна ситуація: студент, знаходячись в умовах навчання в вищому навчальному закладі, тобто на другій стадії процесу професійного становлення, суб’єктивно, тобто психологічно, знову опиняється на порозі лише першої стадії цього процесу, а можливо, лише на підступах до неї. Інакше кажучи, в процесі професійного становлення можливий і зворотній, регресивний рух. Можливість появи таких ситуацій зворотного руху в процесі професійного становлення і розвитку особистості студента вимагає до нього особливо пильної уваги з боку педагогічних працівників та практичних психологів. Знання індивідуальної динаміки і ходу процесу професійного становлення і розвитку кожного конкретного студента, усвідомлення кожним з них своїх власних особистісних особливостей є неодмінною психологічною умовою своєчасного надання психологічної допомоги в подоланні виникаючих тут проблем і ускладнень [6].

Цілком зрозуміло, що для надання такої допомоги недостатньо обмежуватись лише зовнішньою стороною цих явищ. Тут важливо виявляти більш глибокі психологічні причини, а не лише їх наслідки, і впливати саме на ці причини. В чому ж суть цих причин і засобів їх обліку і ліквідації? При поясненні цих ситуацій дослідники часто апелюють до інтересів студентів, до їх ролі в процесі професійного становлення. Зміна ставлення до процесу професіоналізації за обраною спеціальністю, розчарування в ній, поява почуття незадоволення в таких випадках вони намагаються знайти у зменшенні або згасанні інтересу до процесу навчання, до обраної професії, до самого вищого навчального закладу, вибір якого спочатку був зроблений, здавалось би, повністю самостійно і усвідомлено. Проблема інтересу, як проблема здібностей, відноситься до числа тих психологічних проблем, які є найважливішими для практичної педагогіки і психології. Пошук відповіді на це питання часто приводить до висновку про те, що зміна відношення студентів до процесу оволодіння професією, яка фіксується практичними психологами, виявляється пов’язаною з тим, що або майбутня професія, або процес оволодіння нею, або саме реальне життя в ВНЗ відкривається студентам якимись новими сторонами, до сприйняття яких і до взаємодії з якими вони були не готові. В їх психологічній і практичній підготовці до пошуку і вибору професійної кар’єри, оволодінню професійною майстерністю, в їх мотиваційній сфері, на якій базується вся трудова і професійна спрямованість особистості, є серйозні недоліки і дефекти. В результаті відбувається зміна, переосмислення тих основ, причин, мотивів і цілей, по яких і заради досягнення і задоволення яких студенти обирали професію, вступали до ВНЗ. Такого роду переосмислення і являють собою трансформацію смислових опор і смислових відношень студентів до процесу професіоналізації, які нерідко реально приводять до перебудови всієї смислової сфери особистості і драматично проявляють себе в розпаді майбутнього професійного “я”, у втраті сенсу буття, у почутті втрати себе.

Враховуючи наше сьогодення, коли все частіше з’являється велика кількість нових напрямів підготовки, і це при термінах професійної підготовки від 1 року до 5 років, безсумнівною є готовність студента до перекваліфікації, до перепідготовки і оновлення своїх професійних знань і вмінь. Професійна підготовка в вищій школі сьогодні все більше і більше стає безперервним процесом, поступово перетворюється в процес безперервної освіти і професійного розвитку особистості [7].

В психологічному плані ця об’єктивна суперечлива ситуація виступає для людини як одна із суб’єктивних умов, що визначають її налаштування та внутрішнє ставлення, в яких протікає процес її професіоналізації. Професійний розвиток і вдосконалення, особливо на початкових етапах процесу професійного становлення, може стати причиною дестабілізації відношення учнів до вибору професії і процесу оволодіння нею. Останнє проявляє себе в зменшенні інтересу, появі почуття тривоги, у виникненні деякої невпевненості в можливості обрати справу, яка б могла стати сенсом життя. Ось чому, на наш погляд, педагогічному колективу ВНЗ необхідно знати можливості і професійну спрямованість, психологічні проблеми кожного конкретного студента у процесі його професійного становлення.

Список використаних джерел:

1.            Закон України «Про вищу освіту» // Офіційний вісник України від 07.03.2002 р., № 8, стор. 1, стаття 327.

2.            Закон України «Про освіту» // Відомості Верховної Ради УРСР від 20.08.1991 р., № 34, стаття 451.

3.            Чепелєва Н.В. Психологічна служба у вищих закладах освіти / Н.В. Чепелєва, Н.І. Повякель // Практична психологія та соціальна робота. – 2001. – № 6. – С. 2–4.

4.            Верещагин Ю.Ф. Рейтинговая система оценки знаний студентов, деятельности преподавателей и подразделений вуза: учеб. пособ. / Ю.Ф. Верещагин, В.П. Ерунов. – Оренбург: РИК ГОУ ОГУ, 2004. – 105 с.

5.            Вірна Ж. Професіоналізація: теоретико-методологічні витоки психологічного забезпечення / Ж. Вірна // Педагогіка і психологія професійної освіти. – 2002. – № 3. – С. 186–196.

6.            Вли яние условий труда на работоспособность и здоровье операторов / под редакцией А.О. Навакатикяна. – К.: Здоров’я, 2004. – 144 с.

7.            Горшков С.И . Методики исследований в физиологии труда / С.И . Горшков, З.М . Золина , Ю.В . Мойкин. – М.: Медицина, 2004. – 311 с.