WEB-ресурс научно-практических конференций

Гулага О.І., д.мед.н. Тащук В.К., д.мед.н. Полянська О.С.

Буковинський державний медичний університет, м.Чернівці, Україна

ЕФЕКТИВНІСТЬ ЕПЛЕРЕНОНУ ПРИ ГОСТРОМУ ІНФАРКТІ МІОКАРДА

Порушення протеолітичної активності лежить в основі розвитку багатьох патологічних станів. Плазма крові вміщує складний набір протеолітичних ферментів, узгоджена взаємодія яких лежить в основі регуляції кровообігу, гемокоагуляції, фібринолізу, кініногенезу, імунних реакцій. Зміни протеолітичної активності є важливою патогенетичною ланкою в розвитку функціональних порушень серцево-судинної системи, процесів гемостазу, що робить актуальними дослідження стану цієї системи при розвитку гострого інфаркту міокарда (ГІМ), який розвивається на тлі змін функціональної активності як протеолітичних, так і антипротеолітичних ферментів. З цією метою у хворих на ГІМ з серцевою недостатністю проведено дослідження протеолітичної активності плазми крові, яку визначали за азоальбуміном (лізисом низькомолекулярних білків), азоказеїном (лізисом високомолекулярних білків) та азоколом (лізисом колагену). Клінічний матеріал склали 37 хворих віком від 39 до 68 років, середній вік яких склав 51,5±3,94 роки. Діагноз ГІМ верифіковано згідно стандартів Європейської організації кардіологів. Всім хворим (група І) проводилось стандартне лікування, яке включало: ацетилсаліцилову кислоту, клопідогрель, еноксапарин, гепарин, нітрати, ?-адреноблокатори, інгібітори ангіотензин перетворювального фактору, діуретики та метаболічну терапію. Окремо виділена група (група ІІ) з 8 хворих, яким у комплексне лікування включено антагоніст альдостерону еплеренон, який зареєстрований в Україні компанією « Pfizer » під назвою «Інспра» (реєстраційні свідоцтва № UA/3752/0101, UA /3752/01/02 від 09.11.2005 року). Доза препарату склала 25 мг на добу впродовж 10 діб. Також було проведене обстеження 10 практично здорових осіб, репрезентативних за віком і статтю до досліджуваних груп. Протеолітичну активність визначали за показниками лізису за азоальбуміном, азоказеїном та азоколагеном за допомогою наборів реактивів фірми “Simko Ltd.” (Львів) за методикою О.Л.Кухарчука. Статистична обробка результатів досліджень проводилась з використанням електронних таблиць Microsoft ® Office Excel ( build 11.5612.5703) та програми для статистичної обробки Statgraphics Plus 5.1 Enterprise edition (® Statistical Graphics corp . 2001). Перевірку закону розподілу виборок на нормальність проводили при кількості варіант до 50 за допомогою критерію Шапіро-Вілкі.

Встановлено, що у хворих дослідної групи І має місце вірогідне зниження показників протеолітичної активності порівняно з практично здоровими донорами. Так, протеолітична активність за азоальбуміном була майже в 1,5 рази нижчою, ніж у контролі у всіх хворих на ГІМ, проте зростала майже до контрольних величин в обох групах після проведеного лікування (з 0,17 ± 0,003 до 0,27±0,005 Е440/мл/год; р<0,01 в групі І та з 0,16±0,01 до 0,28±0,005 Е440/мл/год; р<0,01 в групі ІІ). Це свідчить, що активність протеаз, які гідролізують низькомолекулярні білки), в тому числі кініни, при розвитку ГІМ явно недостатня, що проявляється порушенням рівноваги між активністю кінінів, дія яких призводить до розширення судин, та ангіотензину, який викликає вазоконстрикторні реакції. Зважаючи на роль чинників кінінової системи у реалізації захисно – пристосувальної програми при ГІМ, зміни процесів їх протеолітичної деградації можуть бути одним з факторів, що сприяють розладам мікроциркуляції, порушенню життєздатності органів і тканин. Протеолітична активність за азоказеїном у обстежених хворих була нижчою за контрольні показники в 1,6 рази, проте відновилась в процесі лікування (І група– з 0,1 8± 0,00 3 до 0,29±0,008 Е440/мл/год; р<0,01, ІІ група з 0,17±0,01 до 0,29±0,004 Е440/мл/год; р<0,01). Відомо, що протеїнази проявляють свою дію по відношенню до високомолекулярних білків плазми, серед яких – основні регулятори функції серцево-судинної системи (ренін, ангіотензин, альдостерон, кініни, калікреїни). Зниження у обстежених хворих активності протеолізу високомолекулярних пептидів є свідченням, з одного боку, надмірної активації цих біологічно активних субстратів, що й призводить до виникнення та прогресування ГІМ, запуску механізмів компенсаторно-пристосувальних процесів, а з іншого – про відносну недостатність їх синтезу внаслідок гіпоксії. Важливим біологічним ефектом таких процесів є неконтактна активація факторів згортання, в першу чергу ХІІ та VІІ, наслідком чого є тенденція до розвитку гіперкоагуляції, яка є важливою складовою ГІМ.

Протеолітична активність за азоколагеном у всіх обстежених хворих була в 2,4 рази меншою за контрольні показники. Це є доказом активного формування сполучної тканини, яке відбувається не тільки у зоні ураження міокарда, а й у інших тканинах і структурах. Проте після проведеного лікування показники лізису за азоколагеном зросли в обох дослідних групах (І група – з 0,01 ± 0,00 5 до 0,02 ± 0,00 1 Е440/мл/год; р<0,01), особливо у групі із застосуванням антагоністу альдостерону еплеренону (ІІ група – з 0,02±0,002 до 0,03±0,001 Е440/мл/год; р<0,01).

Зниження колагеназної активності при ГІМ є свідченням порушень обміну в сполучній тканині, яка утворює сполучно-тканинну матрицю серця. Активація синтезу патологічних колагенів збільшує жорсткість міокарда, спотворює процеси ремоделювання, сприяє трансформації фенотипу міокарда з експресією фатальних генів, що супроводжується підвищенням синтезу білків, які характерні для ембріонального міокарда, що в свою чергу поглиблює порушення скоротливості міокарда, призводить до зміни маси міокарда, форми та об’єму порожнин і їх геометричної деформації. Отже, зростання протеолітичної активності за азоколагеном у досліджуваних хворих є сприятливою ознакою. Це вказує на те, що під впливом антагоністу альдостерону еплеренону колагеназна активність наближається до контрольних показників, що призводить до формування оптимальної структури сполучної тканини на місці ушкоджень міокарда .