WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Струтинська Л.Р., Любомудрова Н.П.

Національний університет „Львівська політехніка” , Україна

ОБҐРУНТУВАННЯ ВИБОРУ ПЕРСПЕКТИВНИХ НАПРЯМІВ ПІДГОТОВКИ СПЕЦІАЛІСТІВ У РЕГІОНАХ

На сучасному етапі функціонування незалежної держави, на тлі зміни взаємовідносин і прав власності на основні засоби виробництва частково знівельовано поняття державного замовлення на підготовку кваліфікованих фахівців галузевого спрямування. Значна кількість великих промислових підприємств, які були основними замовниками інженерних кадрів, збанкрутіла. Новостворені підприємства змушені адаптуватися до постійних динамічних змін в економіці, нестабільна ситуація не гарантує подальший успішний розвиток, тому такі підприємства не можуть чітко спрогнозувати конкретні потреби спеціалістів вищої кваліфікації. Оскільки, в більшості випадків форма власності на таких підприємствах – недержавна, тому, очевидно, вони не можуть пріоритетно претендувати на спеціалістів, підготовлених державним коштом (на держзамовлення). Ця ситуація властива і виробничій галузі, і у видобувній промисловості, і в сільському господарстві, і в сфері різноманітних послуг. Відчувається ефект інерції у формуванні міністерських планових наборів вступників на різні спеціальності. Це частково і спричинило диспропорцію у кількості спеціалістів, які щорічно випускаються ВНЗ , і істинною потребою їх у економіці країни, та й економіці регіону, зокрема. Для прикладу, Національний університет „Львівська політехніка” продовжує випускати сотні інженерів-механіків, інженерів-радіотехніків. Колись така чисельність випускників цих спеціальностей була обґрунтована, бо в регіоні успішно функціонували десятки потужних машинобудівних і радіотехнічних підприємств. На сьогодні практично усі ці підприємства або перепрофільовані, або їхні потужності використовуються не за призначенням. Тобто потреба значної кількості інженерних кадрів просто відпала. І не зважаючи, на значне пониження вступного конкурсу і прохідного балу на ці спеціальності через неможливість майбутнього працевлаштування за фахом, обсяги держзамовлення тут залишаються майже без змін.

Тому, можемо визнати, що на даному етапі необхідна продумана, гнучка, ефективна загальнодержавна система планування підготовки фахівців з вищою освітою.

Іншим аспектом даної проблеми є стихійно діючий ринок освітянських послуг. Для випускників відсутні гарантований розподіл і працевлаштування. Інколи поповнення вивільнених внаслідок природного відбору робочих місць відбувається за рахунок „ непрямих” фахівців, які з часом потребують затратної для підприємства перекваліфікації. До того ж, залишається актуальним „ перевиробництво” вищою школою деяких престижних спеціальностей – економічних, юридичних тощо. Це створює труднощі у працевлаштуванні молоді в регіоні проживання, і пошуки роботи за фахом штовхають їх мігрувати в кращому випадку в більш розвинуті економічні регіони, а в гіршому випадку – за межі країни, понижуючи інтелектуальний капітал, на який були витрачені бюджетні кошти. Сумарним синергетичним наслідком цього є сповільнення темпів розвитку інфраструктури невеликих міст, селищ, зростання соціальної напруженості в суспільстві. Але з часом, згідно з законами ринкової економіки, ця ситуація відрегулюється потребами суспільства. Стає дедалі актуальнішою необхідність розроблення методології і методик аналізу та визначення потреб регіонів держави у фахівцях з вищою освітою за різними спеціальностями.

На прикладі Західноукраїнського регіону (вісім областей з обласними центрами) аналізувалися потреби високо кваліфікованих фахівців та визначення доцільності створення нових закладів освіти. На порівняно малозаселених територіях були виділені регіональні центри з усіма передумовами можливості розширення освітянських послуг для населення. Такими передумовами було визначено: чисельність регіонального центру в межах 25–30 тисяч мешканців; наявність на території регіону спільної виробничої діяльності та розгалуженої мережі закладів сфери послуг; налагоджена мережа транспортного сполучення. Виявилося, що визначальним у направленості діяльності мешканців Західної України, є сільське господарство і переробка сільськогосподарської продукції, лісництво, туристично-рекреаційна сфера послуг та народні промисли. Характер такої направленості виробничої діяльності мешканців регіону повинен визначати напрямки фахової підготовки спеціалістів вищою школою. На разі, почали активно відкриватися спеціальності туристичної індустрії, яка найшвидше прореагувала на зміни в ринковій кон’юнктурі.

Хоча у вищій школі все ще відчувається зсув спеціалізації навчального процесу в індустріально-виробничу сферу, в технічні галузі знань, без врахування концепції інноваційного розвитку регіону. Концентрація промислової індустрії в обласних центрах змушувала ВНЗ цих міст орієнтуватися на технічні спеціальності, обмежуючи підготовку фахівців для інших галузей (наприклад, лісового та водного господарства, агропромислового комплексу та інших). Ці тенденції частково зберігаються і понині. Тут готують спеціалістів (на держзамовлення) з металургії, конструкторів бурового обладнання, хоча всі ці заводи цієї галузі зосереджені в Східній Україні, зокрема, Дніпропетровщині. А от спеціалістів з водного і рибного господарства, яких в регіоні зосереджено багато завдяки безпечній екології, готують лише у м.Рівному . Отож, доречно, змінити орієнтири вищої освіти у Західній Україні з переважаючого пріоритету індустріально-технічних напрямів підготовки на спеціальності агропромислового комплексу, оздоровчо-лікувальних та туристичних послуг.

Для цього можна розширити мережу вишів шляхом створення філій університетів у менш чисельних регіонах для забезпечення життєдіяльності і розвитку цих населених пунктів. Доцільним буде і перегляд, і корегування напрямів, спеціальностей з підготовки фахівців відповідно до властивого об’єктивним умовам розвитку регіону.