WEB-ресурс научно-практических конференций

Луканська Г.А.

Кременчуцький інститут Дніпропетровського університету імені А. Нобеля, Україна

ПРАКТИЧНІ МЕТОДИ ТА ВПРАВИ ДЛЯ НАВЧАННЯ УСНОМУ ПЕРЕКЛАДУ

В останні роки соціальне замовлення на спеціалістів, які володіють іноземною мовою, різко змінилося. Активізація ділових та економічних відносин України з зарубіжними країнами зумовила потребу в спеціалістах, які б могли забезпечувати високий рівень взаємовигідних стосунків між представниками нашої держави та її іноземними партнерами. Тому однією з найважливіших умов підвищення якості підготовки фахівців у вищих навчальних закладах на даному етапі є максимальна орієнтація на особливості професійної діяльності спеціаліста.

Побутує думка, що оскільки вимоги до сучасного перекладача є досить високими, і зумовлені вони, головними чином, тим, що на даний момент існує потреба у фахівцях, які б володіли як професійно-орієнтованими мовними знаннями та вміннями, так і здатністю виконувати функцію помічника в ринковій або державні структурі в процесі співробітництва з іноземними партнерами, необхідно випрацювати нову концепцію викладання іноземної мови для перекладацьких спеціальностей, яка б відповідала вищезазначеним вимогам.

Дана стаття присвячена особливостям підготовки професійних перекладачів для виконання виробничої діяльності в економічному середовищі, причому основна увага приділяється вибору практичних методів та вправ для навчання зокрема усному перекладу. Метою даної статті є визначення основних шляхів вдосконалення навиків усного перекладу, основних методів його навчання та найбільш ефективних тренувальних вправ та установок.

Протягом останнього часу активно вивчаються особливості методики викладання перекладу (Л.С. Бархударов, І.О. Зимня, В.М. Комісаров, Р.К. Міньяр-Бєлоручєв, Л.К. Латишев, В.І. Провоторов, Ф. Пфлойшнер, Г.А. Самійленко, І.І. Халєєва, Г.В. Чернов, А.Д. Швейцер, А.Ф. Ширяєв та ін.). Важливість вдосконалення практичних навиків усного перекладу майбутніх перекладачів знайшла своє відображення в дослідженнях І.С. Алексєєвої, Г.М. Мірама, Г.А. Самойленко, О.М. Гона, М.Л. Авраменко тощо.

Однак методика викладання перекладу є ще досить недостатньо дослідженою областю педагогіки. До недавнього часу студенти і перекладацьких, і педагогічних спеціальностей факультетів іноземної мови готувалися на практично ідентичних методичних підходах. В той час як професія перекладача, і особливо на сучасному етапі розвитку нашої держави, вимагає особливих і одночасно абсолютно універсальних навиків та вмінь, необхідних у всіх видах перекладу. Саме цей факт і зумовлює актуальність обраної теми.

Як свідчать дослідження в галузі методики навчання перекладу, студенти отримують більше знань, коли вони приймають активну участь в процесі навчання. Рекомендується ознайомитися з методикою навчання перекладу студентам-перекладачам ще й тому, що переклад, як і балетне мистецтво, потребує постійного тренінгу, і навики, навіть найкращі, швидко втрачаються. І оскільки в реальності усний перекладач працює не кожний день, йому необхідно оволодіти навиками само тренінгу і тими особливими видами вправ, які дозволять йому повернути форму .

Використання різноманітних методів безсумнівно підвищує розуміння та здатність студентів запам’ятовувати інформацію. На думку Авраменко М.Л., переклад, будучи одночасно і навиком, і наукою, вимагає викладання, що базується на знанні теорії перекладу. Тому, правильний підхід до навчання перекладу повинен включати метод, що передбачав би як теоретичні аспекти перекладу, так і практичні .

Авраменко М.Л. пропонує наступні методи навчання перекладу: метод дискусії (активний метод навчання, що передбачає двосторонню комунікацію між викладачем та студентами та надає можливість обміну ідеями), аудіовізуальний метод (використання відео та аудіо матеріалів з опорою на тексти з їх змістом, націлене на покращення пам’яті, концентрації уваги, що необхідні для розвитку навиків усного перекладу), експериментальний метод (робота над так званими case - studies , що допомагають вирішувати аналітичні задачі), метод рольової гри (полягає у штучному створенні ситуації, максимально наближеної до реальності), метод чотирьохтактних вправ (використовується з метою введення та закріплення перекладацьких відповідностей), метод переказу (базується на принципі так званого «зіпсованого телефону»).

Серед суто перекладацьких вправ, націлених на вдосконалення навиків усного перекладу, як найбільш ефективні, слід виділити наступні: вправи з мнемотехніки; тренування переключення на іншу мову; тренування переключення на різні типи кодування; тренування темпу усного мовлення; випрацювання активного навику поєднання транскрипції і перекладу; збільшення активного запасу відповідної частотної лексики; синтаксичне розгортання; мовна компресія; застосування комплексних видів трансформації; усний переклад з аркуша; засвоєння текстових жанрів в усному перекладі; тренінг двостороннього перекладу; техніка синхронізації відеоряду; комплекс вправ для підготовки до синхронного перекладу; багатомовна конференція; техніка теорії змісту; перекладацький скоропис; стратегія і тактика виправлення помилок.

На думку І.С. Алексєєвої важливу роль в підготовці майбутніх перекладачів відіграють психологічні установки, саме завдяки точності та своєчасності яких і досягається позитивний та ефективний результат від вищезазначених тренувальних вправ.

Серед найбільш важливих психологічних установок для студентів слід виділити: установку на інтенсивність роботи на заняттях; установку на конкурентність; установку на самостійну роботу над перекладацькою поведінкою; установку на інтенсивність роботи поза заняттям; установку на самостійну роботу над культурою української мови; установку на кінцеві цілі.

Проте, не менш важливе значення в процесі навчання перекладу мають і викладацькі установки: установка відштовхуватися не від пробудження у студента комплексу неповноцінності для того, щоб в процесі навчання разом його подолати, а від «комплексу повноцінності» окремого студента, тобто випрацювати у нього впевненість, що він здібний і йму легко вчитися; установка на загальний принцип поєднання поза контекстних і контекстних вправ, що є як тематично пов’язаними, так і навпаки; установка на індивідуальний підхід до навчання; установка на недопустимість змішування робочих та аналітичних моментів заняття; установка на принципову організацію заняття з поєднанням різних видів робіт; установка на направленість трансляції.

Як зазначає І.С. Алексєєва, жоден навчальний заклад не випускає готових ідеальних перекладачів. Попереду довгий шлях професійного самовдосконалення та професійна самотність, коли відповідальність лежить лише на одному перекладачу. Однак, використання на заняттях з перекладу подібних вправ та дотримання висвітлених методик та установок хоча й вимагає додаткових зусиль з боку викладача, проте, разом з тим, і дозволяє значно підвищити ефективність занять і, що найважливіше, підвищити зацікавленість студентів у заняттях перекладом та іноземною мовою взагалі. Таким чином, запропоновані шліхи вдосконалення навиків усного перекладу можуть ефективно використовуватися в роботі зі студентами спеціальності «Переклад», що допоможуть досягти як першочергової мети, так і розширити власний мовний світогляд, підвищити культуру мовлення та спілкування іноземною мовою.