WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Грабчук О.М.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна

ОСНОВНІ АСПЕКТИ ПОРІВНЯННЯ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ

Економічна система – це сукупність економічних, соціальних, духовних, політичних елементів і зв’язків між ними, які відносяться до різних структурних ланок, що є відносно самостійними і разом з тим активно взаємодіючими між собою [ 2 ]. Зазвичай виокремлюють два типи економічних систем: капіталістичну і соціалістичну. Капіталістична економічна система характеризується пануванням приватної власності на засоби виробництва, наявністю експлуатації людини людиною, використанням товарно-грошових відносин як всезагальної форми зв’язку між суб’єктами господарювання. Соціалістична економічна система характеризується пануванням суспільної власності на засоби виробництва, відсутністю експлуатації людини людиною [ 3 ].

Існування елементів капіталізму в економічній системі соціалізму зумовлене тим, що соціалізм виникає з капіталізму, на його базі. Він не може в короткий строк позбутися деяких відносин капіталізму. Ці відносини зазнають певних змін, набувають характерних особливостей внаслідок впливу на них дії економічних законів соціалізму. Рівень зрілості економічної системи капіталізму в різних країнах не був однаковим. В кожній з них залишки виробничих відносин попередньої економічної системи та зародки елементів виробничих відносин наступної системи різні. Причому ця відмінність простежується навіть в країнах, які прийнято класифікувати як промислово розвинуті. До цієї групи відносять 25 країн. Серед цієї групи країн виокремлюють сім найбільш розвинутих – США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія, Італія, Канада – їхнє лідерство визначається надзвичайно високою продуктивністю праці, найбільшими обсягами виробництва ВВП і таким же високим обсягом зовнішньоторгового обороту. Другу групу становлять 14 невеликих за розмірами європейських країн таких, як Австрія, Данія, Швеція, Швейцарія тощо, їхні економічні системи характеризуються високим рівнем соціально-економічного розвитку, значною роллю держави у перерозподілі національного доходу і соціальному захисті населення. В третю групу входять Австралія, ПАР та Ізраїль – економічна система кожної з них також містить в собі значну компоненту виробничих відносин соціалізму. Економічні системи Австралії, ПАР та Ізраїлю формувалися спонтанно, в залежності від того звідки і які саме верстви населення переселялися в ці країни.

Характер економічних систем країн третього світу – Азії, Африки, Латинської Америки, визначається не потребами їх власного розвитку, а потребами капіталу колишніх метрополій. Будучи втягнуті в міжнародний поділ праці не як незалежні держави, а як колонії, країни третього світу тривалий час змушені були миритися і зі своїм колоніальним становищем.

Розпад колоніальної системи відбувався у період після другої світової війни і до середини 50-х років. За цей період стали незалежними такі країни, як Китай, Північна Корея, Північний В’єтнам, Індія, Пакистан, Індонезія, Бірма, Шрі-Ланка, Єгипет, Туніс, Куба та деякі інші. В одних із них формування економічних систем пішло в напрямі капіталізму, в інших – Китай, Північна Корея, Північний В’єтнам і Куба – в напрямі соціалізму.

Для характеристики економічних систем капіталізму і соціалізму виділяють такі пари альтернативних ознак – ринок або план, обмін чи розподіл ресурсів, приватна чи суспільна власність на засоби виробництва. Соціальні системи капіталізму і соціалізму характеризуються основними парами альтернативних ознак – наявність або відсутність безробіття, індивідуальні соціальні гарантії або суспільні фонди споживання і т.д. Духовно-моральні системи цих суспільних устроїв відображають сукупність ознак, що характеризують пануючі в суспільстві ціннісні орієнтації та традиції взаємовідносин, поведінки та дій – прагматизм, розрахунок, особиста ініціатива та підприємництво або конформізм, колективізм, соборність [ 1 ].

Розглянемо основні положення в сфері порівняння економічних систем американського вченого М. Борнстейна. На його думку, визначальними показниками, що доцільно застосовувати для порівняння економічних систем є:   рівень економічного розвитку; соціальні і культурні чинники; стан навколишнього середовища [ 4 ] .

Рівень економічного розвитку характеризується: рівнем доходу на душу населення, нормою зростання доходу на душу населення, часткою інвестицій у ВНП, рівнем безробіття населення та ін. Великий вплив на економічну систему мають соціальні та культурні чинники, які відображають особливості, що ґрунтуються на расі, релігії, зайнятості, рівні доходів, рівні охорони здоров’я, традиціях, національних цінностях. Навколишнє середовище економічної системи характеризується такими важливими показниками, як по-перше, величина (площа і населення), по-друге, місцерозташування (топографія, клімат, вихід до морів), по-третє, природно-ресурсне забезпечення економіки.

На ці показники можна дивитись з двох точок зору. З першої точки зору дійсно можна погодитись, що економічне зростання змінює розмір і структуру економіки, а ці зміни призводять до змін самої економічної системи; соціальні та культурні чинники активно впливають на суспільну економічну систему, саме ідеологія визначає, які цілі та засоби є пріоритетними у конкретних історичних обставинах і хоча ідеологія прямо не породжує конкретну економічну систему, проте істотно впливає на економічну політику та сукупні економічні результати; щодо довкілля з усіма його складовими елементами, то воно безпосередньо впливає на економічну систему, а також опосередковано й на культуру. З другої точки зору –   площа країни не є тим ключовим показником, що свідчить про переваги даної суспільної економічної системи порівняно з іншими. Наприклад, Японія і Німеччина – значно поступаються розміром своєї території багатьом країнам, посідаючи водночас перші позиції за економічними і соціальними показниками розвитку. Те саме можна сказати й про кількість населення. Можна поставити під сумнів і такий критерій, як природно-ресурсне забезпечення економіки. Забезпеченість ресурсами, особливо енергетичними, сировинними, істотно сприяє ефективному функціонуванню економічної системи суспільства і може враховуватися при порівнянні різних систем. Зростання відкритості економічних систем, активний розвиток міжнародної торгівлі, дає можливість набути, наприклад, нафту чи нафтопродукти без особливих труднощів на світовому ринку. Це підтверджує досвід успішного функціонування багатьох економічних систем країн, відносно бідних на власні природні ресурси. Наприклад, Японія має незадовільне власне ресурсне забезпечення. Вона імпортує 86 % потрібної енергії та 92 % потрібної сировини. Водночас за обсягом промислового виробництва країна посідає друге місце у світі після США.

Світовий досвід доводить, що механічне перенесення західних принципів організації економічного життя на незахідний ґрунт демонструє негативні наслідки, тоді як успіху досягають ті держави, уряди яких послідовно і цілеспрямовано адаптують елементи західних інституцій (а не західну інституційну систему як таку) до власних умов. Успіх таких країн   як, Японії, Китаю, країн Південно-Східної Азії показує, визначався вмінням ефективно, відповідно до умов і потреб, поєднувати своє зі сприйнятим із зовні. Обов’язковими умовами такого шляху є сила і ефективність держави і довіра народу до неї та обраного урядом курсу.

Останні десятиріччя показують, що успіху досягають ті країни, що знайшли оптимальні форми поєднання власної традиційної соціокультурної системи з найновішими продуктивними досягненнями у науково-технологічній сфері.

Найбільш доцільною є інтеграція з використанням досягнень як капіталізму, так і соціалізму. Таке зближення двох суспільних систем повинно базуватися на використанні досягнень науки та світового досвіду соціально-економічного розвитку з врахуванням традицій та особливостей духовного та морального розвитку населення тієї чи іншої країни. Реалізація об’єднання цих економічних систем повинна базуватися на виокремленні та розгляді трьох груп ознак – економічних, соціальних і духовних. Створюється необхідність мотивації і стимулювання не лише виробничою фактора – капіталу, але і другого фактора – труда (робочої сили). Це передбачає діяльність підприємців і працівників у єдиному ритмі, по одним і тим же законам, а також пошук несуперечливих рішень по з’єднанню елементів «капіталістичного духу» з ідеями колективізму, взаємодопомоги, партнерства, самоуправління та інших елементів соціального розвитку.

Список використаних джерел:

1.   Абашина  О. В. Соціокультурні засади формування економічних систем нового типу / О. В. Абашина // Наукові праці КНТУ. Серія «Економічні науки». - 2010. -   Вип. 17.

2.   Качан Н. С. Взаємозв’язок системи і структури: філософсько-економічний аспект / Н. С. Качан // Наукові праці КНТУ. Серія «Економічні науки». - 2010. - Вип. 17.

3.   Кульчицький Б. В. Типологізація економічних систем на основі уточнюючих об’єктивних критеріїв / Б. В. Кульчицький // Науковий вісник УДЛТ. - 2003. -   Вип. 13 (2).

4.   Кульчицький Б. В. Порівняння економічних систем у контексті утвердження гуманістичної парадигми світової еволюції / Б. В. Кульчицький // Науковий вісник УДЛТ. - 2004. - Вип. 13 (4).

5.   Рібун Л. В. Інституційні засади формування та розвитку національної економічної системи / Л. В. Рібун // Науковий вісник УДЛТ. - 2008. - Вип. 18 (1).