К.е.н. Салун М.М.

Харківський національний економічний університет, Україна

КластернИй ПІДХІД як сучасний інструментарій стратегічних досліджень

Економічний розвитком є багатофакторним процесом, що відображає як еволюційну, так і революційну зміну господарського механізму. Навіть в умовах еволюційних змін розвиток відбувається нерівномірно і відповідно до циклів ділової активності включає періоди зростання і спаду. Як складова економічного розвитку економічне зростання є найважливішою характеристикою суспільного виробництва для будь-яких господарських систем.

Пошук напрямів розвитку, що забезпечують надійне економічне зростання, завжди приваблював учених-економістів. Дослідження основних закономірностей економічного зростання знайшли своє вираження в моделях, які стали віддзеркаленням різних концептуальних поглядів на проблему розвитку.

Неокласичні моделі головну увагу приділяють формуванню макроекономічної виробничої функції. На цій основі аналізуються фактори і результати зростання, обумовлені традиційними цінностями ринкового господарства: приватною власністю, конкуренцією, ефективністю використання ресурсів, помірним втручанням держави в господарські процеси (модель Солоу, модель Кобба-Дугласа і ін.) [1].

Кейнсіанські моделі велику увагу приділяють факторам, орієнтованим на визначення параметрів макроекономічного розвитку при активній державній дії на ринок і його регулюванні (модель Харрода, модель Домара і ін.) [2].

Динамічні моделі міжгалузевого балансу призначені для здобуття детального опису якісного і кількісного вмісту безлічі елементів економічного зростання, а також виявлення найбільш «дефіцитних» галузей, що вимагають активного втручання держави для підтримки економічного зростання [3].

Більшість з перерахованих вище моделей складалися в результаті еволюційних змін в розумінні суті і вмісту економічного розвитку суспільства.

У останнє десятиліття було опубліковано декілька якісно нових теоретичних моделей, в яких обґрунтовувалася ендогенна природа технологічних змін, що індукують економічне зростання [4; 5]. Принципова особливість нових моделей полягає в тому, що в них виробнича функція містить нову змінну – людський капітал, яка характеризує обсяг наукових знань і практичного досвіду, накопиченого в процесі навчання і безпосередньої виробничої діяльності. При цьому сфера науково-дослідних розробок приймається як необхідна умова економічного зростання, оскільки саме вона забезпечує накопичення людського капіталу.

Модель Дж. Гроссмана і Е. Хеллмана враховує можливості переливу капіталу для фінансування науково-дослідних розробок і передбачає за певних умов формування транснаціональних корпорацій при наближенні до рівноважної траєкторії [6].

У сучасних концепціях економічного зростання увагу звернено на різні варіанти поєднання чотирьох детермінантів розвитку – робочої сили, капіталів, ресурсів і технології. Це означає, що для того, щоб бізнесу вижити і розвиватися в нових умовах, на зміну застарілим підходам повинні прийти нові технології управління, адаптовані під використання в суспільстві, заснованому на знаннях і останніх досягненнях економіки і гуманітарних наук.

Дослідження показують, що вирішення даних проблем можливе при використанні кластерного підходу.

Властива плановій економіці галузева логіка управління економічним розвитком застаріла. У сучасних умовах галузь стає поняттям віртуальним, оскільки у неї немає а ні об'єкта, а ні суб'єкта управління. Проте, автори більшості галузевих стратегій і програм соціально-економічного розвитку як і раніше дотримуються старої логіки. Нові підходи, навпаки, передбачають непряму дію на розвиток через створення умов для розвитку бізнесу. Кластерний підхід є одним з них.

Під кластером в сучасній економіці прийнято розуміти мережу постачальників, виробників, споживачів, елементів промислової інфраструктури, дослідницьких інститутів, взаємозв'язаних між собою в процесі створення додаткової вартості. Кластерний підхід ґрунтується на обліку позитивних синергетичних ефектів регіональної агломерації, тобто близькості споживача і виробника, мережевих ефектів і дифузії знань за рахунок міграції персоналу і виділення бізнесу. Відсутність кордонів між секторами і видами діяльності спричиняє необхідність розгляду всіх виробничих і підприємницьких одиниць, що формують економічний кластер, у взаємозв'язку. Незважаючи на те, що проблеми глобалізації і транснаціоналізації зачіпають економіку всіх країн, кластери не втрачають свого значення. В умовах глобалізації джерелом конкурентоспроможності підприємства стає вдале використання місцевих особливостей і ресурсів. Переваги, які дає розвиток кластерів можна звести до наступного:

для регіональних органів управління: збільшується кількість платників податків і база оподаткування; з'являється зручний інструмент для взаємодії з бізнесом, знижується залежність від окремих підприємницьких структур; з'являються підстави для диверсифікації економічного розвитку регіону.

для підприємницьких структур: покращується кадрова інфраструктура; з'являється інфраструктура для досліджень і розробок; знижуються витрати; з'являються можливості для успішнішого виходу на нові (у тому числі і міжнародні) ринки.

Кластери в економічному розумінні є динамічними і гнучкими структурами. Відображаючи динаміку відносних переваг кластери формуються, розширюються, заглиблюються, але можуть також з часом звужуватися, згортатися, розпадатися. Подібна динамічність і гнучкість кластерів є ще однією перевагою в порівнянні з іншими формами організації економічної системи розвитку підприємства.

Існує ряд умов, які можуть, як сприяти, так і перешкоджати розвитку кластерів в Україні. До позитивних умов прийнято відносити існування необхідної технологічної і наукової інфраструктур, а також психологічну готовність керівництва підприємницьких структур до кооперації в рамках кластера. Серед стримуючих чинників для розвитку кластерів необхідно виділити: низьку якість бізнес клімату; низький рівень розвитку асоціативних структур (торгівельних палат, промислових асоціацій), які не справляються із завданням формування і просування пріоритетів і інтересів розвитку бізнесу; короткостроковий горизонт планування – реальні вигоди від розвитку кластера з'являються лише через 5 – 7 років.

Останній факт потребує звернути увагу на питання узгодження регіональних стратегій і стратегії розвитку окремих кластерів. При розробці регіональної стратегії треба врахувати, ключові точки зростання які існують в регіоні, і що можуть зробити різні групи інтересів для розвитку цих ключових точок зростання. В той же час при виявленні перспективних кластерів і при плануванні їх розвитку обов'язково мають бути враховані рамки регіональних стратегій. У сучасних умовах йдеться не стільки про те, що необхідність розвитку певного кластера має бути прописана в регіональній стратегії, а про те, що повинен існувати консенсус між діловими і адміністративними елітами регіону про необхідність розвитку кластера.

Регіональний економічний розвиток на основі стимулювання кластерів передбачає ініціативу і спільні зусилля підприємницьких структур і адміністрації регіону. Ролі, які повинні грати адміністрація регіону і підприємницькі структури при розвитку галузевих кластерів різні, але взаємодоповнюючі. Роль адміністрації може полягати в підтримці і ініціації процесів активації кластерів. У свою чергу, підприємницькі структури також впливають на адміністрацію регіону. Проте у розпорядженні адміністрації регіону є високоефективний спосіб стимулювання розвитку кластерів – цільові програми.

Використання кластерного підходу може істотно збагатити економічне співробітництво українських регіонів як між собою, так і на міжнародному рівні. Сьогодні, більшість адміністрацій, кажучи про зовнішньоекономічну діяльність, мають на увазі, перш за все, трансграничну торгівлю, проте майбутнє за трансграничною виробничою кооперацією. Трансграничні виробничі зв'язки стабільніші, ніж торгівельні стосунки. Створення трансграничних (розташованих на території декількох регіонів) кластерів дозволяє забезпечити виграш всім залученим територіям. Наявність таких кластерів так само може бути реальною основою для різних програм і проектів міжнародної співпраці.

Головне, що дають кластери – це можливість для бізнесу розвиватися не за інерцією, а в строго заданому і стратегічно спланованому напрямі. Для бізнесу кластер – це реальна можливість забезпечити собі конкурентоспроможність в майбутньому. Проте поважно розуміти, що кластери, як і будь-яка інша приваблива методика, можуть принести результати лише тоді, коли вони вписані в широкий контекст стратегій розвитку.

Список використаних джерел:

1. Баркалов С.А. Модел и анализа деятельности производственных объединений на базе функцій Кобб а- Дуглас а [Текст] / С.А. Баркалов [и др] ; Институт проблем управления им. В.А.Трапезникова РАН. – Препр. – М.: [б.и.], 2000. – 72 с.

2. Нуреев Р.М. Экономика развития: модели становления рыночной экономики: у чебное пособие. – М.: Инфра – М, 2001. – 416 с.

3. Ляшенко І.М. Деякі узагальнення моделі Леонтьєва “Витрати-випуск” / І.М. Ляшенко // International Conference: Dynamical system modelling and stability investigation. – Kyiv, – 2003. – May 27–30. – С. 200.

4. Хьюзлид М.А. Оценка персонала. Как управлять человеческ им капитал ом, чтобы реализовать стратегию [Текст] / М.А. Хьюзлид [и др.]; пер. с англ. О.Л. Пелявский; предисл. Д. Ульрих. – М.; СПб.; К.: Вильямс, 2007. – 419 с.

5. Присняков В.Ф. Человеческ ий капитал как интеллектуальная сила: опыт математического моделирования на основе теории катастроф / В.Ф. Присняков, Л.М. Приснякова. – Днепропетровск: [б.и.], 2004. – 225 с.

6. Флейчук М.І. Легалізація економіки та протидія корупції у системі економічної безпеки: теоретичні основи та стратегічні пріоритети в умовах глобалізації / М.І. Флейчук. – Львів: Ахілл, 2008. – 660 с.