WEB-ресурс научно-практических конференций

Юрій Т.П.

ННЦ «Інститут аграрної економіки», м.Київ, Україна

ФОРМИ ЗАЙНЯТОСТІ У СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОМУ ВИРОБНИЦТВІ

Під зайнятістю в ринковій економіці слід розуміти систему соціально-економічних суспільних відносин, пов’язаних із залученням у виробництво працездатного населення на основі попиту і пропозиції робочої сили, конкуренції та врахування особистих інтересів кожної людини, її соціальної захищеності [1, с. 12].

На основі викладеного можна зробити висновок, що зайнятість населення уособлює соціально-економічні відносини щодо забезпечення громадян робочими місцями, включення їх у трудову, інтелектуальну діяльність, що є джерелом доходів.

Поняття зайнятості стосовно специфіки сільськогосподарської праці визначається тим, що воно характеризує насамперед зайнятість сільського населення. Тут зайнятість безпосередньо пов’язана із суспільними відносинами при залученні у сільській місцевості працездатного населення до суспільно корисної праці у відповідності з його фізичними, професійними та майновими можливостями та потребою у робочій силі [2, с. 5].

Зайнятість сільського населення – це сукупність соціально-економічних відносин, які пов’язані із забезпеченням працездатного населення робочими місцями, обумовленим використанням земельних угідь – як основного засобу виробництва і спрямовані на створення матеріальних і соціальних продуктів та забезпечення розвитку й ефективного використання трудових ресурсів [3, с. 18].

Враховуючи особливості аграрних відносин, нерозривний зв'язок аграрного виробництва з соціальною сферою, недопустимість відчуження сільськогосподарських виробників від сфери матеріально-побутових, соціально-культурних послуг, Гнибіденко І. визначає зайнятість в аграрному секторі економіки, як соціально-трудову систему, яка охоплює цілісну сукупність сфер, відносин, форм, методів суспільно корисної трудової діяльності економічно активного населення, що приносить їм заробіток або дохід та обумовлена користуванням землею як головним засобом виробництва, а також виробництва суспільних благ та послуг з приводу відтворення та розвитку людського капіталу, задіяного в аграрному секторі [4, с. 121].

Відповідно до ринкової перебудови аграрної економіки, роздержавлення і приватизації землі та майна відбувалася реструктуризація зайнятості в аграрному виробництві. На зміну існуючій раніше деформованій структурі зайнятості – переважно в суспільному секторі , з високою часткою найманої праці , формується структура зі зростанням частки працюючих не за наймом, яких представляють переважно самозайняті в особистому селянському господарстві . Законом України «Про особисте селянське господарство» визначається, що ОСГ – це господарська діяльність, яка здійснюється без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних або родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки й споживання сільськогосподарської продукції; реалізації її надлишків і надання послуг з використанням власного майна [5].

Обсяги зайнятості в господарствах населення на початку нового тисячоліття зрівнялися із зайнятими у сільськогосподарських п ідприємствах , а в подальші роки навіть перевищили її .

Масштабне розширення зайнятості в особистому селянському господарстві виявилося вдалою формою приховування безробіття владними структурами, які мали б активніше опікуватися створенням можливостей і умов прикладання праці на селі. Оскільки чинним законодавством виробництво і продаж продукції особистих господарств населення звільнені від реєстрації та оподаткування, то цей вид діяльності доступний для всіх категорій сільського населення, але водночас дозволяє тим особам, які зайняті у інших сферах економіки, враховуватися в аграрній галузі і таким чином уникати реєстрації як суб’єктів підприємницької діяльності.

Для аналізу структури зайнятості здійснюється класифікація її форм і видів . Вивчивши праці вітчизняних вчених ми дійшли висновку , що класифікація зайнятості населення завжди умовна , оскільки види і форми її часто переплітаються .

Аграрному сектору економіки часто притаманні нетрадиційні форми зайнятості: тимчасова, надомна, сезонна, самозайнятість і також поширеними є неформальна та прихована зайнятість через специфічні умови праці в аграрному секторі економіки.

Для сільського господарства характерною є неповна зайнятість, і вона зумовлена як специфікою галузі, так і соціальними причинами. Сутність її полягає в неповному використанні фонду робочого часу працівника, що бере участь у суспільно корисній праці. Неповна зайнятість має два основні види: бажана і вимушена. Їх динамічні зміни у сільській місцевості, як і суспільстві в цілому, мають різну оцінку: зростання бажаної неповної зайнятості селян – явище соціально позитивне, а зростання вимушеної неповної зайнятості – економічно негативне.

В сучасних умовах зайнятості населення велика кількість працівників сільського господарства опинилась в умовах вимушеної неповної зайнятості – в адміністративних відпустках або працювали в режимі неповного робочого дня (тижня).

Список використаних джерел:

1. Повышение производительности сельскохозяйственного труда / Машенков В.Ф., Иванов П.Ф., Черкашенинова О.И. и др. / п од ред. В.Ф. Машенкова , П.Ф. Иванова. – М.: Колос, 1983. – 319 с .

2. Берко М.Д. Сільська зайнятість і форми господарювання в умовах формування ринку праці : а втореф . дис . канд. ек . наук: 08.09.08 / НАН України Інститут економіки . – К. , 1994. – 21 с .

3. Єрмаков О.Ю. Формування і ефективність використання трудових ресурсів в сільськогосподарських підприємствах: монографія / О.Ю. Єрмаков, О.В. Величко. – К.: Аграр Медіа Груп, 2010. – 174 с.

4. Гнибіденко І. Соц іально-економічні проблеми зайнятості і соціального захисту населення в аграрному секторі економіки України / І. Гнибіденко . – К.: Соц інформ , 2002. – 336 с.

5. Закон України «Про особисте селянське господарство» від 15.05.2003 р. № 742-ІV // Уряд. кур’єр. – 2003. – №11.