WEB-ресурс научно-практических конференций

К.с.н. Бабак І.М.

  ОКВНЗ «Інститут підприємництва «Стратегія» м. Жовті Води, Україна

ДЕПРИВАЦІЙНИЙ ПІДХІД В ОЦІНКАХ МАСШТАБІВ БІДНОСТІ РЕГІОНУ

У сучасній світовій соціологічній та економічній практиці існує декілька підходів до оцінювання масштабів бідності. Зауважимо, що масштаб бідності визначає частка населення країни, розмір доходів якого дорівнює офіційному порогу бідності. Межа бідності – рівень доходів, нижче від якого неможливе забезпечення мінімальних харчових і нехарчових потреб людини.

Вивчаючи бідність будь-якого регіону, ми вважаємо є необхідним більш детально розглянути один із методів її оцінювання – аналіз депривацій, який побудований на основі вимірювання бідності через відхилення від стандартів споживання, що переважають у суспільстві. Для найбільш повного дослідження всіх аспектів бідності слід застосовувати саме деприваційний метод. Він вимагає врахування цілого ряду матеріальних і соціальних індикаторів з метою визначення якісного «порогу», за яким відбувається соціальна ексклюзія (виключення), тобто фактичне виключення певної частини населення з нормальних умов життєдіяльності. Поняття «соціальна ексклюзія» як альтернатива традиційним категоріям аналізу бідності увійшло в науковий дискурс у 80-х рр. ХХ ст. [4]. Вперше термін «соціальна ексклюзія» почали використовувати у Франції для визначення соціально незахищених верств населення: розумово та фізіологічно залежних, схильних до суїциду, самотніх батьків, інвалідів, маргіналів тощо [2]. Згодом це поняття набуло іншого значення. Соціальна ексклюзія – це процес виключення людини із життя соціуму, обмеження доступу до суспільних ресурсів.

Депривацію можна трактувати як соціальний процес скорочення або відсутність можливостей задовольняти базові життєві потреби індивіда [5]. Оцінювання бідності, засноване на деприваційоному підході, проводять у вигляді детальних соціологічних досліджень, у ході яких люди самостійно визначають перелік найважливіших потреб. Наповнення різних ступенів депривації (рівнів бідності) виглядає так.

Перший ступінь депривації характеризується близькими до середніх життєвими стандартами, можливе незначне відхилення від загальноприйнятого в співтоваристві способу життя. Родини мають потребу в поліпшенні житлових умов, заощаджують на придбанні сучасних дорогих предметів тривалого користування, платних освітніх послугах, сімейному відпочинку й розвагах.

Другий ступінь депривації (скрутності, малозабезпеченості) – характеризується браком коштів на улюблені в родині делікатеси, подарунки для близьких, газети, журнали, книги; знижується якість дозвілля дорослих і дітей; родина не може придбати пральну машину, відвідати родичів, які далеко мешкають; відмовляється від платних послуг, насамперед, необхідних медичних.

Третій ступінь депривації (гострої потреби, бідності) – позбавлення концентрується на якості харчування, нестачі одягу і взуття (дорослі члени родини змушені відмовлятися від їхнього відновлення), родині важко підтримувати житло в порядку, мати прості повсякденні меблі, організувати, якщо виникає потреба, ритуальний обряд (поховання, поминки), купувати життєво важливі ліки, обмежувати можливості запрошення гостей і виходу в гості.

Четвертий ступінь депривації (убогості) – коли ресурсів не вистачає на нормальне харчування, родина заощаджує на предметах гігієни, не обновляє одяг для дітей у міру їхнього росту, відмовляє їм у покупці фруктів, соків, не має таких предметів тривалого користування, як телевізор і холодильник.

Треба зазначити, що результати дослідження бідності за таким методом, як аналіз умов життя, на відміну від інших методів, мають певні переваги. Формування широкого спектра параметрів бідності, які індивіди визначають самостійно, забезпечують найповніше врахування всіх аспектів бідності. Таким чином, є можливість чіткіше визначити пріоритети поліпшення матеріального добробуту домашніх господарств. За підсумками дослідження можна встановити проблеми доступності, головних соціальних послуг, таких як: охорона здоров’я, освіта тощо.

Аналізуючи деприваційний підхід до визначення й вимірювання бідності в межах нашого регіону, можна зробити висновок, який має принципове значення при розробці комплексної системи показників моніторингу бідності: підходи до визначення й вимірювання бідності повинні бути пов’язані з досягнутим рівнем економічного розвитку, окресленими тенденціями динаміки соціально-економічного розвитку, а також із системою політичних пріоритетів, спрямованих на зниження бідності в регіоні.

Оскільки, підходів до оцінювання масштабів бідності існує неймовірна кількість, необхідно, щоб кожна така концепція в країні передбачала вирішення двох принципових питань:

-    встановлення межі бідності або того мінімального стандарту, рівень нижче від якого розглядається як бідність;

-    визначення таких характеристик рівня та якості життя домогосподарств, зіставлення яких з межею бідності дає змогу віднести сім’ю чи особистість до бідних.

Список використаних джерел:

1. Бородкин Ф.М. Социальные эксклюзии [Электронный ресурс] / Ф.М.  Бородкин // Социологический журнал. – 2000. – № 3–4. – Режим доступа: http :// www . nir . ru / socio / scipubl / sj / sj 3-4-00 brod . html

2. Боярский А.Я. Основы демографии : у чеб . п особ . / А.Я. Боярский. – М.: Статистика, 1980. – 295 с .

3. Лебідь Л.І. Бідність: концептуальні підходи та соціальна реальність України / Л.І. Лебідь // Методологія, теорія та практика соціол. аналізу сучасного суспільства : зб. наук. праць : у 2 т. – Х., 2006. – Т. 2. – С. 101–105.

4. Лебідь Л.І. Соціальний простір бідності в старопромисловому регіоні (на прикладі Донбасу) : автореф. дис. ... канд. соціол. наук : спец. 22.00.04 / Л.І. Лебідь. – Х., 2008. – 19 с.

5. Осипов Г. В. Современная буржуазная социология / Г. В. Осипов . – М.: Наука, 1964. – 416 с .