WEB-ресурс научно-практических конференций

Олініченко І.В.

ОКВНЗ «Інститут підприємництва «Стратегія», м. Жовті Води, Україна

ІННОВАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В РЕГІОНІ

Науково-технічний прогрес неможливий без активізації інноваційних процесів, прискореного впровадження у вироб­ництво передових технологій і новітніх розробок.

Інтеграція науки і виробництва є невід'ємним елементом сучасного інноваційного процесу. Активна взаємодія всіх суб'єктів господарювання з науково-дослідними організаціями різного типу створює умови для ефективної реалізації досягнень науково-технічного прогресу та забезпечення конкурентоспроможності регіону.

Незважаючи на те, що в спеціальній літературі трапляється багато різноманітних підходів до визначення інноваційного процесу, суть їх зводиться до одного висновку, а саме: інноваційний процес пов'язаний із створенням, освоєнням і поширенням інновацій.

Фундатор інноваційної теорії Й. Шумпетер розглядав інновацію в динаміці, тобто як інноваційний процес, а саме: «виготовлення нового продукту, а не «новий» продукт; упровадження нового методу, а не «новий метод»; освоєння нового ринку...; отримання нового джерела сировини...; проведення реалізації...» [1].

За визначенням американського дослідника Б. Твісса [2], інноваційний процес – це перетворення наукового знання, наукових ідей, винаходів у фізичну реальність (нововведення), яка змінює суспільство.

В основі інноваційного процесу лежить створення, упровадження і поширення інновацій, необхідними властивостями яких є науково-технічна новизна, практичне їх застосування і комерційна реалізованість з метою задоволення нових суспільних потреб. Звичайно, світ нововведень не обмежується тільки технікою і технологіями. Удосконалення, зміни систем управління та організації процесів виробництва теж здійснюються через уведення інновацій. Нові організаційні структури, методи розробки управлінських рішень, форми стимулювання розробляються науковцями-спеціалістами, освоюються і впроваджуються так само, як і нові прилади, технологічні лінії чи обладнання.

На думку А. Пригожина, «нововведення – це процес, тобто перехід певної системи з одного стану в інший» [3]. Інноваційний процес має чітку орієнтацію на кінцевий результат прикладного характеру, який забезпечує певний технічний і соціально-економічний ефект.

Розвинені країни накопичили значний досвід організації інноваційних процесів. Слід зазначити багатогранність шляхів і форм, за допомогою яких досягається інтеграція стадій інноваційного процесу.

Інноваційний процес має циклічний характер розвитку, здійснюється в просторі і часі, основними його етапами є: науковий, технічний, технологічний, експлуатаційний. Вони охоплюють такі види діяльності:

• фундаментальні дослідження (ФД);

• прикладні дослідження (ПД);

• дослідно-конструкторські розробки (ДКР);

• дослідно-експериментальні розробки (ДЕР);

• дослідна база наук (ДБН); в організаційно-економічна робота (ОЕР);

• промислове виробництво нових товарів (ПВНТ), масове виробництво.

Сучасни­ми провідними інноваційними тенденціями є такі:

- супроводження розробки нових методів виробництва великомасштабними інвестиціями у створення нових виробів із селективних базових критичних напрямів;

- постійне ускладнення механізму здійснення нововведень; оптимізація різних інноваційних господарських систем по стадіях інноваційного циклу;

- прогресуюча інтернаціоналізація реалізації інноваційних процесів.

Основними напрями економічних змін в регіоні під дією тих чи інших тенденцій є:

1.    Оптимізація малих і великих підприємств за техніко- економічними критеріями спонукає до постійного удоскона­лення організаційної структури фірм та зміцнення їх корпо­ративних зв'язків.

2.    Зростаючий взаємозв'язок інноваційних процесів підви­щує значимість великих господарських утворень, які форму­ють «інноваційний каркас» економіки та ініціюють поетапне створення міжрегіональних господарських утворень.

3.    Інноваційні процеси істотно змінюють світовий ринок. По-перше, він насичується різними інноваціями, в тому числі не­матеріального характеру (ідеї, ноу-хау, кваліфікація, патенти, проекти, інформація). По-друге, якісно змінюється характер конкуренції. Зміцнюється співробітництво, змінюється розпо­діл ролей конкурентів у здійсненні інноваційних проектів і організації інноваційних процесів. По-третє, ринок нововведень стає все більш прогнозованим, передбачуваним, регульованим.

4.    Прогресивні інноваційні процеси зміцнюють технологіч­ну базу, посилюючи взаємозалежність національних еконо­мік, галузевих і міжгалузевих господарських систем [4].

Глобальна конкуренція і обмеженість ресурсів, зростаюча складність і системність інновацій спонукає підприємства до застосування нової стратегії наукових досліджень. Будь-яке велике підприємство, що займається інтенсивною розробкою технологій, самотужки не впорається з внутрішньою реаліза­цією та фінансуванням інноваційних проектів, пов'язаних із системними дослідженнями і винахідництвом. Виникають нові форми кооперації в сфері НДКР і винахідницької діяльності, особливого значення набуває розвиток технічної бази для поліпшення продуктивності праці та удосконалення міжнародної конкуренції.

Рівень економічного розвитку країн у XXI ст. ви­значається рівнем науково-технічного прогресу та інтелектуалізації основ­них чинників виробництва: в глобальній економічній конку­ренції виграють країни, які забезпечать сприятливі умови для наукових досліджень і науково-технічних розробок.

Політика соціально-економічного розвитку має органічно поєднувати науково-технічну і промислову політику, забез­печувати підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, виховання національних лідерів економічного зростання, передусім у галузях, які ґрунтуються на високих технологіях і виробляють наукоємну продукцію.

Головне завдання науково-технічної політики – розгор­тання національної інноваційної системи, тобто створення і вдосконалення всіх ланок механізму забезпечення національ­ної економіки і соціальної сфери науковими розробками і новими технологіями. Система має охоплювати правове регу­лювання інноваційної діяльності, заходи з підвищення інно­ваційної активності й розвитку інноваційної інфраструкту­ри, розробку економічних і фінансових інструментів держав­ної підтримки інновацій, формування мережі інноваційних центрів центрального, галузевого і регіонального значення.

Список использованных источников:

1. Шумпетер Й. Теория экономического развития (Исследование предпринимательской прибыли, капитала и цикла конъюнктуры) / Й. Шумпетер / п ер. с нем. – М.: Прогресс, 1982.

2. Твисс Б. Управление научно-техническими нововведениями / Б. Твисс .   – М.: Экономика, 1989.

3. Пригожин А.И. Нововведения: стимулы и препятствия (социальные проблемы инноватики) / А.И. Пригожин.  – М.: Политиздат, 1989.

4. Стеченко Д.М. Інноваційні форми регіонального розвитку : н авч . п ос іб . / Д.М. Стеченко . – К.: Вища школа, 2002.