WEB-ресурс научно-практических конференций

Соколова Г.Б., к.т.н. Соколова С.М.

Технологічний інститут Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, м. Сєвєродонецьк, Україна

РОЗВИТОК ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ ЯК ПЕРЕДУМОВА РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНОЇ КУЛЬТУРИ

В умовах світової економіки, яка глобалізується, спостерігається зростаючий інтерес до зв’язку між успіхом фірми і знаннями, які використовуються. Динамічні зміни останніх років потребують необхідності обміну знаннями між фірмами та дослідницькими установами, більш інтенсивного розвитку інтелектуального капіталу.

Кожен етап розвитку інтелектуального капіталу характеризується специфічним набором потреб в праці взагалі, в трудовій діяльності зокрема. Створення умов задоволення, розвитку і самовдосконалення даних потреб забезпечує духовний саморозвиток єдиного суб’єкта праці і визначає самовиробництво його потенційного інтелектуального капіталу. В сучасних умовах постіндустріального розвитку знання, як важливий фактор економічного розвитку, знаходять свій конкретний вираз у різних інноваціях: технологічних, організаційних, пов’язаних з людським фактором. Завдання даної роботи – розглянути місце і роль знань в сучасних умовах господарювання, як передумову розвитку економічної культури.

Сучасні підприємства створюють умови розвитку інтелектуального капіталу в процесі продуктивної праці. Специфіка трудової діяльності полягає в тому, що в процесі її здійснення людський капітал накопичується в економічній системі та реалізується в зростанні зокрема і економічної культури його носія [1] . За останні 20 років в розвинених країнах складається новий стиль трудового життя, який створює атмосферу творчості і ініціативи, поступово створюється якісно нова культура праці. Професор університету Глазго Д. Букінгем відмічає необхідність створення «нових соціальних умов продуктивної праці, які забезпечують не тільки саморозвиток накопиченого людського капіталу, вони визначають високий темп загального удосконалення фірми, прискорюють прогрес нових технологій в 3 – 5 разів порівняно з індустріальною епохою» [2].

Конкурентноздібне підприємство поступово створює і накопичує свою культуру організації, і вона стає однією з його характеристик. Можна сказати, що культура підприємства стає засобом організації його життєдіяльності, його предметним і самовиробляємим генофондом інтелектуального капіталу. Виробнича культура проявляється не тільки в виробничій діяльності, впливаючи на рівень економічної культури, продуктивності праці, якості продукції, покращення умов праці, організації процесу виробництва, але і стає "філософією" підприємства. Це означає, що підприємство керується в своїй діяльності філософією накопичення культури, знань, інтелектуального капіталу.

За думкою Д. Куа (Лондонська вища школа економіки) економіка нематеріальна називається «новою економікою», яка має 4 елементи: інформаційні і комунікаційні технології; інтелектуальна власність; електронні бібліотеки і бази даних; традиційні бібліотеки [3].

  Американський економіст Ф. Герцберг запропонував метод «збагачення праці», який сьогодні є найкращою стратегією підвищення ступеня трудового задоволення ро­бітників, а також підвищення рівня економічної культури через реалізацію інвестиційного забезпечення саморозвитку людського капіталу. Теорія «збагачення праці», як її характеризує Е. Лунін, основана на припущенні, що робітники повинні бути обов’язково зацікавлені в якісному виконанні праці. Для досягнення цієї мети будь-яка робота повинна мати три відмінні риси: вона повинна бути раціональною, потрібною, значимою. Робітник на основі своєї системи цінностей, своєї свідомості повинен мати матеріальний інтерес, розуміти важливість і необхідність виконуваної роботи [4]. Стратегія розвитку підприємства може бути успішною, якщо: підтримується тісна співпраця з дослідницькими установами; стимулюється безперервне навчання, встановлюються постійні зв’язки з університетами; впроваджуються нові технології [5]. Країни – члени Євросоюзу запроваджують численні ініціативи в області розвитку співробітництва між науково-дослідницькими установами та бізнесом.

Підприємства існують в динамічному середовищі. Управління знаннями – це процес, пов'язаний з отриманням, накопиченням та обміном знаннями, навичками та здібностями. Цей процес має багаторівневі прояви: обмін знаннями між фірмою і дослідницькою установою, між фірмою і університетом і т. ін. В останні роки визнання значущості людського фактору стало головним в сучасному менеджменті. Найцінніший ресурс фірми – це люди. Саме людський чинник став вирішальним для досягнення конкурентних переваг підприємства на ринку, що призвело до посилення акценту на освіті і навчанні персоналу. Розвинені країни забезпечують свій розвиток через економіку, яка базується на знаннях. Дана стратегія є найкращою для реалізації економічної політики в інноваційному 21 сторіччі, як бази для прискореного розвитку суспільства [6].

Україна стоїть перед необхідністю зміни соціальних умов продуктивної праці на підприємствах. Соціальні умови продуктивної праці на більшості підприємств за період реформ постійно знижуються [7]. Теперішня ситуація змушує керівників підприємств збільшувати долю інвестицій, які йдуть на навчання робітників, на підвищення рівня їх економічної культури. Нова економічна культура в пострадянському суспільстві має, по-перше, забезпечувати добір нових, прогресивних, соціальних цінностей і норм, що потрібні для стимулювання економічної активності населення; по-друге, мусить відбутися ціннісна переорієнтація пострадянського суспільства. У людей повинні сформуватися нові традиції і їх виникнення буде означати, що почався процес становлення працівника нового типу, який володіє соціальними якостями, які відповідають новій моделі господарювання. Причому мають розвинутись нові трудові орієнтації – на виконання нових ролей (ініціатора, власника своєї справи). Потрібні компетентні, сильні, грамотні люди, здатні витримувати конкуренцію. По-третє, має різко посилитися значимість таких цінностей, як професіоналізм, професійна самореалізація, прагнення до сумлінної праці, виконання професійного обов’язку. Цінність професійної майстерності, орієнтація на максимальні результати у своїй професії мають стати нормою поведінки більшості працівників, спеціалістів, керівників.

В цілому необхідний перехід від економічної культури, характерної для адміністративної системи, до ринкової економічної культури. Для здійснення такого переходу потрібно рухатися у двох напрямках: збагачувати економічні відносини й одночасно закладати нову економічну культуру. Тут необхідно відмітити важливу роль бізнесових структур у підвищенні освітньо-кваліфікаційного рівня потенціалу своїх робітників, запровадження багаторівневої системи матеріального і нематеріального заохочення, що мотивує персонал до самовдосконалення.

Список використаних джерел:

1. Быченко Ю.Г. Проблемы формирования человеческого капитала в России (социально-экономический анализ) / Ю.Г. Быченко. – Саратов.: Колледж, 2000. – 72 с.

2. Мерсер Д. Управление   в   самой преуспевающей корпорации мира / Д. Мерсер. – М.: F ortune, 1989. – №4. – Р. 38.

3. Куа Д. Экономика нематеріального / Д. Куа // Курьер ЮНЕСКО. – 1999. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http :// www . nbuv . gov . ua / portal / soc _ gum / prvs /2009_3/1167. pdf

4. Лунин Е.И. Маркетинг,   менеджмент   и ценообразование на предприятии / Е.И. Лунин. – М.: Просвещение, 1993. – С. 76.

5. Чухно А. Стратегія людського розвитку в Україні / А. Чухно // Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх значення для України. – К.: Логос, 2003. – С. 221 – 264.

6. Орландо К. Четыре столба в управлении знаниями на фирме / К. Орландо // Еврообразование. – 2008. – № 1.

7. Пилипенко В.С. Соціологія підприємництва / В.С. Пилипенко, І.П. Шевель. – К.: Каравела, 1997.