WEB-ресурс научно-практических конференций

Макалюк І.В.

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»

ПРОБЛЕМИ ЗДІЙСНЕННЯ ОЦІНКИ ТРАНСАКЦІЙНИХ ВИТРАТ ПІДРИЄМСТВА

Фінансово-економічна система, яка склалася в Україні, обумовлює високі трансакційні витрати підприємств. На думку О.В. Шепеленко [4] цьому, в значній мірі, сприяє наявність п’яти паралельних платіжних систем: неофіційна доларова і євро, гривнева, система грошових сурогатів, бартерна і дебіторська. Використання суб ’ єктами господарювання будь-якої з них—це спосіб одержання грошових засобів, що не відображаються в офіційній звітності. Вони вилучаються з обороту підприємств на користь окремих осіб, не зацікавлених в розвитку підприємств, їх нормальному функціонуванні і відносинах з партнерами, зростанні реальної заробітної плати працівників.

Недосконалість платіжних систем і розрахунків сприяє збільшенню кредиторської і дебіторської заборгованостей, зниженню частки робіт, що оплачуються грошовими засобами. Недостатній розвиток ринкових інститутів та інституцій в Україні, надмірна відкритість національної економіки і використання в міжнародних контрактах інструментів толлінгу, клірингу, бартеру, завищення або заниження цін, широке розповсюдження банківських кредитних пластикових карток також сприяють швидкому зростанню рівня трансакційних витрат суб’єктів господарювання. Все це зумовлює необхідність здійснення оцінки трансакційних витрат підприємствами з метою їх контролювання та ефективного управління ними.

Проте, недостатня розробленість організаційних та методичних засад обліку трансакційних витрат значно ускладнює їх реальну оцінку. Складність оцінки виникає, насамперед, через те, що трансакційні витрати підприємства поділяються на витрати, які можна виміряти кількісно (вимірювані) та витрати, які не піддаються кількісній оцінці (не вимірювані). Крім того, існуючі системи бухгалтерського та управлінського обліку не передбачають здійснення повноцінного обліку трансакційних витрат. Облік трансакціних витрат є особливо необхідним для підприємства, оскільки дасть змогу виявити необхідні ресурси для здійснення трансакцій та можливості їх зниження. Облік трансакційних витрат можна здійснювати за певний період часу; за центрами відповідальності; за об’єктами, якими у загальному вигляді являються продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат [3]; за місцями виникнення, що підвищить якість контролювання витрат [1]. Тому, для підвищення рівня управління витратами на вітчизняних підприємствах необхідним є досконале вивчення і подальший розвиток організаційно-методичних засад обліку та оцінки трансакційних витрат підприємства.

Для здійснення оцінки та аналізу трансакційних витрат необхідно:

1. здійснити поділ трансакційних витрат підприємства на вимірювані та не вимірювані, що дасть змогу розробити підходи до управління ними на основі на основі визначення особливостей їх формування;

2. здійснити збір та обробку інформації про трансакційні витрати підприємства. На цьому етапі аналізується фінансова звітність, статті бухгалтерського обліку;

3. визначити кінцеві результативні показники, на які здійснюють вплив трансакційні витрати підприємства (чистий прибуток (збиток), рентабельність продажів, ефективність виробничо-господарської діяльності тощо) та проаналізувати вплив трансакційних витрат на зазначені показники.

Важливим є поділ трансакційних витрат на вимірювані і не вимірювані. Якщо вимірювані трансакційні витрати ще можна оцінити на основі даних фінансової та бухгалтерської звітності підприємства, то не вимірювані практично неможливо відслідкувати. До таких витрат, зокрема, належать витрати внаслідок проявів опортуністичної поведінки контрагентів чи співробітників підприємства (ухилення від виконання зобов’язань чи недобросовісне їх виконання), витрати внаслідок погіршення репутації підприємства в результаті дії чи бездіяльності контрагентів чи персоналу, витрати внаслідок використання контрагентами при здійсненні ринкових трансакцій особистих зв’язків, спеціальних знань, що не дає можливості укладати контракти на більш вигідних умовах тощо [1].

Статистична і бухгалтерська звітність підприємства погано пристосована до оцінки номенклатури трансакційних витрат. Основними інформаційними джерелами, які можна для оцінки рівня трансакційних витрат, є наступні [2]:

-   річна статистична звітність за формою № 1 – «Звіт про основні показники діяльності підприємства»;

-   П(С)БО № 3 – «Звіт про фінансові результати» (річний);

-   П(С)БО № 16 – «Витрати» (річний).

Інформаційними джерелами, що можуть використовуватися як додаткові для уточнення окремих позицій, є [2]:

-   П(С)БО № 4 – «Звіт про рух грошових коштів» (річний);

-   П(С)БО № 13 – «Фінансові інструменти» (річний);

-   П(С)БО № 11 – «Зобов ’ язання» (річний);

-   П(С)БО № 8 – «Нематеріальні активи» (річний);

-   П(С)БО № 19 – «Об’єднання підприємств» (річний).

Проте, наведена бухгалтерська і інформаційно-статистична звітність підприємства не може дати повної картини про рівень, структуру і динаміку трансакційних витрат. Тому досить актуальною на сьогоднішній день являється проблема приведення статистичної звітності підприємства у відповідність до вимог реалізації теорії трансакційних витрат для забезпечення умов здійснення оцінки даних витрат з метою побудови ефективної системи управління ними.

Список використаних джерел:

1. Базалієва Л.В. Науково-теоретичні та методичні основи управління трансакційними витратами підприємства: монографія / Л.В. Базалієва. – Харків: Вид. ХНЕУ, 2009. – 164 с.

2. Данько М.С. Теоретико-методологічний аспект визначення трансакційних витрат / М.С. Данько // Економічна теорія. – 2007. – № 1. – С. 36 – 46.

3. Шепеленко О.В. Трансакционные издержки в переходной экономике: проблемы теории и практики: монография / О.В. Шепеленко / МОН Украины. Донецкий нац. ун-т экономики и торговки шимени Михаила Туган-Барановского. – Донецк, 2007. – 360 с.

4. Череп А.В. Управління витратами суб’єктів господарювання. Ч.ІІ: монографія / А.В. Череп. – 2-е вид., стереотип. – Х.: ІНЖЕК, 2006. – 360 с.